Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №369/12113/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 369/12113/17

провадження № 61-12252ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Орган опіки та піклування, Служба в справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 лютого 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визначити способи його участі у вихованні та спілкуванні з малолітньої донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вихідні дні: перша, третя субота та неділя з 12 години суботи до 18 години неділі за місцем його проживання; в будні дні за домовленістю з матір'ю дочки ОСОБА_2 за місцем його проживання чи місцем проживання дочки ОСОБА_4; 50% канікулярного періоду, в тому числі першої половини літніх канікул та інших канікулярних періодів - за місцем його проживання чи місцем відпочинку; необмежене спілкування його з дочкою, ОСОБА_4 засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, що не передбачають безпосереднього контакту у спілкуванні між ним та дочкою; зобов'язати відповідача не чинити перешкоди щодо його участі у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою у місці, днях та годинах, визначених рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 2004 року по 2016 рік він перебував у шлюбі з ОСОБА_2, від якого вони мають доньку ОСОБА_5,2007 року народження, яка після розлучення залишилася проживати разом з відповідачем.

Після припинення шлюбних відносин відповідачем постійно чиняться йому перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини. Всі його намагання мирним шляхом врегулювати дане питання не дали результатів. Вважає, що він, як батько, має однакові права на побачення, спілкування та виховання дитини.

Короткий зміст судових рішень судівпершої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 12 години першої та третьої суботи до 18 години першої та третьої неділі; 50 % канікулярного періоду, в інші дні - за попередньою домовленістю між батьками.

Зобов'язано ОСОБА_1 дотримуватись режиму харчування, відпочинку, навчання та розвитку дитини.

Зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи частково позов, виходив із того, що позов в частині визначення участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди щодо участі ОСОБА_1 у вихованні та вільному спілкуванні з дочкою є доведеним.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту свідомого ухилення позивача від виконання своїх батьківських обов'язків та його винної поведінки, й навпаки, позивачем доведено, що він не втратив інтересу до дитини, має бажання та можливості виховувати малолітню дочку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, у задоволенні позову відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що судами попередніх інстанцій при ухваленні рішення порушено норми процесуального права в частині визначення територіальної підсудності. Судами не перевірено, чи відповідатиме встановлений порядок інтересам дитини, чи не порушуються права батьків і чи забезпечується достатньою мірою участь у вихованні обох батьків. Суд взяв до уваги висновок органу опіки, який є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини. В резолютивній частині судового рішення не визначено конкретно способи участі одного з батьків у вихованні дитини.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, оскільки вони ухвалені без порушень норм матеріального права та з правильним застосуванням норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що2004 року по 2016 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. Сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу неповнолітня дитина проживає разом з матір'ю.

Висновком Органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 30 травня 2018 року визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_5,2007 року народження: з 12 години першої та третьої суботи до 18 години першої та третьої неділі; 50 % канікулярного періоду, в інші дні - за попередньою домовленістю між батьками.

При цьому зобов'язано ОСОБА_1 дотримуватись режиму харчування, відпочинку, навчання та розвитку дитини, а ОСОБА_2 - не перешкоджати батькові брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Відповідно до характеристики № 57 від 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 працює на посаді президента федерації професійних бухгалтерів і аудиторів України від 25 березня 2017 року та характеризується позитивно.

У 2016 році ОСОБА_1 звертався до органів опіки та піклування за захистом своїх прав як батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з відповідною заявою, на підставі якої розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області за № 810 від 20 жовтня 2016 року встановлено дні та години участі позивача у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною у вихідні дні: перша, третя субота та неділя з 12 години суботи до 18 години неділі, в будні дні за домовленістю з матір'ю - ОСОБА_2,50% канікулярного періоду.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 розпорядження органу опіки та піклування, служба у справах дітей та сім'ї Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області листом від 26 червня 2017 року № 644 рекомендувала ОСОБА_1 звернутися до суду з відповідним позовом.

Наявність перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, було встановлено і Києво-Святошинським відділом Головного управління Національної поліції в Київській області, про що свідчить долучений до справи лист №19162 від 30 грудня 2016 року згідно якого позивачу було рекомендовано звернутися у суд за захистом своїх прав.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

У відповідності до статті 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою незалежно від проживання або перебування кожного із них.

Частиною 2 статті 157 СК України законодавець додатково підкреслює обов'язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні, хоча збереження у нього цього обов'язку прямо випливає зі статті 141 СК України.

Статтями 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У статті 159 СК України зазначено, що суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім'ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, Рішення від 16 липня 2015 року).

За висновками Європейського суду з прав людини, - між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v.
UKRAINE, № 31111/04, § 54, Рішення від 07 грудня 2006 року).

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту у обраний ним спосіб, оскільки ним доведено, що він не втратив інтересу до дитини, має бажання та можливості виховувати свою малолітню дочку, а ОСОБА_2 чинить перешкоди у реалізації його права на спілкування та виховання дитини.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість доводів ОСОБА_2 щодо непідсудності справи Києво-Святошинському районному суду Київської області, оскільки питання підсудності даної цивільної справи вже було предметом судового розгляду і вказаним доводам надано належну оцінку судами попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель