Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 242/945/15-ц

провадження № 61-12290св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Державна іпотечна установа,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня 2020 року у складі судді Черкова В. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних втрат (справа № 242/945/15-ц).

Позовну заяву Державної іпотечної установи мотивовано тим, що 24 березня 2008 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 500И/02-2008, за умовами якого останній надано грошові кошти у розмірі 505 000,00 грн на строк з 24 березня 2008 року до 24 березня 2038 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 24 березня 2008 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати перед банком за виконання боржником в повному обсязі боргових зобов'язань, що випливають із основного кредитного договору, та відповідачі відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

12 травня 2008 року між Державною іпотечною установою та ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" був укладений договір відступлення права вимоги № 817/08, згідно з яким банк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором та договором поруки, укладеними з відповідачами.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором у неї виникла заборгованість за кредитом у сумі 415 859,10 грн, з яких: 398 388,72
грн - основна сума заборгованості, 16 797,20 грн - нараховані відсотки, 39,34
грн - пеня за прострочення сплати кредитних коштів, інфляційні втрати - 633,84
грн.

З огляду на викладене та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог Державна іпотечна установа просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за іпотечним кредитом станом на 18 квітня 2019 року у сумі 641 396,34 грн, з яких: 398 388,72 грн - основна сума заборгованості, 170
179,04 грн - нараховані відсотки, інфляційні втрати - 72 828,58 грн, а також понесені судові витрати.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної іпотечної установи, ОСОБА_1 про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію (справа № 242/5560/19).

Позовну заяву ОСОБА_2 мотивовано тим, що додатковою угодою від 24 березня 2008 року до кредитного договору внесено зміни, відповідно до яких строк погашення сторонами визначений не пізніше 01 грудня 2011 року, а до суду представник Державної іпотечної установи звернувся тільки 17 березня 2015 року, тобто після закінчення шестимісячного строку, передбаченого статтею 559 ЦК України.

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив суд визнати договір поруки від 24 березня 2008 року таким, що припинив свою дію, та стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 20 листопада 2019 року позови у справах № 242/945/15-ц та № 242/5560/19 об'єднано в одне провадження № 242/945/15-ц.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 20 квітня 2015 року позовні вимоги Державної іпотечної установи задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 08 квітня 2019 року заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 квітня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року, у задоволенні позову Державної іпотечної установи відмовлено.

Позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано договір поруки, укладений 24 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо", ОСОБА_1, таким, що припинив свою дію.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до додаткової угоди, укладеної 24 березня 2008 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_1, до договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008 сторони змінили строк дії кредитного договору з 24 березня 2038 року на 01 грудня 2011 року.

Враховуючи те, що істотні зміни до кредитного договору щодо скорочення строку повернення кредиту були внесені 24 березня 2008 року без відома ОСОБА_2 як поручителя, то, починаючи з указаної дати, порука припинила свою дію на підставі частини 1 статті 559 ЦК України.

Крім того, судом встановлено, що строк повернення кредитних коштів сторонами було визначено 01 грудня 2011 року, до суду представник Державної іпотечної установи звернувся тільки 17 березня 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України. Тому позовні вимоги Державної іпотечної установи про стягнення кредитної заборгованості не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

14 серпня 2020 року Державна іпотечна установа звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року, яка містить заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили дотримання принципів змагальності та рівності сторін.

Апеляційний суд залишив без уваги доводи апеляційної скарги Державної іпотечної установи та надані на їх підтвердження докази, які ґрунтувались на запереченні факту укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит щодо скорочення строку повернення кредиту на 27 років. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що позичальник виконував обов'язок з повернення кредиту, щомісячно сплачуючи грошові кошти до липня 2014 року.

Також без уваги судів залишилось заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року у справі № 242/2930/16-ц за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за відсотками за період з 25 грудня 2014 року до 05 травня 2015 року.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у листопаді 2020 року, представник ОСОБА_2 адвокат Родоман А. О. заперечував проти доводів Державної іпотечної установи, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року вважав законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року поновлено Державній іпотечній установі строк на касаційне оскарження рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної іпотечної установи, витребувано із Селидівського міського суду Донецької області цивільну справу № 242/945/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

24 березня 2008 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 500И/02-2008, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 505 000,00 грн, строком з 24 березня 2008 року до 24 березня 2038 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 24 березня 2008 року між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався перед банком відповідати за виконання боржником у повному обсязі боргових зобов'язань, що випливають із кредитного договору, та у випадку невиконання ОСОБА_1 будь-якого зобов'язання за кредитним договором, відповідачі відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

12 травня 2008 року між Державною іпотечною установою та ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" було укладено договір відступлення права вимоги № 817/08, згідно з яким банк передав Державній іпотечній установі всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором та договором поруки.

З наданого Державною іпотечною установою розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит станом на 18 квітня 2019 року становить 641
396,34 грн, з яких: 398 388,72 грн - основна сума заборгованості, 170 179,04 грн - нараховані відсотки, інфляційні втрати - 72 828,58 грн.

У матеріалах справи міститься копія додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008, укладеної між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_1, відповідно до змісту якої сторони виклали пункт 1.2 кредитного договору у новій редакції: "Кредит надається строком погашення не пізніше 01 грудня 2011 року на поліпшення житлових умов квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1". У всьому іншому сторони керуються умовами договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за відсотками за договором про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008 у розмірі 14 189,20 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 637/992/16-ц (провадження № 61-2067св18), від 07 червня 2018 року у справі № 668/8830/15-ц (провадження № 61-24759св18), від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц (провадження № 61-21577св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних втрат

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідачів кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено представником відповідачів. Також суди вважали, що правовідносини за договором поруки від 24 березня 2008 року, укладеним між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_2, є припиненими на підстав частини 1 статті 559 ЦК України.

Колегія суддів не повною мірою погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) викладено правовий висновок про те, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

За таких обставин застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.

Вирішуючи спір за позовними вимогами Державної іпотечної установи, суди виходили з необхідності застосування наслідків пропуску строку позовної давності, посилаючись на наявність заяви представника відповідачів.

Водночас матеріали справи не містять ні письмової, ні усної заяви відповідачів про застосування позовної давності, поданої до суду першої інстанції.

При цьому інтереси ОСОБА_1 з 18 червня 2019 року представляла адвокат Поліщук О.

В., тоді як ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку самостійно подавав до суду процесуальні документи, що суперечить формулюванню судів про можливість подання такого клопотання представником від імені обох відповідачів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не брали участі в судових засіданнях в суді першої інстанції.

Як зазначено вище, позовна давність застосовується лише до обґрунтованих позовів. Натомість апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, не навів належної оцінки доказам, наданим позивачем за первісним позовом, не перевірив складові кредитної заборгованості, період нарахування тощо.

Так, поза увагою суду залишилась наявність заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року у справі № 242/2930/16-ц, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за відсотками за договором про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008 у розмірі 14 189,20 грн.

Зазначеним рішенням, яке набрало законної сили, встановлено обставини щодо кредитних правовідносин, які виникли у сторін під час укладення, зокрема, договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008, однак не були враховані під час розгляду справи № 242/945/15-ц.

Зазначене унеможливлює вирішення Верховним Судом питання про стягнення кредитної заборгованості у цій справі.

За таких обставин постанова апеляційного суду в частині відмови у позові Державної іпотечної установи підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 до Державної іпотечної установи, ОСОБА_1 про визнання договору поруки від 24 березня 2008 року таким, що припинив свою дію

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється на підставі частини 1 статті 559 ЦК України за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

Аналогічні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 522/9232/14-ц (провадження № 61-1106св18), від 20 червня 2018 року у справі № 161/11866/15-ц (провадження № 61-6894св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18).

Зазначені висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19).

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Статтею 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1 , 6 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 12 грудня 2019 року відповідно до частини 6 статті 95 ЦПК України зобов'язано ОСОБА_2 надати в судове засідання оригінал додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008.

З отриманого судом першої інстанції та оглянутого в судовому засіданні оригіналу додаткової угоди судом встановлено, що ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_1 виклали пункт 1.2 розділу "Предмет договору" у новій редакції: "Кредит надається строком погашення не пізніше 01 грудня 2011 року на поліпшення житлових умов квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1". В усьому іншому сторони керуються умовами договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008.

Також апеляційний суд також ухвалою від 24 червня 2020 року зобов'язав ОСОБА_1 надати оригінал додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008.

У судовому засіданні 07 липня 2020 року апеляційний суд оглянув оригінал вказаної додаткової угоди та встановив, що ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" та ОСОБА_1 в цій додатковій угоді виклали пункт 1.2 розділу "Предмет договору" у новій редакції: "Кредит надається строком погашення не пізніше 01 грудня 2011 року на поліпшення житлових умов квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1". В усьому іншому сторони керуються умовами договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008.

Клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи чи технічної експертизи документів позивач не порушував.

З огляду на викладене суди дійшли висновків про те, що додаткова угода до договору про іпотечний кредит від 24 березня 2008 року № 500И/02-2008 є належним та допустимим доказом, отриманим та дослідженим в порядку ЦПК України, правових підстав для того, щоб не брати її до уваги суди не встановили.

З урахуванням оцінених доказів у справі та встановлених обставин суди виходили з того, що строком погашення кредиту є 01 грудня 2011 року.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки у переважній більшості стосуються переоцінки доказів у справі та встановлення обставин, яким суди вже надавали відповідну правову оцінку.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у даному випадку відбулось збільшення відповідальності поручителя унаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання, яка безпосередньо спрямована на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема шляхом скорочення строку повернення кредиту.

Оскільки істотні зміни до кредитного договору щодо скорочення строку повернення кредиту були внесені 24 березня 2008 року, то порука припинила свою дію на підстав частини 1 статті 559 ЦК України, починаючи з вказаної дати.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанову Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги в цій частині відсутні, натомість в частині первісних позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних втрат постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених частини 1 статті 415 ЦПК України, з особливостями, зазначеними у частини 1 статті 415 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року в частині позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, пені та інфляційних втрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині позовних вимог Державної іпотечної установи та в частині зустрічного позову ОСОБА_2 постанову Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк