Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 215/1270/16-ц

провадження № 61-14727св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Зайцева А .Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Північний гірничозбагачувальний комбінат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Північний гірничозбагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року у складі судді Квятковського Я. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Північний гірничозбагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ПівнГЗК») про стягнення невиплаченої при звільненні вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що він у період з 19 лютого 2001 року до 10 березня 2009 року працював на посаді водія великовантажного автомобіля в кар`єрі у цеху ГТЦ-1 ПрАТ «ПівнГЗК». У січні 2016 року він дізнався, що відповідно до Галузевої угоди при звільненні з підприємства відповідач зобов`язаний був виплатити йому вихідну допомогу в розмірі одномісячної заробітної плати (при роботі на підприємстві більш ніж 7,5 років). Однак при звільнені, у березні 2009 року, йому відповідачем не була виплачена одноразова вихідна допомога. Вважав, що своїми незаконними діями відповідач порушив законне право позивача на отримання ним вихідної допомоги. Крім того, зазначав, що винними діями відповідача у зв`язку із порушенням обов`язків встановлених Галузевою угодою - невиплатою вихідної допомоги при звільненні - йому завдано моральної шкоди.

Враховуючи зазначене, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на свою користь невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 1 834,25 грн без урахування податку з доходів фізичних осіб, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 66 033,00 грн за період з 11 березня 2009 року по 11 березня 2012 року без урахування податку з доходів фізичних осіб, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн без урахування податку з доходів фізичних осіб.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 1 834,25 грн без урахування податку з доходів фізичних осіб, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66 033,00 грн за період з 11 березня 2009 року по 11 березня 2012 року без урахування податку з доходів фізичних осіб, моральну шкоду в сумі 3 000 грн без урахування податку з доходів фізичних осіб.

У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угоди, у зв`язку із чим дійшов висновку про застосування умов Галузевих угод, виконання яких є обов`язком для відповідача; при цьому врахував, що з часу звільнення позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку та вихідна допомога не виплачена, а тому наявні підстави для стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням меж позовних вимог, та стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 грн, що відповідає перенесеним позивачем моральним стражданням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2018 року ПрАТ «ПівнГЗК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПрАТ «ПівнГЗК» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що ОСОБА_1 у період з 19 лютого 2001 року по 10 березня 2009 року працював на посаді водія великовантажного автомобіля в кар`єрі ВАТ «ПівнГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК».

Наказом від 10 березня 2009 року № 154 ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по інвалідності.

При звільненні із підприємства, ОСОБА_1 за березень 2009 року було нараховано 5 626,58 грн.

Відповідно до довідки ПрАТ «ПівнГЗК» від 04 квітня 2016 року № 610, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням протягом січня - лютого 2009 року склала 1834,25 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена вихідна допомога, що передбачена умовами Колективного договору на 2007-2008 роки, і про порушення свого права він дізнався лише у 2016 році, у зв`язку з чим, відповідач зобов`язаний сплатити йому вихідну допомогу, середній заробіток за час затримки при розрахунку та моральну шкоду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та Галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та Галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Із Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки встановлено (пункт 1.13), що Угода набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Як видно з тексту Галузевої угоди пункт 1.1 її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фондом державного майна України, Федерації металургів України, господарських об`єднань, з однієї сторони (далі - Сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі - ПМГУ) в особі її Центрального комітету ПМГУ(далі - Сторона профспілки), з другої сторони.

Від сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Главою Фонду держмайна, Головою ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу, Федерації металургів України, Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», Повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію.

Станом на день звільнення позивача діяла указана Угода. Пунктом 6.1 розділ 7 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої Угоди на 2007-2008 роки, встановлено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993 року N 3356-XII передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення Генеральної, Галузевої (міжгалузевої), Територіальної угоди діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Як вбачається зі Спільної постанови Генерального директора та профспілкових комітетів ВАТ «ПівнГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК», від 02 січня 2009 року №2/100 до Колективного договору на 2007-2008 роки було внесено зміни та визначено про виплату протягом першого півріччя 2009 року працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років), при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від безперервного стажу роботи на комбінаті: від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати.

З вищезазначеного вбачається, що вимоги до власників підприємства передбачені Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу та Колективним договором підприємства, в частині Соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача із підприємства різняться. Так, Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу. Колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої угоди, оскільки встановлює залежність її виплати від віку та строку звільнення із підприємства.

Суди дійшли правильних висновків про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої угоди, виконання якої є обов`язком для відповідача, та обґрунтовано відхилили доводи про те, що відповідач мав право застосувати умови Колективного договору на 2007-2008 роки, а не пункт 6.1 Галузевої угоди, який, на його думку, є диспозитивною нормою та має застосовуватися на розсуд роботодавця, адже, згідно зі статтею 16 КЗпП України, умови Колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Встановлено, позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві у відповідача понад 7,5 років, а недосягнення позивачем на момент звільнення встановленого пенсійного віку для чоловіків - 60 років, в даному випадку, не має правового значення, адже Галузева угода не передбачає вибіркового права застосування нею норм або проявів дискримінації стосовно окремих працівників та норми Колективного договору не можуть суперечити Галузевій угоді.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що єдиною підставою на отримання ОСОБА_1 при виході на пенсію одноразової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати є наявність у нього стажу від 7,5 років до 15 років.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угоди, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про застосування умов Галузевих угод, виконання яких є обов`язком для відповідача; при цьому врахував, що з часу звільнення позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку та вихідна допомога не виплачена, а тому наявні підстави для стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням меж позовних вимог, та стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 грн, що відповідає перенесеним позивачем моральним стражданням.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Північний гірничозбагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев