Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.01.2022 року у справі №766/20475/18
Постанова КЦС ВП від 31.01.2022 року у справі №766/20475/18

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 766/20475/18

провадження № 61-16279св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Остапенко Сергій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Остапенко Сергій Миколайович, про припинення права власності, скасування рішення державного реєстратора

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2021 року у складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17 липня 2020 року просив припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора Херсонської міської ради Остапенка С. М. від 21 червня 2017 року, індексний номер 35797467, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

скасувати запис від 19 червня 2017 року № 21035834, вчинений державним реєстратором Херсонської міської ради Остапенком С. М., про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 19 червня 2017 року державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Остапенко С. М. (далі - державний реєстратор) вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно оспорюваний запис. Підставою внесення цього запису було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 червня 2017 року, індексний номер 35797467. Згідно з цим записом за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Право власності виникло на підставі іпотечного договору від 23 січня 2006 року № 349, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стадник І. В. На момент укладення зазначеного іпотечного договору квартира належала позивачу на підставі договору дарування від 16 вересня 2004 року. На підставі договору про відступлення права вимоги від 22 березня 2017 року № 2017-03-01-000045 за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 2301-Д-06 із забезпеченням застави - іпотеки, посвідченої іпотечним договором від 23 січня 2006 року № 349, новим кредитором, а в подальшому й іпотекодержателем став ОСОБА_2 .

Вважає, що перехід права власності до відповідача є незаконним оскільки він відбувався за застереженням іпотечного договору під час дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»(далі - Закон № 1304-VII), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин. На думку позивача, рішення державного реєстратора є незаконним, у зв`язку з чим підлягає скасуванню разом із записом про право власності, оскільки він не отримав від ОСОБА_2 вимоги про задоволення його вимог, що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 18 березня 2021 року в задоволенні позову відмовив. Скасував заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 31 липня 2020 року у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки, підписавши іпотечний договір, сторони визначили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору, для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 . При цьому іпотекодержатель подав державному реєстратору всі необхідні документи, у тому числі й письмову вимогу про усунення порушень, надіслану позивачу, з наданням відповідного строку для її виконання. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що Закон № 1304-VII не поширюється на випадки набуття права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Херсонський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2021 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2021 року залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 500,00 грн.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про неможливість застосування Закону № 1304-VII до спірних правовідносин. Водночас суд першої інстанції встановив, і це не заперечувалося позивачем під час розгляду справи, що він не проживав за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що Закон № 1304-VII не поширюється на правовідносини, що виникли у цій справі, у зв`язку з тим, що позивач не довів належними доказами, що нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, використовується ним як місце його постійного проживання. Хоча суд першої інстанції і зробив неправильний висновок щодо неможливості застосування положень Закону № 1304-VII до спірних правовідносин, однак такий висновок суду не призвів до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог з огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи в цій частині.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 761/11601/19, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц та постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 761/11601/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 206/6537/19, від 13 січня 2020 року у справі № 910/28408/15, від 26 березня 2020 року у справі № 910/9962/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, посилаючись на те, що на спірні правовідносини не поширюється Закон № 1304-VII, не взяв до уваги того, що спірна квартира на момент переходу у власність відповідача використовувалася як місце постійного проживання позичальника, а уйого власності не знаходилося інше нерухоме житлове майно. При цьому посилання суду на інформацію відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб від 23 вересня 2020 року та довідку ОСББ «Патона 2/1» від 18 вересня 2020 року № 35 є безпідставним, оскільки зазначені докази не свідчать про те, що саме на момент переходу права власності у червні 2017 року позивач не проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Також суд не врахував, що новий власник 26 червня 2017 року зняв ОСОБА_1 з реєстрації проти його волі та всупереч встановленому порядку. Суд також не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 особисто не брав участі в розгляді справи, матеріали справи не містять визнання особисто ним обставин не проживання у спірній квартирі, а визнані представником позивача обставини суперечать змісту підписаних позивачем заяв по суті, у яких він зазначав про те, що проживає у спірній квартирі.

Крім того, скарга містить доводи про неврахування судами того, що на момент вчинення спірної реєстраційної дії оцінка предмета іпотеки не проводилася та не погоджувалась з власником майна, що є істотною обставиною при проведенні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, та вказує на порушення порядку проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, і, як наслідок, на необхідність скасування судом рішення державного реєстратора від 21 червня 2017 року та державної реєстрації права власності відповідача на квартиру.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 листопада 2021 року справа № 766/20475/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 23 січня 2006 року між Комерційним банком «Західінкомбанк» ТзОВ та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2301-Д-06, за умовами якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у вигляді відкриття відкличної поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у розмірі 10 000,00 дол. США зі сплатою 15 % річних. Пунктом 1.2 договору визначено термін користування кредитними коштами, який встановлений до 23 січня 2009 року включно, а в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником будь-якої з умов договору - до першої письмової вимоги кредитора.

23 січня 2006 року між Комерційним банком «Західінкомбанк» ТзОВ та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав нерухоме майно, визначене в розділі 3 договору, в іпотеку іпотекодержателю для забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 2301-Д-06 та додатковими договорами до нього. Згідно з пунктом 3.2 договору, предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

22 березня 2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» і ОСОБА_2 був укладений договір № 2017-03-01-000045 про відступлення прав вимоги, за умовами якого новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до пункту 4 договору, набуває права кредитора за основними договорами в частині права вимоги сплати грошових коштів, які підлягають сплаті боржниками на користь банку у сумі, визначеній на момент такого набуття права вимоги за основними договорами відповідно до цього договору та вказаній у додатку 1 до цього договору, право вимоги передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань у випадках та на умовах, встановлених основними договорами.

22 березня 2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» і ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами пункту 1.1 якого, на умовах, викладених у цьому договорі та у зв`язку з укладенням договору від 22 березня 2017 року № 2017-03-01-000045 про відступлення прав вимоги між ПАТ «Західінкомбанк» і ОСОБА_2 , первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за договором іпотеки, визначеним в пункті 1.2 цього договору, а новий іпотекодержатель приймає це відступлення.

Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги новому іпотекодержателю відступаються права вимоги за іпотечним договором, що укладений між Комерційним банком «Західінкомбанк» ТзОВ (правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк») та іпотекодавцем ОСОБА_1 , і посвідчений 23 січня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стадник І. В. за реєстровим номером 349, з усіма договорами про внесення змін до нього, що є його невід`ємною частиною, відповідно до якого іпотекодавець передав первісному іпотекодержателю в іпотеку майно, а саме двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 серпня 2017 року № 94693989 відомо, що 19 червня 2017 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 21 червня 2017 року, індексний номер 35797467, та зареєстрував право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 21035834); підставою виникнення права власності вказано іпотечний договір від 23 січня 2006 року, серія та номер 349, видавник - приватний нотаріус Стадник І. В.

04 квітня 2017 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 2301-Д-06, у якій повідомляв про порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору; в разі не виконання вимоги іпотекодержателем буде прийнято рішення про прийняття предмета іпотеки у власність на підставі пунктів 7.2.3, 8 іпотечного договору шляхом реєстрації права власності на своє ім`я на предмет іпотеки. Вказану вимогу отримав особисто ОСОБА_1 26 квітня 2017 року, про що свідчить поштове повідомлення.

Із матеріалів реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_1 відомо, що ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_3 , 19 червня 2017 року подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Державний реєстратор 21 червня 2017 року прийняв рішення № 35797467 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності - приватна на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час переходу права власності передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до пункту 6.5 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться на вибір іпотекодержателя за рішенням господарського або загального судів, виконавчого напису нотаріуса або згідно з умовами, передбаченими розділом 7 договору.

Згідно з пунктом 6.6 зазначеного договору у разі порушення іпотекодавцем (позичальником) будь-якої з умов кредитного договору, додаткових до нього договорів та/або умов даного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця), письмову вимогу про усунення порушення. В цій вимозі викладається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушення зобов`язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов даного договору.

Пунктом 7.2.3 іпотечного договору визначено, що іпотекодавець передає іпотекодержателю за даним договором право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Згідно з розділом 8 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.

Відповідно до статті 18 Закону № 1952-IV Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) у редакції, яка діяла на момент проведення реєстраційної дії, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у редакції, яка діяла на момент проведення реєстраційної дії, перелік документів для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

21 червня 2017 року державний реєстратор за заявою представника ОСОБА_2 прийняв рішення № 35797467 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . Відповідний запис було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Закон № 1304-VII не поширюється на виниклі правовідносини, оскільки позивач не довів належними доказами, що нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, використовується ним як місце його постійного проживання.

Зазначений висновок апеляційного суду є передчасним з таких мотивів.

Суди встановили, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 46,1 кв. м, є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 2301-Д-06, валютою за яким є долар США.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, який увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Підпунктом 1 пункту 1 вказаного закону передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

? таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

? загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до частин першої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з цим згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Статтею 29 ЦК України та статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному житловому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи характер спірних правовідносин та поширення/непоширення на них Закону № 1304-VII, суд мав би встановити, чи станом на момент переходу права власності спірна квартира використовувалася ОСОБА_1 як місце його постійного проживання та чи у його власності знаходилося інше житло.

Відмовляючи у позові апеляційний суд виходив з того, що позивач під час розгляду справи не заперечував, що він не проживає за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому апеляційний суд вважав, що обставини непроживання позивача підтверджуються наданими стороною відповідача доказами, а саме довідкою ОСББ «Патона 2/1» від 18 вересня 2020 року № 35, з якої відомо, що ОСОБА_1 постійно проживає з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_5 ; інформацією відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб, згідно з якою за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані особи відсутні.

Водночас апеляційний суд залишив поза увагою, що інформація відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб від 23 вересня 2020 року та довідка ОСББ «Патона 2/1» від 18 вересня 2020 року № 35 не містить відомостей, що саме на момент переходу права власності у червні 2017 року позивач не проживав за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому колегія суддів враховує і те, що згідно з відповіддю виконавчого комітету Херсонської міської ради від 14 липня 2020 року ОСОБА_1 знятий з місця реєстрації 26 червня 2017 року у зв`язку з відчуженням майна за адресою: АДРЕСА_4 . Разом з цим факт проживання позивача після позбавлення його права власності на предмет іпотеки за іншою адресою немає правового значення у спірних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, не надав належної оцінки аргументам позивача про наявність підстав для застосування Закону № 1304-VII в розрізі зазначених обставин і фактів та дійшов передчасного висновку про непоширення на спірні правовідносини Закону № 1304-VII.

Зазначене має важливе правове значення для правильного вирішення спору в цій справі.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

З урахуванням того, що при розгляді встановлено підставу, яка зумовлює скасування оскаржуваної постанови, суд касаційної інстанції не аналізує інших підстав відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, врахувати правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо ефективного способу захисту порушеного права, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов