Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 202/33139/2013

провадження № 61-13944св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент Банк», ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Гринем Костянтином Андрійовичем, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2013 року, ухвалене у складі судді Слюсар Л. П., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року, постановлену колегією у складі суддів: Пономарь З. М., Черненкової Л. А., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до кредитно-заставного договору від 16 вересня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11 283,15 доларів США зі сплатою 16,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення 13 вересня 2013 року; на забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 передав у заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» належний йому на праві власності автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2004 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .

Виконання умов вказаного договору також забезпечено договором поруки від 20 жовтня 2010 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк».

У зв`язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору утворилась заборгованість у розмірі 13 130,73 доларів США, яка в добровільному порядку сплачена не була.

Посилаючись на наведене, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором звернути стягнення на предмет застави - автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2004 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання позивачу права продажу автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-яким способом будь-якій особі і права отримувати правовстановлюючі документи. Також просив стягнути солідарно з відповідачів 10 000 гривень заборгованості та стягнути з ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір і витрати на правову допомогу у розмірі 3 200 гривень.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 16 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитно-заставний договір, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 11 283,15 доларів США з кінцевим терміном повернення 13 березня 2013 року та процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 16,92% річних.

За умовами договору ОСОБА_1 передав у заставу належний йому на праві власності автомобіль марки MITSUBISHI OUTLANDER, 2004 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .

Крім того, виконання умов основного договору забезпечено договором поруки від 20 жовтня 2010 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк», за умовами якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором становить 10 000 грн.

20 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до основного договору, якою змінено дату повного погашення кредиту на 13 березня 2017 року, затверджено новий графік платежів та встановлено, що загальний розмір кредиту становить 16 509,36 доларів США, з яких 10 947,59 доларів США - для придбання автомобіля, 7,13 доларів США - для оплати реєстрації автомобіля як предмета застави у державному реєстрі, 328,43 доларів США - на оплату винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту. Пунктом 16.1.6 договору встановлена процентна ставка у розмірі 16,92% річних. Погашення кредиту передбачено щомісячними платежами.

За даними виписки, наданої позивачем, станом на 2 березня 2012 року залишок за тілом кредита складав 4 726,89 доларів США, а прострочена сума залишку тіла кредиту - 2 872,04 доларів США.

22 березня 2012 року прострочена сума залишку тіла кредиту у розмірі 2 872,04 доларів США сплачена боржником, проте апеляційний суд встановив, що залишок за тілом кредита не зменшився, а збільшився і став складати 9 953,10 доларів США.

За розрахунком банку, станом на 21 березня 2014 року заборгованість за кредитним договором складала 4 281,83 доларів США, а також 301,87 доларів США заборгованість за процентами, 238,88 доларів США простроченої заборгованості з комісії; 50,07 доларів США пені; 263,43 та 0,25 доларів США штрафів.

Також при розгляді справи суд встановив, що згідно наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» виписки про погашення кредиту у період з 16 вересня 2008 року по 9 вересня 2013 року ОСОБА_1 сплачено: 7 210,19 доларів США на погашення кредиту; 6 388,02 доларів США на погашення процентів, 2 767,72 доларів США комісії; 4 002,13 доларів США пені.

Всього сплачено 20 754,16 доларів США.

Судами встановлено, що 28 серпня 2013 року предмет застави - автомобіль «MITSUBISHI», AE 9137 CM, вилучено і передано представнику ПАТ КБ «ПриватБанк». Автомобіль банком відчужено, письмового звіту про результати продажу боржнику ОСОБА_1 та суду не надано.

Судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, який є єдиною умовою, що надає право звернути стягнення на предмет застави.

Зокрема, суд дійшов висновку, що положеннями пунктів 11.1, 11.2.1, 11.2.6 кредитно-заставного договору від 16 вересня 2008 року передбачено, що у разі настання події дефолту банк реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави, надає позичальнику письмове попередження про настання події дефолту, заявляє вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі та виконання у повному обсязі усіх інших грошових зобов`язань за кредитним договором, а у разі такого невиконання - ініціює питання про звернення стягнення на предмет застави.

Проте судом встановлено, що кредитором умови договору в частині порядку звернення стягнення на предмет застави не дотримані.

В апеляційному суді справа переглядалась неодноразово.

Останньою ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його законним та обґрунтованим. Апеляційний суд зазначив, що на час звернення банку до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави заборгованість ОСОБА_1 не вважалась простроченою, матеріали справи не містять даних про сукупну вартість кредиту, між тим, за висновком апеляційного суду, розмір забезпечених предметом застави вимог складав 20 943,60 доларів США, а згідно банківської виписки ОСОБА_1 фактично сплачено 20 754,16 доларів США. Крім того, предмет застави - автомобіль відчужено, чого позивач не заперечував.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» через представника Гриня К. А. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На думку заявника, суди не врахували, що доказів погашення боржником заборгованості матеріали справи не містять, тому висновок про відмову у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором є передчасним.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 19 вересня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частини першої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правовий режим й правове регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у відповідній редакції).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що кредитором не доведено розміру заборгованості, яка на час звернення банку до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави вважається простроченою, а також з тих підстав, що автомобіль у відповідача вилучено.

Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що єдиним доказом відсутності заборгованості за кредитним договором є відповідна довідка, видана кредитором, відхиляється судом касаційної інстанції, оскільки предметом даного позову є звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості, а не стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, при вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які, на думку заявника, мають істотне значення для вирішення справи, разом з тим вони були предметом перевірки і оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Гринем Костянтином Андрійовичем ,залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак