Історія справи

Постанова

Іменем України

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 127/35436/21

провадження № 61-5097св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, в складі судді Романюк Л. Ф., від 13 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К., від 16 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що він працює на посаді чергового по переїзду

в АТ «Укрзалізниця». 09 грудня 2021 року наказом начальника виробничого підрозділу Вінницької дистанції колії за № 609 «Про відсторонення від роботи» його відсторонено від роботи до моменту усунення ним причин відсторонення (отримання обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації COVID-19).

Пунктом 4 вказаного наказу передбачено припинення нарахування заробітної плати на час відсторонення.

Вважає вказаний наказ незаконним, як такий, що порушує його конституційне право на працю.

Вказував, що наразі він самостійно виховує та утримує двох неповнолітніх дітей, оскільки його дружина померла, а відсторонення від роботи фактично позбавило його єдиного джерела доходу.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року

№ 609 про його відсторонення від роботи та стягнути з АТ «Укрзалізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати в сумі 324,45 грн, починаючи з 09 грудня 2021 року і до прийняття судом рішення про скасування наказу від 09 грудня 2021 року № 609.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня

2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 09 грудня 2021 року № 609 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 09 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 25 917,65 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21 та виходив з того, що дії роботодавця по відстороненню від роботи позивача, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Застосування до ОСОБА_1 передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, зі змінами, внесеними наказами МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 та 30 листопада 2021 року № 2664 (далі - Перелік № 2153), та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, матеріли справи не містять та відповідачем не надано. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергового по переїзду, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Оскільки в порушення статті 46 КЗпП України відповідач із власної ініціативи без законних підстав відсторонив ОСОБА_1 від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, позивач не виконував покладені на нього обов`язки з ініціативи роботодавця, який не допускав його до виконання таких обов`язків, тобто фактично мав місце вимушений прогул, у даному випадку за позивачем мав зберігатися середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 квітня 2023 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 13 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що постанову КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 1236) не визнано такою, що суперечить Конституції України чи Законам України.

Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими та зрозумілими.

Вказує, що позивач має безпосередні прямі та непрямі соціальні контакти на робочому місці.

Відзив на касаційну скаргу не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працює у регіональній філії «Південно-Західна залізниця»

АТ «Укрзалізниця» на посаді чергового по переїзду та був ознайомлений про необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

09 грудня 2021 року відповідач склав акт про відмову ОСОБА_1 від щеплення.

Наказом начальника виробничого підрозділу Вінницької дистанції колії

від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» № 609 ОСОБА_1 , чергового по переїзду 4 розряду 4 околодку, відсторонено від роботи з

09 грудня 2021 року до усунення причин, що стали підставою для відсторонення від роботи.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року

№ 2153 затверджено Перелік № 2153. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4, 5, 6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

АТ «Укрзалізниця» належить до об`єктив державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, та включено до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач є працівником

АТ «Укрзалізниця» та працює на посаді чергового по переїзду виробничого підрозділу Вінницької дистанції колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

Для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а

лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Відповідач повідомив позивача про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та вказав про необхідність пред`явлення у строк до 08 грудня 2021 року документ, який підтверджує проходження вакцинації від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Водночас позивача було проінформовано, що відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 може бути підставою для відсторонення його від роботи з 09 грудня 2021 року.

Наказом начальника виробничого підрозділу Вінницької дистанції колії

від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» № 609 ОСОБА_1 , чергового по переїзду 4 розряду 4 околодку, відсторонено від роботи з

09 грудня 2021 року до усунення ним причин, що стали підставою для його відсторонення від роботи.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, який правильно було враховано апеляційним судом під час вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення саме позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

При вирішенні спору у розглядуваній справі, апеляційний суд правильно встановив, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків.

Суди не встановили фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні від роботи ОСОБА_1 , як чергового по переїзду.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що дії роботодавця по відстороненню від роботи позивача, який займав посаду чергового по переїзду, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 286/3964/21.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно стягнув з відповідача невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи, розрахунок якої здійснено у відповідності до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Доводи касаційної скарги про необхідність дослідження нових доказів і встановлення нових обставин підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Крім того, згідно з частиною другою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, на яку заявник посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

Зважаючи на викладене, переглянувши оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а отже відсутні підстави для розгляду скарги в судовому засіданні за особистої участі сторін та їх представників, про що

АТ «Укрзалізниця» просило у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня

2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня

2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников