Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2019 року у справі №310/7967/18

Постанова

Іменем України

26 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 310/7967/18

провадження № 61-12213св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В.

П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач: ОСОБА_2,

третя особа - Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градова Вероніка Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2019 року у складі судді Стручкової Л. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів:

Бєлки В. Ю., Полякова О. З., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 20 липня 1990 року по 21 березня 2018 року вони з ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

Від цього шлюбу мають доньку ОСОБА_3,1991 року народження, яка мешкає зі своєю сім'єю в США.

За час перебування у шлюбі за рахунок спільних коштів сторонами була набута у спільну сумісну власність квартира АДРЕСА_1.

Право власності на вказану квартиру зі згоди позивача було оформлено на відповідача ОСОБА_2.

У січні 2018 року для розвитку власного бізнесу йому знадобилися гроші, які запропонувала надати відповідач в обмін на його частку в праві власності на спірну квартиру, зауваживши, що вона вже домовилась з донькою ОСОБА_3 про надання необхідної суми грошей.

Дійшовши згоди з відповідачем про вартість його частки в праві власності на спірну квартиру в розмірі 500 000,00 грн і про порядок розрахунку, який повинен відбутись в день підписання договору купівлі-продажу, він погодився.

Усі заходи, щодо підготовки документів для укладення нотаріально посвідченої угоди взяла на себе відповідач.

01 лютого 2018 року між позивачем та відповідачем був укладений договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градовою В. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 77, згідно з яким ОСОБА_1 передав безоплатно, а відповідач отримала у дар Ѕ частку в праві власності на спірну квартиру.

Вказує, що цей правочин був вчинений ним внаслідок помилки і всупереч його внутрішній волі, під впливом обману з боку відповідача та з метою приховати насправді вчинений правочин, а саме - договір купівлі-продажу.

Зазначає, що з самого початку у нього не було наміру дарувати свою частку в праві власності на квартиру, оскільки він бажав продати її і отримати за це гроші.

Після укладення угоди відповідач, на виконання своїх грошових зобов'язань щодо покупки нерухомого майна, передала позивачу гроші в сумі 5 000,00 доларів США, які вона отримала переказом по системі Western Union зі Сполучених Штатів Америки від дочки ОСОБА_3, що підтверджується відповідною розпискою про отримання грошей.

Решту грошей відповідач обіцяла передати на протязі тижня, проте кошти в розмірі 1 000,00 доларів США він отримав тільки 23 квітня 2018 року від ОСОБА_4, чоловіка доньки ОСОБА_3, переказом по системі Western Union зі Сполучених Штатів Америки.

Більше він грошей не отримував.

Загалом відповідач за договором дарування сплатила 6 000,00 доларів США, що в еквіваленті складає 156 138,00 грн, а згідно домовленості повинна була сплатити 500 000,00 грн.

Оскільки, на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, вважає, що договір дарування Ѕ частки в праві власності на квартиру, укладений між ним та ОСОБА_2 01 лютого 2018 року, є удаваним.

З урахуванням викладених обставин просив суд визнати недійсним договір дарування Ѕ частки в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, укладений 01 лютого 2018 року між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градовою В. Г., за реєстровим № 77, та повернути сторони в первинний стан, шляхом скасування реєстрації права власності на Ѕ частку зазначеної квартири за ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт удаваності правочину та недійсності договору дарування.

Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

05 вересня 2019 року на адресу Касаційного цивільного Суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

30 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 липня 1990 року до 21 березня 2018 року, під час якого придбали квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

01 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого позивач передав безоплатно, а відповідач отримала у дар Ѕ частку в праві власності на спірну квартиру. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градовою В. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 77.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Частиною 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 , 5 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У відповідності до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору купівлі-продажу, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за іншими вищеперерахованими обставинами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт удаваності правочину та недійсності договору дарування, тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом розписки про передачу відповідачу в день укладання договору дарування спірної квартири грошових коштів в розмірі 5 000,00 доларів США колегія суддів не бере до уваги, оскільки зі змісту даної розписки вбачається, що складена вона позивачем одноособово та не містить даних, які свідчили б про отримання зазначених коштів відповідачем саме в тих цілях, які вказані в тексті розписки.

З аналогічних підстав не може бути взяте до уваги посилання позивача на отримання ним 1 000,00 доларів США від чоловіка доньки.

Доводи касаційної скарги щодо оцінювання спірної квартири у договорі дарування у розмірі 500 000 грн не є обґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обов'язку відповідачки сплатити грошові кошти за подаровану квартиру судам не надані. Сама по собі оцінка квартири сторонами договору не дає підстав для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило