Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.07.2019 року у справі №183/2925/17

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 183/2925/17

провадження № 61-12368св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М.

О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АК КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 69 904,13 грн заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 14 червня 2010 року між сторонами укладено договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 5 000
грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту у встановлений строк не виконав, у зв'язку з чим станом на 30 травня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 69 904,13 грн, яка складається з: 4 995,30 грн заборгованості за кредитом, 57 603,97 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 3
499,90 грн заборгованості з пені та комісії, а також передбачених пунктом
2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500 грн штрафу (фіксованої складової), 3 304,96 грн штрафу (процентної складової).

Враховуючи наведене банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 12 березня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги банку є обґрунтованими, однак позивач пропустив позовну давність на звернення до суду з цим позовом, про застосування якої просив відповідач.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 травня 2019 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та надані сторонами докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 червня 2019 року, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2019 року з підстав порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили порядок, встановлений для вирішення питання щодо застосування позовної давності, допустили однобічність та неповноту судового розгляду. Висновки судів викладені у рішеннях не відповідають фактичним обставинам справи, допущені судами порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, відповідно статті 409 ЦПК України, є підставою для скасування рішень.

Дата, в яку відповідач здійснив останнє погашення заборгованості за кредитним договором (16 травня 2014 року) не є датою, що зумовлює початок перебігу позовної давності за вимогою з повернення кредиту в повному обсязі, оскільки вона не є погодженою сторонами датою виконання зобов'язання позичальника у повному обсязі.

Висновки судів про недотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з цим позовом є неправомірними, фактичні обставини справи їх спростовують та свідчать про дотримання банком позовної давності при зверненні до суду з цим позовом за захистом порушених прав.

Суди проігнорували усталену практику Верховного Суду, не взявши до уваги постанови Верховного Суду за аналогічними справами від 06 березня 2018 року у справі № 2120/12694/12, від 28 березня 2018 року у справі № 332/3802/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 441/569/17, чим порушили формування єдиної правозастосовчої практики, щодо строків позовної давності.

20 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій відповідно до норм матеріального права та досліджених доказів дійшли обґрунтованого висновку, що саме 16 травня 2014 року (дата останнього платежу) є датою початку перебігу позовної давності, оскільки саме з цього часу виникла прострочка оплати платежів за кредитом та позивач дізнався про порушення свого права. Встановивши, що банк звернувся до суду з цим позовом у червні 2017 року суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування до спірних правовідносин загальний трирічний строк позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог статті 267 ЦК України є правовою підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ "ПРИВАТБАНК". Доводи апеляційної скарги банку висновки суду першої інстанції не спростували. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про переривання позовної давності матеріали справи не містять.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

22 липня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 червня 2010 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

16 травня 2014 року ОСОБА_1 здійснив останній платіж на погашення кредитної заборгованості.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов укладеного договору,

станом на 30 травня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 69 904,13 грн, яка складається з: 4 995,30 грн заборгованості за кредитом, 57 603,97 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 3 499,90 грн заборгованості з пені та комісії, а також передбачених пунктом 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послу 500 грн штрафу (фіксованої складової), 3 304,96

грн штрафу (процентної складової).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку щодо стягнення 57 603,97 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 3 499,90 грн заборгованості з пені та комісії, а також передбачених пунктом 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послу 500 грн штрафу (фіксована складова), 3 304,96 грн штрафу (процентна складова) з підстав пропущення банком позовної давності, яку можливо застосовувати лише до обґрунтованих позовних вимог, підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову банку в задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з необґрунтованістю, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПРИВАТБАНК").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 14 червня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, з пені та комісії, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 червня 2010 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (14 червня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 червня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

Обґрунтовуючи позов банк посилався й на Тарифи банку, однак таких до позову не додав та матеріали справи не містять, а наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", також відповідачем не підписаний.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", які містяться в матеріалах даної справи, не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 червня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Матеріали справи не містять витягу з Тарифів банку на які посилається позивач у позовній заяві.

Вказане не враховано судами під час вирішення питання щодо обґрунтованості заявлених АТ КБ "ПРИВАТБАНК" позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку процентів за користування кредитом, пені та штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача з їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 14 червня 2010 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Колегія суддів зауважує, що підписана сторонами заява-анкета від 14 червня 2010 року не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (абзац 2 частини 1 статті 1049 ЦК України).

Враховуючи, що строк повернення отриманих грошових коштів сторонами у заяві-анкеті не встановлено, зобов'язання з їх повернення виникає у відповідача протягом строку визначеного законом з дня пред'явлення позивачем вимоги про це, тобто у даній справі з дня пред'явлення позову.

Отже, не можна стверджувати про пропущення позивачем позовної давності, про застосування якої просив відповідач і в частині стягнення тіла кредиту.

З наведених підстав, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" щодо неправильного застосування судами позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів уважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто їх стягнення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом та з апеляційною та касаційною скаргами до судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам у загальній сумі 555,34 грн, а саме в розмірі 114,40 грн за подання позову, 188,97 грн за апеляційну скаргу та 251,97 грн за касаційну скаргу (розмір заявлених вимог - 69 904,13 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 4 995,30 (7,15 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 1 600 грн (1 600 х 7,15 %: 100 % = 114,40).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2019 року скасувати.

Позов Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" 4 995,30 грн (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень 30 коп. ) заборгованості за кредитним договором (тіло кредиту).

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення 57 603,97 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 3 499,90 грн заборгованості з пені та комісії, 500 грн штрафу (фіксованої складової), 3 304,96 грн штрафу (процентної складової) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" 555,34 грн (п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 34 коп. ) судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило