Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.10.2019 року у справі №607/24477/18

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 607/24477/18

провадження № 61-17839св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють у власних інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2019 року у складі головуючого-судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють у власних інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що є власником квартири АДРЕСА_1, у якій зареєстровані крім неї та фактично проживають її донька ОСОБА_2, онук ОСОБА_4 та зять ОСОБА_3, на реєстрацію якого вона згоди не надала.

Посилаючись на те, що відповідачі постійно порушують правила співжиття, вчиняють сварки та бійки, з приводу чого вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, проте заходи запобігання та громадського впливу виявилися безрезультатними, крім того відповідачі не беруть жодної участі в утриманні житла, що завдає їй значних матеріальних збитків, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів існування підстав, передбачених статтею 116 ЖК УРСР для виселення відповідачів із спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої і апеляційної інстанцій неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи, не надано належної оцінки наявним у справі доказам. Так, поза увагою судів попередніх інстанцій залишився факт наявності постійних конфліктів між сторонами, та те, що позивач, як власник спірної квартири, заперечує проти проживання відповідачів у ній, крім того вони не є членами сім'ї позивача, а відповідач ОСОБА_6, взагалі не зареєстрований у вказаній квартирі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 11 листопада 2019 року відзиві, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1.

Позивач є матір'ю відповідача ОСОБА_2 та бабоюю неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані та проживають разом з позивачем у спірній квартирі. Крім того, у вказаній квартирі більше одинадцяти років проживає ОСОБА_3, який є чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_4.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 займають одну кімнату у спірній квартири, а позивач дві.

Між сторонами виникли вкрай неприязні стосунки, часто виникають конфліктні ситуації та побутові сварки, у зв'язку з чим ОСОБА_1 упродовж 2015-2018 років неодноразово зверталася до правоохоронних органів.

Постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2018 року у справі № 607/22601/18, від 04 жовтня 2018 року у справі № 607/15488/18, від 16 січня 2019 року у справі № 607/1122/19 провадження відносно ОСОБА_2 закриті у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2019 року у справі № 607/1120/19 адміністративну справу відносно ОСОБА_3 за частиною 1 статті 173-1 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Натомість, постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2018 року у справі № 607/22605/18, від 04 жовтня 2018 року у справі № 607/15490/18 та від 22 січня 2019 року у справі № 607/1649/19 ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 173-2 КУпАП.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені у частини 4 статті 156 ЖК Української РСР, а саме подружжя, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені частини 4 статті 156 ЖК Української РСР (частина 4 статті 156 ЖК Української РСР).

За змістом зазначених норм матеріального права, правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином, положення статті 156 ЖК Української РСР передбачають збереження права користування житлом для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), за умови збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені статтею 157, частиною 1 статті 116 ЖК Української РСР.

Членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених статтею 157, частиною 1 статті 116 ЖК Української РСР. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (стаття 157 ЖК Української РСР).

Таке виселення згідно із частиною 1 статті 116 ЖК Української РСР може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, що ОСОБА_2, як член сім'ї власника проживала у спірній квартирі разом з ОСОБА_1, за згодою якої до спірної квартири були вселені чоловік відповідача ОСОБА_3 та їх спільний син ОСОБА_4, що свідчить про наявність у них права на користування спірним житлом, дійшли правильного висновку про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б доводили факт існування обставин, передбачених статею 116 ЖК Української РСР, за наявності яких відповідачі можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.

З огляду на наведене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи та не надано належної оцінки наявним у справі доказам.

Аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко