ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 383/153/17

провадження № 61-8003св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Бобринецька міська рада Кіровоградської області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року, ухвалене у складі судді Адаменко І. М., та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 9 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Черненка В. В., Кіселика С. А., Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бобринецької міської ради Кіровоградської області і фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про встановлення сервітуту.

В обґрунтування позову зазначив, що є власником складського приміщення з підвалом по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 321 кв.м, на якій розташоване це складське приміщення, не має самостійного проїзду до вулиці.

Такий проїзд був облаштований через земельну ділянку по АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2

ОСОБА_1 зазначає, що ФОП ОСОБА_2 , приватизувавши земельну ділянку, встановила огорожу і обмежила проїзд до належного йому складського приміщення.

За таких обставин просив встановити земельний сервітут, надавши йому право проїзду через земельну ділянку по АДРЕСА_2 до складського приміщення по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 серпня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів попереднього звернення до відповідача щодо встановлення сервітуту і отримання відмови, а також не підтвердив, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення є облаштування проїзду через земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 9 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року залишено без змін. Цією ж ухвалою суд апеляційної інстанції залишив без змін ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 серпня 2017 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відхиляючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками щодо відсутності правових підстав для встановлення сервітуту шляхом проїзду через земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 , оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 серпня 2017 року, рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 9 листопада 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга в частині щодо вирішення справи по суті мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, що він є власником складського приміщення по АДРЕСА_1 і має першочергове право на отримання у користування земельної ділянки, на якій це приміщення розташоване.

Вказує, що у справі достатньо доказів на підтвердження того, що єдиний проїзд до складського приміщення проходив через земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 .

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2017 році касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 серпня 2017 року та ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 9 листопада 2017 року щодо залишення цієї ухвали без змін; відкрито касаційне провадження в частині оскарження рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року та ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 9 листопада 2017 року щодо залишення цього рішення без змін.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 червня 2010 року та договору про поділ спадкового майна від 20 червня 2010 року належить на праві власності складське приміщення з підвалом по АДРЕСА_1 .

Дане приміщення розташоване на земельній ділянці площею 321 кв.м, яка не приватизована, проте рішенням Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року надано ОСОБА_1 згоду на розроблення проекту землеустрою щодо передачі цієї земельної ділянки в оренду для розміщення та обслуговування складського приміщення.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок по АДРЕСА_2 , а саме земельної ділянки площею 0,0327 га із кадастровим номером 3520810100:50:087:0016 та площею 803,01 кв.м із кадастровим номером 3520810100:50:087:0002, які є суміжними із земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому складське приміщення.

ФОП ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0383 га по АДРЕСА_2 . Вказана земельна ділянка не має спільних меж із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , так як між ними розташована земельна ділянка із кадастровим номером3520810100:50:087:0016, власником якої є позивач.

Позивач не надав судам доказів звернення до ФОП ОСОБА_2 щодо встановлення сервітуту шляхом надання права проїзду через її земельну ділянку та отримання від неї відмови.

Обставин, які б свідчили про те, що прохід та проїзд до земельної ділянки по АДРЕСА_1 неможливо облаштувати іншим чином, зокрема через належні позивачу суміжні земельні ділянки, судами не встановлено.

Також, звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 не визначився з порядком оплати за право користування чужою земельною ділянкою, не визначив межі і площу земельної ділянки, необхідної для проїзду, а також строк сервітуту .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).

Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Згідно зі статтею 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, такого земельного сервітуту як право проходу та проїзду на велосипеді, а також право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (стаття 98, 99 ЗК України).

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про можливість встановлення земельного сервітуту шляхом надання права проїзду та проходу через належну іншій особі земельну ділянку у разі, якщо задовольнити таку потребу у будь-який інший спосіб неможливо.

Оскільки ОСОБА_1 не довів неможливість облаштування проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій розташоване належне йому складське приміщення, у будь-який інший спосіб, крім шляхом проїзду через земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій правильно застосували статті 395, 401, 402 ЦК України і статті 98, 99, 100 ЗК України та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Доводи заявника про те, що він є власником складського приміщення по АДРЕСА_1 і має першочергове право на отримання у користування земельної ділянки, на якій це приміщення розташоване, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, так як відповідачі такі права ОСОБА_1 не заперечують, проте визначальним при вирішенні питання щодо встановлення сервітуту є доведення неможливості задовольнити потребу у проїзді до складського приміщення іншим шляхом, ніж через земельну ділянку відповідача.

Посилання заявника на те, що єдиний проїзд до складського приміщення проходив через земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 , касаційний суд відхиляє, так як саме лише існування такого проїзду не є підставою для задоволення вимог про встановлення сервітуту, який встановлюється виключно за умови неможливості забезпечення проїзду будь-яким іншим чином, у тому числі шляхом облаштування нового проїзду іншим маршрутом, чого у цій справі не встановлено.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не відноситься до повноважень касаційного суду при касаційному перегляді справи, який не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 і 401 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, та статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 9 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов