Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.12.2023 року у справі №168/297/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 168/297/23

провадження № 61-12782св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Смідинської сільської ради Ковельського району Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Лавренчук Олександр Володимирович, на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 24 травня 2023 року у складі судді Малюти А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 24 липня 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Смідинської сільської ради Ковельського району Волинської області, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 12 грудня 2014 року. З квітня 2014 року сторони проживають окремо.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею і перебуває на її утриманні.

04 жовтня 2016 року вона вдруге одружилася і змінила своє прізвище на ОСОБА_4 . У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила доньку ОСОБА_5 .

Посилаючись на те, що відповідач не бере участі у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_3 , не провідує його, не цікавиться його станом здоров`я, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує дитину, аліментів на утримання сина не сплачує, просила суд позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх малолітнього сина ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 24 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню свого сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покладено на орган опіки та піклування Смідинської сільської ради Ковельського району Волинської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем - ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для застосування до відповідача ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав немає, оскільки він, як батько, намагався приймати участь в житті та вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_6 та фактично позбавлений можливості в повному обсязі реалізувати своє право на участь в житті та вихованні дитини, оскільки позивачка ОСОБА_1 чинить йому у цьому перешкоди, що підтверджується зверненням ОСОБА_2 до Органу опіки та піклування з приводу вирішення спору щодо участі у вихованні малолітнього сина.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 24 травня 2023 року у цій справі залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23 серпня 2023 року ОСОБА_1 в особі представник - адвоката Лавренчука О. В.через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 24 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 липня 2023 року.

В уточненій касаційній скарзі від 13 жовтня 2023 року заявник просив суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

27 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 12 грудня 2014 року.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю.

04 жовтня 2016 року позивачка вдруге одружилася і змінила своє прізвище на ОСОБА_4 .

Також встановлено, що після розірвання шлюбу позивачка та відповідач не змогли домовитися щодо участі батька дитини ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , у зв`язку з чим відповідач звертався до Органу опіки та піклування Старовижівської районної державної адміністрації Волинської області із заявою про вирішення спору щодо участі у вихованні їх малолітнього сина ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_1 чинила перешкоди у спілкуванні із сином та не дозволяла брати участь у його вихованні.

Органом опіки та піклування Старовижівської районної державної адміністрації Волинської області 27 січня 2016 року за вихідним № 93/36/2-16 затверджено висновок щодо участі ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином та дозволити брати участь у його вихованні.

Матеріали справи не містять інформації, що відповідач ОСОБА_2 звертався за психіатричною допомогою чи перебував на амбулаторному або стаціонарному лікуванні. Відповідач ОСОБА_2 до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягався, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебував, заборгованості по сплаті аліментів не має.

Рішенням Виконавчого комітету Смідинської сільської ради Ковельського району Волинської області від 23 лютого 2023 року № 15 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітнього сина ОСОБА_6 . Контроль за виконанням рішення покладено на Орган опіки та піклування Смідинської сільської ради. У висновку про доцільність позбавлення батьківських прав зазначено, що зі слів позивачки ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 не дарував подарунки своєму синові, не відвідував, коли той хворів, не надавав жодної матеріальної допомоги на лікування, не виявляв жодного бажання займатися його вихованням. Батько не піклувався про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечив необхідного харчування та медичного догляду, не здійснював підготовку сина до дорослого життя та не проявляв інтересу до його внутрішнього світу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачкою не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо малолітнього сина, неможливість змінити поведінку батька у кращу сторону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову про позбавлення вказаного відповідача батьківських прав.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Лавренчуком Олександром Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 24 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов