Історія справи

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 638/9537/17

провадження № 61-29901св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року, у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу КуксінС.Ю., про встановлення факту спільного проживання.

Заява ОСОБА_4 мотивована тим, що він є спадкоємцем четвертої черги за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7, який був його вітчимом та проживав разом із ним, починаючи з травня 2008 року. Звернувшись до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, ним було отримано відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_4 є відмінною від адреси місця проживання померлого.

Заявник зазначав, що він впродовж тривалого періоду часу спільно проживав з ОСОБА_7, який перебував на його утриманні. ОСОБА_4 частково сплачував комунальні послуги, а також повертав грошові борги, що були наявні у спадкодавця перед третіми особами.

Вказував, що встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини йому необхідне для подальшого оформлення прав на спадкове майно.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 липня

2017 року, у складі судді Семіряд І. В., заяву задоволено. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_8 та ОСОБА_4

Встановлюючи факт спільного проживання заявника та померлого ОСОБА_7, місцевий суд виходив із того, що наявними у матеріалах справи доказами, в тому числі, показами свідків, підтверджується обставина спільного проживання заявника ОСОБА_4 із ОСОБА_7 до моменту смерті останнього, починаючи з 2008 року. Встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, оскільки надасть право на оформлення спадщини за законом.

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку особою, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_6. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що вона є тіткою ОСОБА_7, який помер внаслідок вчинення кримінального злочину. В межах кримінального провадження її було визнано потерпілою та надано дозвіл на проведення захоронення померлого родича. 06 квітня 2017 року, реалізуючи свої права, як спадкоємця за законом, вона звернулась до Третьої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим була відкрита спадкова справа. ОСОБА_6 зазначала, що заявником не було належним чином обґрунтовано існування сімейних відносин із померлим.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано. Заяву залишено без розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_6 є тіткою та спадкоємцем померлого ОСОБА_7, та, на момент звернення до суду спадкова справа вже була відкрита. Наведене свідчить про існування спору про право, що виключає можливість розгляду такої справи в порядку окремого провадження.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в сили рішення місцевого суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до того, що особа, яка подала апеляційну скаргу не має жодного відношення до померлого ОСОБА_7, нею не було надано належних доказів на підтвердження наявності ступеню споріднення із спадкодавцем.

Заявник вказує, що рішенням місцевого суду питання про права та обов'язки ОСОБА_6 не вирішувалось, у зв'язку з чим апеляційним судом їй безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 вказує на безпідставність доводів скарги, у зв'язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини першої статті 292 ЦПК (в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_6 із апеляційною скаргою), особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, наділені правом апеляційного оскарження рішення суду поряд з особами, які беруть участь у справі.

Ухвалюючи рішення про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_8, місцевий суд виходив з того, що даний факт має для заявника юридичне значення для прийняття спадщини.

Водночас, із доданих до апеляційної скарги та наявних у матеріалах справи документів апеляційним судом установлено, що 06 квітня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_6 про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_8, Третьою Харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу.

У зв'язку з тим, що рішення місцевого суду впливало на реалізацію ОСОБА_6 права на спадкування, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для відкриття апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги щодо поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження всупереч законодавчим вимогам є безпідставними, оскільки встановивши, що ОСОБА_6 участі у справі не приймала та копію оскаржуваного рішення нею було отримано лише 25 жовтня 2017 року.

Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 234, частини другої статті 256 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.

У частині четвертій статті 256 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції)передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Керуючись зазначеними законодавчими приписами, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи заяву ОСОБА_4 без розгляду, вірно виходив із наявності спору про право між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на спадкування майна померлого ОСОБА_7, що унеможливлює розгляд справи в порядку окремого провадження.

При цьому встановлення ступеню родинних відносин між померлим та ОСОБА_6, на що вказує заявник у касаційній скарзі, як на обставину, що потребувала доведенню, не впливає на вирішення питання про існування спору про право.

Таким чином, виявивши спір про право, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для залишення заяви без розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.В. Пророк

І.М. Фаловська