Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №201/3249/20
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №201/3249/20

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 201/3249/20

провадження № 61-8095св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

Петешенкової М. Ю., від 06 липня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що вона є власником земельних ділянок, загальною площею 0,0084 га, розташованих по

АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки, площею 0,0443 га, по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 стверджує, що її земельні ділянки від земельної ділянки відповідача відділяють капітальні цегляні стіни з воротами, які ОСОБА_2 побудувала самовільно, незаконно та з порушенням її прав, захопивши частину земельної ділянки в розмірі 2,29 кв. м, що позбавляє її можливості використовувати свою територію за власним розсудом та потребами.

Спір між сторонами розглядався міською радою, яка рекомендувала ОСОБА_2 відновити межі земельної ділянки, шляхом перевлаштування споруд огорожі та воріт, проте відповідач не виконала цих рекомендацій.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками та відновити межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами: 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088, шляхом перевлаштування споруд огорожі та воріт на власну земельну ділянку згідно актів виносу в натурі та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків, рішення міської ради;

- стягнути з ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн, а також витрати зі сплати судового збору, на проведення експертизи та правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Антонюка О. А., від 15 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками ОСОБА_1 та за власний рахунок відновити межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами: 1210100000:03:267:0087, 1210100000:03:267:0088, шляхом перевлаштування споруд огорожі та воріт на власну земельну ділянку, згідно актів виносу в натуру та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12 листопада 2019 року і рішення № 258 від 17 грудня 2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради VII скликання XXVIII сесії.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3 000 грн, витрати на проведення експертного дослідження 3 000 грн, на правничу допомогу 12 283,60 грн, та судовий збір в сумі 3 783,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 самовільно встановила ворота з капітальними цегляними стінами у зв`язку з чим захопила частину земельної ділянки ОСОБА_1 у розмірі 2,29 кв. м, що позбавляє

позивача можливості використовувати вказану територію за власним розсудом та потребами. Крім того, неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка з огляду на вимоги розумності і справедливості підлягає відшкодуванню у розмірі 3 000 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судові рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, дійшов висновку, що вони не підтверджують факт самовільного захоплення відповідачем земельної ділянки, з приводу якої виник спір та вважав, що суд першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість позовних вимог, не звернув уваги на те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази встановлення меж суміжних земельних ділянок, не з`ясував, чи дійсно відповідач встановила ворота з капітальними стінами на земельній ділянці позивача.

Надані позивачем акти виносу в натурі та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12 листопада 2019 року, план-схеми земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні даного спору, оскільки складені без участі відповідача, що позбавило її можливості заявити свої заперечення. Рішення № 258 від 17 грудня 2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради

VII скликання XX VIII сесії також не є належним доказом факту порушення відповідачем прав позивача щодо захоплення частини земельної ділянки, оскільки в основу цього рішення покладено, зокрема вказані акти та план-схеми.

Позивач не заявляла клопотання про проведення експертизи з метою встановлення факту захоплення відповідачем частини земельної ділянки, а позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у цивільній справі

№ 201/3249/20.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15, від 27 лютого 2020 року у справі № 560/898/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/21893/18, від 16 травня 2022 року у справі № 552/4835/19,

від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/11905/19, від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18, у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі

№ 6-2454цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що відповідачем у судовому порядку не були оскарженні акти виносу в натурі та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12 листопада 2019 року та рішення № 258 від 17 грудня 2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради VII скликання XX VIII сесії. ОСОБА_2 особисто була присутня на засіданні комісії з питань розгляду земельних спорів від 21 листопада 2019 року, де була ознайомлена із вказаними актами, однак в суді першої інстанції не порушувала питання щодо проведення додаткових експертних досліджень.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІ-ДП

№ 021772 від 28 квітня 2000 року ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, загальною площею 0,0084 га, розташованих по

АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація права власності зазначених земельних ділянок проведена 12 грудня 2016 року. Земельним ділянкам присвоєні кадастрові номери: 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088.

Актами виносу в натуру та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12 листопада 2019 року, ОСОБА_1 прийняла на безстрокове збереження довгострокові межові знаки, встановлені вздовж вищевказаних земельних ділянок.

Земельна ділянка, площею 0,0443 га, по АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю III-ДП № 078020 від 30 жовтня 2000 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а її земельну ділянку успадкувала дочка - ОСОБА_2 , якій видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 березня 2000 року.

Земельні ділянки ОСОБА_1 від земельної ділянки ОСОБА_2 відділяють капітальні цегляні стіни з воротами.

Земельний спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розглядався постійною комісією з питань розгляду земельних спорів Соборної районної у місті Дніпрі Ради та рішенням № 258 від 17 грудня 2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради VII скликання XX VIII сесії було рекомендовано власнику земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 відновити межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами: 1210100000:03:267:0087 та 1210100000:03:267:0088, з метою усунення перешкод у користуванні даними ділянками шляхом перевлаштування споруд огорожі та воріт на власну земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.

Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на

землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у

частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до частини першої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391

ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з приписати статті 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність порушень прав ОСОБА_1 спорудженими ОСОБА_2 спорудами (огорожа та ворота) і самовільного захоплення відповідачем частини земельних ділянок позивача.

Звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 на підтвердження викладених в позові обставин надала, зокрема акти виносу в натуру та приймання-передачі під охорону довгострокових межових знаків від 12 листопада

2019 року, план-схеми земельних ділянок, рішення № 258 від 17 грудня

2019 року Соборної районної у місті Дніпрі Ради VII скликання XX VIII сесії.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, оцінив вказані докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України та встановив, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо безпосереднього розміщення спірних споруд огорожі та воріт на самовільно захопленій відповідачем частині земельних ділянок ОСОБА_1 .

Інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог не надано, клопотання про призначення судової експертизи з метою встановлення факту захоплення відповідачем частини земельної ділянки, встановленими воротами зі стінами, ОСОБА_1 не заявляла.

Оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком, визначеним статтями 12 81 ЦПК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Саме на позивача було покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав, яке, за її твердженням, полягає у позбавленні її частини земельної ділянки діями відповідача щодо побудови споруд огорожі та воріт.

Зважаючи на встановлені обставини, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15,

від 27 лютого 2020 року у справі № 560/898/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/21893/18, від 16 травня 2022 року у справі № 552/4835/19,

від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/11905/19, від 20 січня 2022 року у справі № 760/15616/18, у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі

№ 6-2454цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення нових обставин та переоцінку доказів у справі, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, згідно матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень земельний спір між сторонами остаточно не вирішений, у провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справу № 201/8033/20 за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, на підставі якого видано державний акт на право власності на землю, про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на землю, про скасування кадастрових номерів та державної реєстрації права власності на землю, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович