Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.02.2018 року у справі №542/1351/17

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 542/1351/17

провадження № 61-4353св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М.Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Гавриленко Т. Г. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року включно.

Вимоги заяви ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Полтаві Полтавської області Української РСР. Після народження вона разом з батьками була зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_1 . У 1996 році вони переїхали на постійне місце проживання до села Мала Перещепина Новосанжарського району Полтавської області, де з 1996 по 1999 рік вона навчалася у Малоперещепинській середній школі. Згодом її сім`я стала проживати у місті Новомосковську Дніпропетровської області. Влітку 2006 року вона повернулася до села Мала Перещепина Новосанжарського району, де проживає до теперішнього часу без реєстрації. Оскільки вона не оформила своєчасно паспорт громадянина України, то в неї виникли проблеми щодо отримання інших документів. Без встановлення вказаного факту Новосанжарський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - УДМСУ в Полтавській області) відмовляється видати їй паспорт. Тому просила задовольнити заяву.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Полтави, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року включно.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Полтаві Полтавської області Української РСР, що підтверджується свідоцтвом про її народження. Заявник не має можливості отримати паспорт, оскільки не може підтвердити належність до громадянства України, зокрема через відсутність у неї реєстрації станом на 24 серпня 1991 року.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу УДМСУ в Полтавській області відхилено. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт її постійного безперервного проживання на території України знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

22 грудня 2017 року УДМСУ в Полтавській областіподало касаційну скаргу на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не дано оцінки усім обставинам справи. Місцевим судом внесено до Журналу судового засідання за 23 жовтня 2017 року неправдиву інформацію щодо відсутності представника УДМСУ в Полтавській області. Крім цього, місцевим судом не досліджувалися докази на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України саме станом на 24 серпня 1991 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Новосанжарського районного суду Полтавської області.

25 квітня 2018 року справа № 542/1351/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Полтаві Полтавської області Української РСР, її батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 21 вересня 1990 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Октябрського райвиконкому міста Полтави на підставі актового запису № 1330.

На момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 була малолітньою дитиною та проживала разом з батьками, місце проживання яких на той час було зареєстроване по АДРЕСА_1 .

Оскільки в заявника відсутні документи про реєстрацію її місця проживання станом на 24 серпня 1991 року, то УДМСУ в Полтавській області відмовило їй в оформленні паспорта громадянина України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Згідно з підпунктами а), в) пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого

Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі - Порядок) встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки встановлення факту її постійного безперервного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року має правове значення, в іншому порядку заявник не може довести вказаного факт, який знайшов підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що в судовому засіданні не досліджувалося питання щодо місця проживання батьків заявника станом на 24 серпня 1991 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як зазначалося вище, судами встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Полтаві Полтавської області Української РСР, що підтверджується свідоцтвом про її народження. На момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року вона була малолітньою дитиною та мешкала разом з батьками, місце проживання яких на той час було зареєстроване по АДРЕСА_1 , що УДМСУ в Полтавській області не заперечувало. Крім того, факт проживання батьків заявника за вказаною адресою підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами (а. с. 9).

Доводи УДМСУ в Полтавській області щодо недопущення його представника в судове засідання місцевого суду не підтверджені належними і допустимими доказами. Крім того, зазначена обставина не вплинула на правильність вирішення справи по суті, а свої процесуальні права у цій справі заінтересована особа могла реалізувати у повному обсязі під час апеляційного розгляду справи за її апеляційною скаргою, який відбувся за участю її представника.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов