Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

місто Київ

справа № 463/257/17

провадження № 61-19707св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2019 року у складі судді Шеремети Г. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Копняк С. В., Цяцяки Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Апеляційного суду Львівської області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення незаконних дій суддями Апеляційного суду Львівської області у зв`язку з постановленням незаконної ухвали від 19 квітня 2016 року, що спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у 2016 році звернувся до Сокальського районного суду Львівської області із позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді Червоноградського міського суду Львівської області. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог до Червоноградського міського суду Львівської області.

Позивач, не погодившись із зазначеною ухвалою, оскаржив її в апеляційному порядку. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року залишено без змін. Надалі, не погодившись з ухвалою апеляційного суду, позивач оскаржив її до суду касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Факт скасування судом касаційної інстанції ухвали Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року свідчить, на переконання позивача, про грубе порушення судом апеляційної інстанції статей 40 55 56 Конституції України та правил ЦПК України, а відтак, про завдання йому моральної шкоди. Заподіяна позивачу моральна шкода полягає у відсутності можливості в стислі терміни захистити свої права, у пережитих моральних стражданнях, приниженні честі, гідності, ділової репутації, переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активної діяльності та активного громадського життя.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07 червня 2017 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення відшкодування моральної шкоди закрито в частині вимог ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області про стягнення відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2019 року в задоволенні позову, пред`явленого у цій справі, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовується тим, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації внаслідок порушення відповідачем норм Конституції України, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та відповідними наслідками, крім цього, не зазначено, в чому саме полягає заподіяна шкода, та не обґрунтовано розмір відшкодування, яке ним визначено для стягнення з відповідача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон, а тому апеляційний суд не встановив підстав для скасування рішення суду. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що лише факт скасування рішення суду у відповідному процесуальному порядку не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були на підставі частини першої статті 1167, частини шостої статті 1176 ЦК України захистити права заявника, гарантовані статтею 56 Конституції України, і задовольнити його позов або зазначити в рішенні, що шкоду завдано не з вини відповідача, а також що права не порушувалися.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що у 2016 році позивач ОСОБА_1 звернувся до Сокальського районного суду Львівської області із позовом до Червоноградського міського суду Львівської області та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді Червоноградського міського суду Львівської області.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог до Червоноградського міського суду Львівської області. Ухвалу мотивовано тим, що суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя, не є належним відповідачем у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Зі змісту ухвали касаційної інстанції випливає, що мотивами для її прийняття стала позиція колегії суддів про те, що, постановляючи оскаржувані у справі судові ухвали, суди не врахували тих обставин, що позивач рішення суду чи дії судді не оскаржує, а вважає, що такими діями йому завдано моральну шкоду і принижені його честь, гідність та ділова репутація, тому звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на норми цивільного права, що має бути перевірено і оцінено судом. Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суди не дотрималися вимог процесуального права та постановили помилкові ухвали, які підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких у законодавстві виокремлюються посадові чи службові особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19).

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

За приписами частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Враховуючи те, що у справі, що переглядається, відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини шостої статті 1176 ЦК України, за приписами якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, наведені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) їх посадовими (службовими) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були задовольнити його позов або зазначити в рішенні, що шкода завдана не з вини відповідача, а також що права не порушувалися, з огляду на таке.

Визначаючи розподіл тягаря доведення у цивільних справах цієї категорії, Верховний Суд дійшов переконання про необхідність застосування до спірних правовідносин правила частини третьої статті 12 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У розумінні наведеного правила необхідно враховувати також правило частини шостої статті 81 ЦПК України, згідно з яким доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Саме таке розуміння процесуального закону найбільшою мірою відповідатиме засадничим принципам цивільного процесу: принципам змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства

Враховуючи те, що під час розгляду справи позивачем не було доведено суду наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності дій її заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, то обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову.

Верховний Суд робить висновок, що рішення суду і, відповідно, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому відповідним процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій чи відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України, до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд зробив висновок про відсутність підстав повторно давати оцінку тим самим аргументам заявника. При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, що не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку. Суд під час ухвалення власного рішення виходить з того, що судами не встановлено наявності усіх елементів, необхідних для застосування такого способу захисту прав та інтересів особи, як відшкодування шкоди, заявник не довів існування такої шкоди, а також обґрунтованість розміру її відшкодування.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

С. Ю. Бурлаков

Б. І. Гулько