Постанова

Іменем України

(додаткова)

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 369/226/17

провадження № 61-1575св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: Гатненська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація, Державна інспекція сільського господарства в Київській області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, Державна установа "Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України", Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Азимут Груп",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву адвоката Лісовського Руслана Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення після прийняття постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 та його адвоката Лісовського Руслана Анатолійовича на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третіх осіб: Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, Державної установи "Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України", про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, знесення самовільно збудованого паркану та відшкодування майнової та моральної шкоди.

Рішенням від 23 квітня 2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області позов задовольнив частково.

Усунув перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_1 шляхом: знесення самочинно побудованого ОСОБА_2 паркану з бетонним фундаментом вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_1, що розташований на АДРЕСА_1 (на земельних ділянках з кадастровими №№ 3222481601:01:052:0235,3222481601:01:052:5151) за рахунок ОСОБА_2 або за рахунок ОСОБА_1 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_2; та відновлення у придатний для використання стан, який існував до порушення права, частини приватних земельних ділянок ОСОБА_1, що розташовані на АДРЕСА_1 (кадастрові №№ 3222481601:01:052:0235,3222481601:01:052:5151) шляхом звільнення ділянок вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_1 від бетонного фундаменту паркану за рахунок ОСОБА_2 або за рахунок ОСОБА_1 з подальшим відшкодуванням витрат на їх відновлення з ОСОБА_2.

Усунув перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_1 шляхом: знесення самочинно побудованого ОСОБА_3 паркану з бетонним фундаментом вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_1, що розташований на АДРЕСА_1 (на земельних ділянках з кадастровими №№ 3222481601:01:052:0235,3222481601:01:052:5151) за рахунок ОСОБА_3 або за рахунок ОСОБА_1 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_3; та відновлення у придатний для використання стан, який існував до порушення права, частини приватних земельних ділянок ОСОБА_1, що розташовані на АДРЕСА_1 (кадастрові №№ undefined,undefined) шляхом звільнення ділянок вздовж лівої стіни житлового будинку ОСОБА_1 від бетонного фундаменту паркану за рахунок ОСОБА_3 або за рахунок ОСОБА_1 з подальшим відшкодуванням витрат на їх відновлення з ОСОБА_3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Додатковим рішенням від 13 травня 2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 21 145,72 грн.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 21 145,72 грн.

Постановою від 05 листопада 2019 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги адвоката Григор'єва Р. І. в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 31 457,05 грн на відшкодування понесених судових витрат.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 835,10 грн на відшкодування понесених судових витрат.

Постановою від 10 листопада 2021 рокуВерховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 та його адвоката Лісовського Р. А. задовольнив.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасував.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2019 року залишив в силі.

У задоволенні заяви адвоката Григор'єва Р. І. в інтересах ОСОБА_3 про поворот виконання додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2019 року відмовив.

Стягнув з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 879,90 грн судового збору за подання касаційної скарги.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява адвоката Лісовського Р. А. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у частині розподілу понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та його адвоката Лісовського Р. А. задовольнив, постанову апеляційного суду скасував із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, стягнув з відповідачів на користь позивача судовий збір за подання касаційної скарги, проте не вирішив питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини 1 , 3 статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та його адвокатом Лісовським Р. А. заявлене клопотання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, а саме про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 52
496,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявник подав такі докази: ордер договір про надання правничої допомоги від 21 січня 2020 року № 32691; договір про надання правової допомоги від 01 вересня 2015 року № 0109; гонорар адвоката (т. 7 а. с. 18-20); довідку-розрахунок № 09 про розмір коштів, що підлягають виплату адвокату від 21 січня 2020 року (т. 7 а. с. 72-73); квитанція до прибуткового касового ордера від 21 січня 2020 року № 2101; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед"
проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Матеріали справи не містять клопотання відповідачів про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у загальному розмірі 52 496,00 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом робіт, часу, виплаченого гонорару.

Заперечень щодо вказаного розміру витрат на професійну правничу допомогу від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.

Враховуючи, що постановою від 10 листопада 2021 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 та його адвоката Лісовського Р. А. задовольнив, постанову суду апеляційної інстанції скасував та залишив в силі рішення суду першої інстанції, однак питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу під час перегляду справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій не вирішив, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 17 499,54 грн витрат на правову допомогу з кожного пропорційно розміру задоволених вимог (66,67/33,33 %).

Керуючись статтями 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву адвоката Лісовського Руслана Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 17 499,54 грн з кожного витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В.

А. Стрільчук