Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №461/4824/17

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 461/4824/17

провадження № 61-38622св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державна казначейська служба України,

представники Державної казначейської служби України: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4,

представники Головного управління Національної поліції у Львівській області:

Лещук Олена Василівна, Дятлов Дмитро Леонідович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні від 27 червня 2016 року № 12016140200000635 за фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) на автомобільній дорозі "Львів-Івано-Франківськ", внаслідок якої від отриманих тілесних ушкоджень померла її мати - ОСОБА_7.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні її було визнано потерпілою, однак вона зазначала, що досудове розслідування триває дуже довго, є неефективним та безрезультатним, що в свою чергу порушує її права, оскільки стороною обвинувачення не зібрано доказів, за допомогою яких була б можливість встановити обставини у справі та забезпечити її належний захист, як потерпілої сторони. Таку бездіяльність органу досудового розслідування вона вважала незаконною та такою, що завдає їй моральної шкоди, яка виразилась у сильних душевних стражданнях, оскільки держава в особі органу досудового розслідування, на її думку, не може захистити її порушене право, яке підлягає захисту.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 100 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року у складі судді Стрельбицького В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що органом досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні з метою розкриття злочину не було проведено всіх необхідних процесуальних слідчих дій, тому наведене свідчить про неповноту, неефективність, затягування та неправомірну бездіяльність досудового розслідування, що в свою чергу, як встановлено судом, викликає у позивача душевні переживання та моральні страждання, як потерпілої сторони у справі.

Відтак, така бездіяльність органів досудового розслідування є неправомірною й такою, що знаходиться у прямому причинному зв'язку із заподіяною ОСОБА_1 моральною шкодою. Крім того, судом було враховано доводи позивача про те, що остання змушена постійно звертатись до органів слідства з клопотаннями та скаргами з метою проведення правоохоронними органами слідства у справі та виконання своїх обов'язків, покладених на них державою, що зумовлює перебування ОСОБА_1 у постійному стресі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про бездіяльність органу досудового розслідування у процесі розкриття кримінального правопорушення та встановлення істини у справі, що стало причиною завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, яка виражена у душевних стражданнях та переживаннях. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд керувався принципами розумності і справедливості, врахував тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача, характер немайнових втрат, можливість відновлення попереднього стану, той факт, що у позивача в ДТП загинула матір, натомість орган, на який покладено обов'язок проведення розслідування, проводить таке слідство неефективно та безрезультатно, ігноруючи при цьому права позивача, як потерпілої сторони у вказаному кримінальному провадженні, тому визначив суму до стягнення на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 тис. грн, оскільки розмір шкоди, визначений позивачем, є завищеним.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13 листопада 2017 року виправлено описку у рішенні Галицького районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. У вступній та резолютивній частинах рішення виправлено найменування відповідача, вказавши замість "Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області" найменування "Державної казначейської служби України".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та ГУ НП у Львівській області задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом доказування у вказаній справі є вина відповідачів, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідачів та спричинення моральної шкоди позивачу. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність вищевказаних обставин. Разом з тим, на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 зазначено лише перелік обставин, які, на думку позивача, свідчать про незаконність дій (бездіяльність) органів досудового розслідування, незаконність яких у встановленому законом порядку встановлена не була.

Відтак, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органів досудового розслідування, не звернув уваги на те, що такі неправомірні дії не були встановлені судовими рішеннями, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Посилалась на те, що спір між сторонами виник з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування, тобто між сторонами склались деліктні правовідносини. Підставою позову є бездіяльність органу досудового розслідування в процесі розкриття кримінального правопорушення, проведення необхідних слідчих дій та вжиття відповідних процесуальних заходів, спрямованих на досягнення завдань кримінального провадження та забезпечення захисту її прав та інтересів, як потерпілої від злочину особи та встановлення істини у справі, що стало причиною завдання їй моральної шкоди, яка виражена у душевних стражданнях та переживаннях.

Місцевим судом встановлено та не спростовано апеляційним судом, що факт завдання моральної шкоди знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду і виражений у її душевних стражданнях та переживаннях, у зв'язку із бездіяльністю органу досудового розслідування в процесі розкриття кримінального правопорушення та встановлення істини у справі.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що неправомірні дії відповідача повинні бути встановленні судовим рішенням, оскільки це суперечить змісту статей 303, 304, 305, 306, 307 КПК України, статті 1174 ЦК України та фактично встановлює презумпцію відсутності вини органу досудового розслідування, оскільки дає можливість захистити у судовому порядку своє порушене права лише у випадку, якщо указана презумпція буде спростована судовим рішенням у іншій справі, що є недопустимим з огляду на гарантію права кожної особи на справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, та порушує принцип рівності сторін перед законом і судом. У свою чергу районний суд дійшов обґрунтованому висновку, про те, що визнання неправомірності дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора виходить за межі компетенції слідчого судді, визначені чинним КПК України, відтак вказаний факт не може указувати на обґрунтованість доводів відповідача та свідчити про належне виконання правоохоронними органами своїх обов'язків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Галицького районного суду м. Львова зазначену цивільну справу.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року справу призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягом з кримінального провадження № 12016140200000635, внесеного 27 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, 27 червня 2016 року на автомобільній дорозі "Львів-Івано-Франківськ" неподалік смт Нові Стрілища Жидачівського району Львівської області відбулося зіткнення транспортних засобів (ДТП), внаслідок якого пасажир одного з автомобілів ОСОБА_7 від отриманих тілесних ушкоджень померла у приміщенні Бібрської районної лікарні Перемишлянського району Львівської області (а. с. 5).

Відповідно до довідки Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області ОСОБА_7 дійсно була матір'ю позивача - ОСОБА_1 (а. с. 9).

Потерпілою у вказаному кримінальному провадженні визнано дочку померлої ОСОБА_7 - ОСОБА_1, що підтверджується пам'яткою про процесуальні права та обов'язки потерпілого від 30 березня 2016 року (а. с. 6-7).

ОСОБА_1 неодноразово зверталась до органів державної влади, зокрема, до Стрийської місцевої прокуратури Львівської області та слідчого судді з приводу недотримання органом досудового розслідування розумних строків проведення досудового розслідування та бездіяльності ГУ НП у Львівській області під час здійснення слідства. Зокрема, зі скаргою щодо недотримання розумних строків у кримінальному провадженні на ім'я керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області. На вищевказане звернення Стрийською місцевою прокуратурою Львівської області було надано відповідь (а. с. 10-11,12).

Крім того, ОСОБА_1 також зверталась до слідчого, який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні з клопотаннями про проведення слідчих дій, спрямованих на завершення слідства у розумні строки і притягнення винної особи до кримінальної відповідальності (а. с. 24,25).

ОСОБА_1 зверталась до Галицького районного суду м. Львова з приводу недотримання органом досудового розслідування розумних строків проведення досудового розслідування та бездіяльності ГУ НП у Львівській області під час здійснення слідства (а. с. 26).

Відповідно до довідки ГУ НП у Львівській області від 03 жовтня 2017 року № 1400016/04/2017 у кримінальному провадженні № 12016140200000635 встановлено, які слідчі дії проводились органом досудового розслідування у кримінальному провадженні (а. с. 38).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає не в повному обсязі.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожна особа має право в порядку, встановленому статей 15, 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 3 ЦПК України 2004 року).

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 1 -3 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пунктах 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд правильно виходив з того, що предметом доказування у вказаній справі є протиправність дій або бездіяльності відповідачів, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями останніх та спричиненням моральної шкоди позивачу, і відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідачів та спричиненням моральної шкоди.

Однак посилання апеляційного суду при ухваленні рішення про відмову у позові на те, що на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 зазначено перелік обставин, які, на думку позивача, свідчать про незаконність дій (бездіяльність) органів досудового розслідування, незаконність яких у встановленому законом порядку встановлена не була, є необґрунтованими, оскільки не узгоджується з указаними вимогами закону про загальні підстави цивільно-правової відповідальності та предметом доказування у цій справі.

Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного прийнята частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює постанову апеляційного суду, але виключно у частині мотивів її прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович