Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.01.2022 року у справі №344/15339/20
Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №344/15339/20

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 344/15339/20

провадження № 61-17121 св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Білоконь О. В.

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Хопти С. Ф.,

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Горейко М. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно із договором дарування від 11 вересня 2015 року його дочка ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) є власником будинку АДРЕСА_1. За вказаною адресою зареєстровано його місце проживання, його дружини ОСОБА_4, його дочки ОСОБА_3 та його батька - відповідача ОСОБА_2.

У відповідача у власності є декілька житлових приміщень, серед яких квартира АДРЕСА_2. Однак, не зважаючи на це, він проживає з ним та іншими членами сім'ї, мотивуючи це самотністю та підтриманням сімейних стосунків. Починаючи з 2015 року відповідач зловживає алкогольними напоями, влаштовує у будинку гучні застілля, перешкоджає спокійному проживанню та відпочинку його сім'ї, внаслідок чого він звертався до правоохоронних органів. Така поведінка унеможливила подальше спільне проживання з відповідачем.

У грудні 2017 році він разом з сім'єю переїхав на тимчасове проживання у належну відповідачеві квартиру з дозволу останнього. За час проживання у будинку ОСОБА_2 не стежив за дотриманням порядку, не сплачував за надані комунальні послуги, у зв'язку з чим виникала заборгованість, яку він змушений був погасити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківській області від 30 вересня 2020 року (справа № 344/9458/19) зобов'язано ОСОБА_1 та його сім'ю виселитись із квартири АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2. В ході розгляду даної справи встановлено, що між сторонами існують неприязні стосунки та неодноразово виникають конфлікти. ОСОБА_2 підтвердив своє фактичне проживання у будинку, який належить ОСОБА_3, а також факт несплати ним комунальних послуг, якими він користується під час проживання у будинку. Вплив правоохоронних та судових органів на покращення відносин та усунення конфлікту відповідач ігнорує.

Враховуючи зазначене та посилаючись на вимоги статей 116, 150 ЖК УРСР та статтю 405 ЦК України, позивач просив суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування будинком АДРЕСА_1 та виселити його із вказаного будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 липня 2021 року в складі судді Тринчука В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку про недоведеність створення відповідачем перешкод позивачу у здійсненні права користування та розпорядження спірним будинком, зазначивши, що сам факт переходу права власності на будинок до іншої особи не є безумовною підставою для втрати права на житло колишніми членами сім'ї власника цього нерухомого майна. Перехід права власності на будинок відбувався на підставі договорів дарування, що були укладені між членами сім'ї відповідача та позивача. За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано- Франківської області від 05 липня 2021 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку з будинку по АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач має у власності інше, окрім спірного, нерухоме майно, у якому має можливість проживати, тобто буде забезпечений житлом у разі його виселення.

Відповідач зареєстрований у спірному житловому будинку за згодою його колишнього власника, як член її сім'ї, право власності якої припинено, а новим власником житлового будинку є малолітня ОСОБА_1. При цьому відповідач не є членом сім'ї нового власника, між сторонами не укладено договору найму житла, а навпаки, існують конфліктні відносини, що унеможливлюють подальше спільне проживання, а тому наявні підстави для виселення відповідача із спірного будинку без надання іншого житлового приміщення.

При вирішенні цієї справи суд виходив із того, що ОСОБА_1 подав позов в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, діючи від її імені у якості законного представника в силу положень статті 59 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17, від 26 червня 2019 року у справі № 676/905/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не має підстав для звернення до суду із цим позовом, оскільки не є власником спірного будинку. Власником спірного будинку є його дочка ОСОБА_3, проте ОСОБА_1 подав цей позов від свого імені і його дії, на переконання заявника, свідчать, що він діє виключно у своїх інтересах, а не інтересах своєї дочки як її законний представник.

Позовні вимоги про виселення відповідача із спірного будинку були предметом розгляду справи № 344/9458/19, за наслідком розгляду якої у їх задоволенні було відмовлено у зв'язку із недоведеністю передбачених статтею 116 ЖК УРСР підстав для виселення ОСОБА_2. Рішення у цій справі набрало законної сили.

Необґрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 проживав у спірному будинку за згодою його колишнього власника ОСОБА_5 (його дружини), оскільки вказаний будинок був придбаний в шлюбі подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за особисті кошти останнього та лише був формально оформлений на його дружину.

Обставини існування конфліктних відносини між сторонами, а також негативний вплив ОСОБА_2 на психологічний стан ОСОБА_3 не доведені позивачем.

Безпідставними є також аргументи позивача про те, що відповідачу на праві власності належать декілька об'єктів нерухомого майна. На розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа № 344/16831/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, предметом якої є зокрема належна останньому квартира АДРЕСА_2, право власності на яку може бути припинено судом. За таких обставин ОСОБА_2 буде позбавлений прав на будь-яке житло.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У будинку АДРЕСА_1 20 квітня 2004 року зареєстровано місце проживання: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3 (з 10 грудня 2008 року) (а. с.10-14).

У цьому будинку мешкають: позивач ОСОБА_1, його малолітня дочка ОСОБА_8, дружина ОСОБА_5 та батько ОСОБА_2.

З 11 вересня 2015 року власником вказаного житлового будинку з господарськими спорудами на підставі договору є ОСОБА_3,2008 року народження, якій цей будинок подарував її батько ОСОБА_1.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованої 09 листопада 2020 року ( № інформаційної довідки 231592179), відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить двокімнатна квартира, загальною площею 60,3 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 (а. с.15,16).

Крім того, ОСОБА_2 є власником господарського приміщення № XIV за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 26 кв. м, садового будинку за адресою: с. Загвіздя, Тисменицький район, Івано- Франківської області, садівницьке товариство Івано-Франківського управління бурових робіт; 1/6 частини будинку за адресою: АДРЕСА_3 та 1/3 частини вказаного будинку (а. с. 87-89).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2019 року у справі № 344/9458/19 задоволено позов ОСОБА_2.

Зобов'язано ОСОБА_9 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_2 та виселено ОСОБА_1 із вказаної квартири.

Частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_1.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 як законному представнику ОСОБА_3 перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1.

У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

Відповідно до листа Головного управління національної поліції України в Івано-Франківській області від 26 червня 2019 року № 9272/108/46/01/2019 ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 протягом 2015-2019 років звертались до органів національної поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 (а. с. 20).

Згідно із комплексною характеристикою психоемоційного стану дитини та сімейних відносин ОСОБА_3 рекомендована корекційна робота психотерапевта, спрямована на зниження рівня тривоги та переживань. Діагностика сімейних та емоційних відносин показала, що по відношенню до діда Таїсія відчуває сильні негативні та ворожі почуття, які є результатом його поведінки по відношенню до рідних. Таїсія найбільше боїться того, що дід буде знову приходити та погрожувати. Дівчинка стверджувала, що була свідком того, що дід бив матір. Дід володіє найбільшою владою в сім'ї. Виявлено у дитини страх по відношенню до діда та бажання забути його та проведений з ним час. Діагностовано астенію, тривожність, замкнутість, напругу, страх по відношенню до діда (а. с. 33-37).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для виселення відповідача із вказаного житла та необхідність захисту прав ОСОБА_3 як власника спірного житлового будинку, яка внаслідок дій ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватися своєю власністю.

При вирішенні цієї справи суд виходив із того, що ОСОБА_1 подав позов в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, діючи від її імені у якості законного представника в силу положень статті 59 ЦПК України.

Вказані висновки суду не відповідають матеріалам справи та зроблені з порушенням вимог цивільного-процесуального закону, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частини 1 та 2 статті 4 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 та 2 статті 4 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 та 2 статті 4 ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 1 та 3 статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (частина 5 статті 175 ЦПК України).

Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом частина 1 статті 59 ЦПК України).

Згідно із статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

При зверненні до суду із цим позовом ОСОБА_1 визначив свій процесуальний статус як позивача і не зазначив, що цей позов він подає як законний представник власника спірного житла - його малолітньої дочки ОСОБА_10 (а. с. 1-6).

При цьому зі змісту позовної заяви вбачається, що він обґрунтовував порушення відповідачем ОСОБА_2 саме його прав як користувача спірного житлового будинку, посилаючись на те, що батько не сплачує комунальні послуги та створює конфліктні ситуації у будинку.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а. с. 47).

Зі змісту рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 липня 2020 року вбачається, що суд першої інстанції розглядав саме позовні вимоги ОСОБА_1, не вказавши при цьому, що останній звернувся до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_3, а не у своїх власних інтересах.

Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказав свій процесуальний статус позивача, не зазначивши, що він діє в інтересах своєї дочки як її законний представник (а. с. 149-155).

Відкриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що саме ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Вказаний суб'єктний склад учасників справи зазначений також і в ухвалі про закінчення підготовчих дій по цій справі (а. с. 115).

Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновків про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 як користувача спірного житлового будинку, а не власника цього нерухомого майна.

У оскаржуваній постанові апеляційний суд дійшов висновку, що позивач діє від імені власника спірного будинку - ОСОБА_3 та як її батько захищає її право на житло, а та обставина, що у позовні заяві позивачем зазначено лише ОСОБА_1 і не вказано, що він діє в інтересах малолітньої дочки, не має правового значення.

Такий висновок суд апеляційної інстанції зробив всупереч принципу диспозитивності, не звернувши увагу, що з цим позовом до суду звернувся ОСОБА_1 як особа, яка користується спірним будинком і права якого, на його переконання, порушені проживанням у ньому його батька ОСОБА_2, а не власник цього будинку ОСОБА_3.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що позивачем у цьому позові є його син ОСОБА_2, а не його онука ОСОБА_3 ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах статей 13, 48 ЦПК України.

Констатуючи порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення цієї справи, колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17, від 26 червня 2019 року у справі № 676/905/16-ц, як передчасні.

За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_8 зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними, оскільки такий позов на розгляд суду не надходив.

Водночас, судове рішення суду апеляційної інстанції не містить висновків чи порушені права особи, яка подала позов та апеляційну скаргу - ОСОБА_1 та чи підлягають вони задоволенню в обраний позивачем спосіб.

Відповідно ~law32~, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам; не перевірив чи порушені права ОСОБА_2 як користувача спірного житлового будинку; не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак С. Ф.

Хопта