Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №286/461/17

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 289/461/17

провадження № 61-25531св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 червня 2017 року, постановлене колегією у складі суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до

ОСОБА_2 про визначення частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 6/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

Співвласниками цього будинку є інші особи, в тому числі відповідач. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,10 га, яка розподілена між співвласниками будинку в натурі.

15 листопада 2012 року між сторонами було укладено угоду про порядок користування та розпорядження цією земельною ділянкою, а

16 листопада 2012 року підписано та нотаріально посвідчено заяву-згоду на розподіл земельної ділянки в натурі. На підставі рішення Овруцької міської ради позивачу було передано у власність три земельні ділянки, з яких дві площею 0,0027 га та 0,0239 га у приватну власність, а площею 0,0164 га - у спільну сумісну власність з відповідачем.

Позивач зазначала, що на даний час вона має намір продати належну їй частку житлового будинку, однак відповідач категорично відмовляється укласти договір про поділ земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, чим перешкоджає у реалізації її прав власника.

За таких обставин просила визначити, що її частка у праві спільної з ОСОБА_2 власності на земельну ділянку загальною площею

0,0164 га, яка розміщена біля будинку АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, становить 1/2 частку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня

2017 року, ухваленим у складі судді Вачко В. І., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено, що частка ОСОБА_1 у праві спільної власності з ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,0164 га, яка розміщена біля будинку АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, становить 1/2 частку.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовилася від укладення нотаріально посвідченої угоди про поділ спільної земельної ділянки та виділення часток, тому вважав наявними підстави для визначення частки позивача у праві спільної власності на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав. Апеляційний суд зазначив, що позивач не заявила вимоги про поділ земельної ділянки в натурі чи виділення з неї окремої частки, тому необхідності у судовому захисті права позивача у визначений нею спосіб немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 червня 2017 року та залишити в силі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 286/461/17 з Овруцького районного суду Житомирської області.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня

2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

06 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 286/461/17 передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про обрання позивача неправильного способу захисту порушеного права.

ОСОБА_1 вважала, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які регулюють порядок поділу та виділення частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, оскільки нею пред'явлено позов про визначення розміру її частки без здійснення поділу та виділення частки.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційні скарги

У поданих запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновку апеляційного суду, рішення якого ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства. Судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.

Просила врахувати, що позивачем не надано до суду доказів неможливості відчуження нею частини домоволодіння без визначення розміру частки спірної земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач є власником 6/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 є власником 4/25 часток цього ж житлового будинку.

Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

від 04 січня 2017 року № НВ-1803264052017 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

від 26 січня 2017 року № 78882035 суди встановили, що у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 0,0164 га, кадастровий номер 1824210100:01:013:0357, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга

статті 321 ЦК України).

За правилами частин 1 -2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і встановлення порядку користування спільним майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.

Частиною 1 статті 86 ЗК України визначено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є поділ спірного майна або виділ частки цього майна в натурі, тому вважав вимогу про визначення розміру її частки у спільній власності неефективним способом захисту.

Дійшовши вказаного висновку, апеляційний суд не врахував, що у даному випадку потрібно розмежувати порядок поділу спільної власності і порядок визначення розміру частки у спільному майні.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з невірно обраним способом захисту, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позов про визначення розміру частки у праві спільної власності узгоджується із частиною 2 статті 16 ЦК України, яка передбачає можливість захисту цивільного права або інтересу іншим способом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За таких обставин апеляційний суд, не визначившись у достатній мірі із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до них, не встановив, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову з підстав невірно обраного способу захисту цивільного права.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 відмовляється в добровільному порядку визначити частку ОСОБА_1 у спільній власності, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями

57, 58, 59, 60,212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, та було помилково скасовано апеляційним судом.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень статей 141, 416 ЦПК України у зв'язку із задоволенням касаційної скарги, касаційний суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн понесені у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 червня 2017 року скасувати, залишивши в силі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 768 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович