Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.02.2019 року у справі №200/20748/17

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

місто Київ

справа № 200/20748/17

провадження № 61-1858св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

особа, яка звернулася із апеляційною та касаційною скаргами, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПФБ Кредит",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПФБ Кредит" на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі судді Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О.

В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 897 000,00 грн.

На обґрунтування позову посилався на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 січня 2017 року укладено договір позики, за яким відповідачу передано грошові кошти у розмірі 897 000,00 грн та визначено датою повернення боргу 31 жовтня 2017 року.

На забезпечення виконання обов'язку ОСОБА_2 за зазначеним договором позики між позивачем та ОСОБА_3 02 січня 2017 року укладено договір поруки. Позивач свої зобов'язання виконав повністю, однак ОСОБА_2 не повернув суму позики у визначений договором строк, внаслідок чого позивач змушений звернутися до суду із зазначеним позовом.

ОСОБА_1 подано клопотання про забезпечення позову, в якому він просив накласти арешт на нерухоме майно, що належить відповідачам на праві власності, та заборонити державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії щодо внесення (виключення, припинення) записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно зазначеного майна відповідачів.

В обґрунтування клопотання посилався на те, що внаслідок значної суми боргу в нього існують обґрунтовані підозри, що задля уникнення повернення позики та неможливості стягнення суму боргу за рахунок належного їм нерухомого майна, відповідачі можуть розпорядитися зазначеним нерухомим майном, відчужити його на користь третіх осіб, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Таким чином, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, оскільки зазначені заходи відповідачів можуть призвести до відчуження їх майна на користь третіх осіб.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2: житловий будинок, загальною площею 265,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; житловий будинок, загальною площею 207,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку, площею 0,0797 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0149, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0147, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3: житловий будинок, загальною площею 207,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку, площею 0,0419 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0143, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Заборонено державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії щодо внесення (виключення, припинення) записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також заборонити будь-яким особам вчиняти правочини щодо відчуження, передання в іпотеку, оренду, вносити зміни вже до укладених правочинів, а також вчиняти інші дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, а саме: житловий будинок, загальною площею 265,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; житловий будинок, загальною площею 207,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку, площею 0,0797 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0149, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0147, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; житловий будинок, загальною площею 207,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку, площею 0,0419 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0143, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що заявлені у позові вимоги на суму в розмірі 897 000 грн, а позичальник та поручитель ухиляються від виконання взятих на себе зобов'язань, і у разі задоволення позовних вимог у позивача можуть виникнути проблеми з виконанням рішення суду, оскільки, як зазначено, сума пред'явлених позовних вимог є дуже великою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки предметом позову є значна сума грошових коштів, а відповідачі можуть вчиняти дії з відчуження належного їм нерухомого майна, за рахунок якого можливо буде виконати рішення про стягнення боргу у разі його задоволення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПФБ Кредит" (далі - ТОВ "ФК "ПФБ Кредит"), просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у забезпеченні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Заявник зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову суди не врахували, що нерухоме майно, на яке накладено арешт, перебуває в іпотеці заявника, отже оспорюваними рішеннями порушуються права та інтереси

ТОВ "ФК "ПФБ Кредит", яке має переважне право перед іншими особами на задоволення вимог за рахунок майна, яке перебуває у них в іпотеці. Заявник позбавлений можливості звернути стягнення на предмет іпотеки, а між сторонами насправді відсутній реальний спір. Суди не звернули увагу, що позивач належним чином не обґрунтував клопотання про забезпечення позову, не довів, яким чином незабезпечення позову може вплинути на можливість виконання рішення суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про її безпідставність та необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 04 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у судовому порядку.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи за результатами чого зробив висновок про таке.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому при виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Щодо обґрунтованості застосування арешту майна відповідача

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений частини 1 статті 150 ЦПК України, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

З врахуванням наведеного та взявши до уваги те, що між сторонами виник спір про стягнення заборгованості, ціна позову становить 897 000,00 грн, позивач обґрунтовано навів припущення, що відчуження відповідачами майна, яке їм належить, виключить можливість у майбутньому виконати рішення суду шляхом забезпечення виконання боргових зобов'язань за рахунок майна відповідачів, в разі ухвалення судом рішення на користь позивача.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Оцінка наявності обтяження іпотекою майна відповідачів для вирішення клопотання про забезпечення позову

За правилом частин п'ятої, шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України "Про іпотеку", оскільки відповідно до статтями 400 409 412 416 ЦПК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400 409 412 416 ЦПК України.

Зазначений правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), підстави відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.

При цьому, відповідно до абзацу 7 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, станом на час ухвалення оскаржуваних рішень), наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що надалі зазначену норму права змінено та станом на момент розгляду Судом касаційної скарги її викладено у такій редакції: "Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем."

Верховний Суд вважає, що станом на момент вирішення цієї касаційної скарги наявність обтяжень речових прав на передане заявнику в іпотеку майно не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, а тому доводи касаційної скарги у цій частині не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки, як наголошував Європейський суд з прав людини у справах "Sutyazhnik v. Russia" від 29 липня 2009 року, "Esertas v.

Lithuania" від 31 травня 2012 року, у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

З огляду на наведене, Верховний Суд не погоджується з доводами заявника про те, що наявність накладеного арешту перешкоджає йому звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб.

Оцінка обґрунтованості застосування заборони вчиняти дії реєстраторами

Водночас, Верховний Суд не погоджується з висновками судів у частині можливості забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання про накладення арешту, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [..] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [..] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Верховним Судом враховано, що у заяві про забезпечення позову позивач посилався лише на ту обставину, що відповідачі зможуть відчужити належне їм нерухоме майно.

При цьому позивачем не обґрунтовано належним чином необхідність забезпечити позов шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна відповідачів.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України

"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підставою для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" одним із видів обтяжень нерухомого майна є арешт.

Таким чином, за умови накладення арешту на майно відповідачів позивач не довів та не обґрунтував належним чином, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії є необхідним та співмірним заходом забезпечення позову.

Також, Верховним Судом враховано, що, як зазначено, застосування арешту майна відповідача не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. У цьому правилі реалізовано гарантії прав іпотекодержателя отримати задоволення своїм вимог переважно перед вимогами інших кредиторів боржника за рахунок предмета іпотеки. Проте, застосування судом як заходу забезпечення позову заборони державним реєстраторам вносити будь-які зміни до реєстраційних записів про обтяжений об'єкт спрямований проти прав та інтересів невизначеного кола осіб, зокрема й у першу чергу, проти інтересів іпотекодержателя, не залученого до участі у справі.

Вжиті заходи забезпечення позову в цій частині є не тільки не співмірними, а й спрямовані на недопущення третіми особами своїх правомірних інтересів, про що заявив у своїй скарзі й заявник, права та інтереси якого гарантовані законодавчими актами.

Встановивши наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту та з урахуванням доводів та мотивів заяви про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про необхідність забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, оскільки позивач не довів та не обґрунтував, що наведений спосіб є необхідним, співмірним та що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім того, задовольняючи заяву про забезпечення позову у наведений спосіб суди не взяли до уваги, що заборона вчиняти реєстраційній дії порушує права заявника щодо спірного майна, чим порушили вимоги процесуального законодавства.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині заборони державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії щодо внесення (виключення, припинення) записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачів з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПФБ Кредит" задовольнити частково.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у частині встановлення заборони державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії щодо внесення (виключення, припинення) записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також заборонити будь-яким особам вчиняти правочини щодо відчуження, передання в іпотеку, оренду, вносити зміни вже до укладених правочинів, а також вчиняти інші дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, а саме: житловий будинок, загальною площею 265,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; житловий будинок, загальною площею 207,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку, площею 0,0797 га, кадастровий номер undefined, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0147, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; житловий будинок, загальною площею 207,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку, площею 0,0419 га, кадастровий номер 3223155400:05:028:0143, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії щодо внесення (виключення, припинення) записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також заборонити будь-яким особам вчиняти правочини щодо відчуження, передання в іпотеку, оренду, вносити зміни вже до укладених правочинів, а також вчиняти інші дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, відмовити.

В інших частинах ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко