Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 396/167/17

провадження № 61-2365св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Новоукраїнська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2017 року у складі судді Шепетька В. І. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Кіселика С. А., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернулася до суду з позовом, який у подальшому доповнила, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 2000 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2004 року.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з права на земельну частку (пай) у розмірі 4, 98 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться у КСП ім. Карла Маркса Новоукраїнського району Кіровоградської області. За життя, на випадок своєї смерті, ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 17 липня 1993 року секретарем Новомиколаївської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, відповідно до якого все своє майно заповіла в рівних частинах своїм дочкам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач зазначила, що ОСОБА_2 за згодою спадкоємців отримувала орендну плату за пай та порівно віддавала сестрам, оскільки вона проживала у селі, а тому вважає, що в управління та володіння спадковим майном фактично вступили усі спадкоємці, знаючи зміст заповіту матері. У листопаді 2016 року позивач дізналася, що ОСОБА_2 у 2002 році оформила лише на своє ім`я державний акт на право власності на землю. На момент оформлення права на спадщину державний нотаріус не повідомив позивача та ОСОБА_3 про оформлення спадщини відповідачем, не закликав інших спадкоємців до спадкування, що, на переконання позивача, порушує права спадкоємців за заповітом.

Стислий виклад заперечень сторони відповідача

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що позивач не повідомила про обставини та не навела доводи поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, не навела положення статті 1268 ЦК України, яка підлягає застосуванню судом до спірних правовідносин, а тому просила відмовити у задоволенні позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивач, отримуючи орендну плату за земельну ділянку (пай), була обізнана про успадкування такого майна відповідачем. Також, оскільки позивач протягом тривалого часу не заявляла про намір оформити спадкові права, тому вона пропустила без поважних причин строк на захист свого права у судовому порядку.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що відмова у задоволені позову з підстав пропуску позовної давності та з підстав його недоведеності є взаємовиключними, ці дві відмінні підстави не підлягають застосуванню одночасно. Судом не враховано, що при вирішені спорів про спадкування, спадщина за якими відкрилася і прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, оскільки застосуванню підлягають норми закону, чинного на час відкриття спадщини, ЦК Української РСР.

Апеляційний суд вважав встановленими обставини, що після смерті матері відповідач фактично прийняла спадщину, оскільки вступила в управління спадковим майном, звернулася до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Позивачем же не надано доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, а тому не доведено допустимими доказами факт прийняття нею спадщини після смерті матері. За наведених обставин ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, оскільки не довела, яким чином порушено її права оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину на земельну частку (пай), отриманим відповідачем у передбачений законом спосіб.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що відповідач фактично не приймала спадщину після смерті у 1997 році матері, оскільки приїхала у село, де проживали їх мати, лише у 1999 році, а заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини подала у березні 2000 року. Зазначає, що у спадковій справі, заведеній після смерті матері, відсутні довідка сільської ради про фактичне прийняття спадщини відповідачем; також відсутнє рішення суду про встановлення факту прийняття спадщини та продовження строку для подачі заяви про прийняття спадщини. За наведених обставин свідоцтво про право на спадщину, видане на ім`я відповідача, підлягає визнанню недійсним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Доказами звернення особи до суду вважається здача на пошту чи передача іншими відповідними засобами зв`язку скарги, що визначено частиною шостою статті 124 ЦПК України.

Касаційна скарга подана ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 30 грудня 2017 року.

Отже, касаційний розгляд у цій справі поводиться у порядку, визначеному ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - ЦПК України).

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з права на земельну частку (пай), яка належала померлій на підставі сертифікату від 07 жовтня 1997 року, серії НОМЕР_1 , виданого Новоукраїнською районною державною адміністрацією Кіровоградської області.

Відповідно до спадкової справи № 183 до майна померлої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася дочка померлої, ОСОБА_2 , до державного нотаріуса із заявою про те, що спадщину прийняла після смерті матері ОСОБА_4 та за закінченням шестимісячного строку просила видати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з нотаріально посвідченою заявою, поданою до Новоукраїнської державної нотаріальної контори 22 березня 2000 року, ОСОБА_3 повідомила, що спадщину не приймала, заяву про її прийняття не подавала, не має наміру звертатися до суду із заявою про продовження строку для прийняття спадщини.

27 березня 2000 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори, зареєстроване у реєстрі за №973, на спадкове майно, яке складається із земельної частки (паю) на підставі сертифікату, серії НОМЕР_1 , виданого Новоукраїнською районною державною адміністрацією 07 жовтня 1997 року, у кількості 4, 98 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться на території колишнього КСП ім. Карла Маркса Новоукраїнського району. Вартість спадкового майна складає 19 602, 00 грн.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Новоукраїнської державної нотаріальної контори, спадкоємицею майна ОСОБА_4 є її дочка ОСОБА_2 . Майно складається з права на майновий пай (майновий сертифікат), що знаходиться у КСП ім. Карла Маркса у селі Новомиколаївка Новоукраїнського району Кіровоградської області, вартість якого становить 5 793, 00 грн.

За змістом довідки Виконавчого комітету Новомиколаївської сільської ради Новоукраїнського району від 11 серпня 2017 року № 812, ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована у селі Новомиколаївка Новоукраїнського району Кіровоградської області. Заповіт від імені спадкодавця посвідчено у Новомиколаївській сільській раді Новоукраїнського району Кіровоградської області 17 липня 1993 року за № 6.

Позивачем надано суду дублікат заповіту ОСОБА_4 від 17 липня 1993 року, у якому зазначено, що його зареєстровано в реєстрі за №57 та посвідчено секретарем Новомиколаївської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до зазначеного заповіту ОСОБА_4 все своє майно заповіла порівну своїм дочкам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції зазначений дублікат не взяв до уваги як належний та допустимий доказ, оскільки такий не посвідчений посадовою особою сільської ради.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

Відповідно до частини п`ятої Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила Книги шостої ЦК України (щодо спадкування) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

За змістом зазначеного припису відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР.

Як встановлено судами, 27 березня 2000 року ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за статтею 529 ЦК Української РСР, подала до Новоукраїнської державної нотаріальної контори заяву, що вона прийняла спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_4 . Нотаріусу серед іншого надано сертифікат на земельну частку (пай) та майновий сертифікат.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За правилом статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщини протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши час відкриття спадщини у цій справі, врахувавши, що відповідач 27 березня 2000 року звернулася до нотаріальної контори із заявою, згідно з якою вона прийняла спадщину, просила видати їй свідоцтво про право на спадщину, правильно визначив норми Закону, які підлягають застосуванню для вирішення зазначеного спору, а саме, положення ЦК Української РСР.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Підставою позову ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є та обставина, що ОСОБА_4 17 липня 1993 року склала заповіт, яким заповіла усе своє майно трьом дітям, у тому числі і позивачу.

Проте, за наведеним правилом статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто особа набуває статус учасника спадкових правовідносин в силу прийняття спадщини, вчиненого в один із способів, визначених статтею 549 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не довела під час розгляду справи, що вона вчинила усі необхідні та достатні дії для прийняття спадщини, оскільки не звернулася протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а так само не вчинила дії з фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном.

Позивач, не довівши наведені обставини, не довела наявність матеріально-правових підстав позову, що є підставою для відмову в ньому повністю.

Оцінюючи доводи про порушення апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд констатує таке.

На підтвердження визначеної підстави позову позивачем надано суду копію дубліката заповіту від 17 липня 1993 року. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав такий письмовий доказ недопустимим, оскільки копія дубліката зазначеного документа не посвідчена посадовою особою сільської ради, за матеріалами справи не встановлено, що позивач під час вирішення спору у суді першої інстанції заявляла клопотання про витребування судом належно посвідченої копії заповіту або його дубліката.

Інші підстави позову, окрім зазначених, позивач не навела. Наведені обставини свідчать, що позивачем не доведено виникнення у неї права на спадщину, що відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Отже, установивши, що ОСОБА_1 на момент смерті матері ОСОБА_4 не проживала з нею, проте була обізнана, що відповідач, отримавши свідоцтво про право на спадщину, успадковану земельну частку (пай), здавала в її оренду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки протягом строку, встановленого статтею 549 ЦК Української РСР, позивач не подала заяву про прийняття спадщини, не надала суду доказів вступу в управління або володіння спадковим майном, постійно не проживала з разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а отже, вона вважається такою, що не прийняла її.

Також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що позивач не є учасником спірних правовідносин, яка не довела, яким чином порушено її права оспорюваними свідоцтвами про право на спадщину, отриманими відповідачем у передбачений законом спосіб.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко