Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2018 року у справі №396/1127/17

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 396/1127/17

провадження № 61-19147св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Рівнянська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області,

треті особи: Новоукраїнська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року у складі головуючого-судді Шепетько В. І. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2018 року у складі суддів: Кіселика С. А., Голованя А. М., Черненко В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, треті особи: Новоукраїнська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_5, про визнання права власності в порядку спадкування на жилий будинок АДРЕСА_1.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабця ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина на жилий будинок АДРЕСА_1. Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 був її син, батько позивача ОСОБА_9, який постійно проживав із спадкодавцем і фактично прийняв спадщину вступивши в управління спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер, не оформивши за життя спадщину та не отримавши свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_9 є його діти - позивач ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Посилаючись на неможливість оформити у встановленому законом порядку спадщину після смерті батька через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме жилий будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_4 просила позов задовольнити та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на вищевказаний жилий будинок.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на жилий будинок АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_9, який прийняв у спадщину спірний жилий будинок після смерті матері, позбавлена можливості оформити спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, а дублікат свідоцтво про право власності на житло, на ім'я померлої особи не видається.

Вказане рішення суду першої інстанції, оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_6, яка не була стороною у справі та участі у розгляді справи не приймала.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_11, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначивши, що ОСОБА_6, не є ні співвласником, ні спадкоємцем спірного житлового будинку.

У квітні 2018 року ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій суттєво та безпідставно ущемляють її майнові права на спірний жилий будинок, оскільки вона своєю працею та грошовими внесками, які мали місце під час проживання із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, здійснила значний внесок у поліпшення будинку.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

13 липня 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, у якому посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу ОСОБА_6, яка не має жодного відношення до спірного будинку, оскільки є колишньою дружиною ОСОБА_5, шлюб між якими розірвано у 2011 році, залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду - без змін.

ОСОБА_5 у поданому в липні 2018 році відзиві просить касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції, які є законними і обґрунтованими, залишити без змін, посилаючись на те, що його колишня дружина ОСОБА_6 не входить до кола спадкоємців й відповідно при вирішенні даної справи її майнові права не були порушені.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Частиною першою статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1269 ЦК України встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини.

Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»судам роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина на жилий будинок АДРЕСА_1, у якому проживав ОСОБА_9

ОСОБА_9 є рідним батьком позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер, за життя спадщину після смерті матері ОСОБА_8 не оформив.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 31 травня 2017 року звернулися до державного нотаріуса Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на жилий будинок АДРЕСА_1.

Постановою державного нотаріуса Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори Шевченко Н. Г. від 31 травня 2017 року відмовлено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину, після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме жилий будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до положень статті 49 Закону України «Про нотаріат»нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК Українипитання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Установивши, що існують об'єктивні перешкоди для оформлення спадкових прав ОСОБА_8 у нотаріальному порядку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно застосувавши положення статей 1296-1299 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на жилий будинок, після смерті батька.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_6 не є ні співвласником спірного будинку ні спадкоємцем такого майна, доказів стосовно того, що вона набула право власності на частину жилого будинку у зв'язку зі здійсненням його істотних поліпшень не надала, обґрунтовано залишив апеляційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій суттєво та безпідставно ущемляють її майнові права на спірний жилий будинок, є безпідставними та суперечать наявним у справі доказам і спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання оскаржуваних судових рішень було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року, тому необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 серпня 2017 року та постанови Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик