Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2018 року у справі №761/29185/17

Постанова

Іменем України

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 761/29185/17

провадження № 61-44930св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Грабчак Віктор Михайлович,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Іванченко М. М., Рубан С. М., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю за адресою її проживання: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 22 вересня 2006 року вона та відповідач перебували в шлюбі та в них народився син ОСОБА_3 .

З березня 2017 року шлюбні відносини між сторонами припинені.

Посилаючись на те, що між нею та відповідачем існує спір щодо місця проживання дитини та відповідач вчиняє дії, щоб налаштувати сина проти неї, влаштовує з цього приводу сварки, позивач вважає, що місце проживання дитини має бути визначено за місцем її проживання.

Виходячи з викладеного, просила позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року у складі судді Притули Н. Г. у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що, враховуючи вік малолітньої дитини, яка на день ухвалення судового рішення не може надати об`єктивної згоди на проживання з одним із батьків самостійно, та що на даний час малолітній син фактично проживає з батьком, тому проживання дитини з батьком буде відповідати саме інтересам дитини, який потребує постійного догляду та турботи у зв`язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме його розвитку як психологічному так і фізіологічному.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 960,00 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що забезпечення розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі малолітнього ОСОБА_3 буде відповідати якнайкращим його інтересам, а тому необхідно визначити місце проживання малолітнього сина разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не врахував усі докази, які містяться в матеріалах справи, та доводи і заперечення, на які він посилався, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю.

Вважає, що постанова апеляційного суду не враховує суттєвих обставин справи, ґрунтується на упередженому використанні поданих доказів та не враховує інтересів малолітньої дитини.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить залишити без змін оскаржувану постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що з 22 вересня 2006 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2018 року розірвано.

У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З народження дитина проживала разом з обома батьками за місцем проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_2 . Після припинення спільного проживання сторін дитина залишилась проживати з батьком.

Відповідно до договору оренди від 06 серпня 2017 року ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_3 . Термін оренди з урахуванням додаткової угоди до договору становить до 06 серпня 2019 року.

Згідно актів обстеження житлових умов від 31 жовтня 2017 року та 01 вересня 2017 року сторони створили всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини, її виховання, син сторін забезпечений необхідним одягом, взуттям тощо як у квартирі, де проживає разом із батьком, так і в квартирі, де проживає матір малолітнього ОСОБА_3

15 листопада 2017 року сторони уклали договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та обов`язків. Умовами договору сторони регламентували відносини між батьками щодо рівних способів участі кожного з батьків у вихованні, проживанні та утримання спільного сина, відповідно до регламенту побачень батьків з дитиною, який є додатком № 1 до даного договору.

Сторони у справі працевлаштовані, мають сталий дохід.

У висновку від 20 листопада 2017 року № 100-20282 орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації вважає за доцільне, з урахуванням інтересів дитини, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 .

Висновком психолога від 31 жовтня 2017 року №100/09/10-1262 рекомендовано: не залучати дитину до « Конфлікту лояльності ». Не намагатися зробити з дитини посередника у вирішенні питань. Формувати в свідомості дитини позитивний образ іншого з батьків. Колишньому подружжю, залучитись до медіації за для продуктивного діалогу та зменшення напруженості у спілкуванні. Не чинити перешкод для спілкування дитини з окремо проживаючим батьком або матір`ю. Батькам підвищувати свій виховний потенціал, залучатись до навчальних програм, лекцій про екологічне виховання дітей, вивчати літературу по віковій психології. При можливості батькам звернутись до психолога або психотерапевта, для виходу із «травмуючих» подій пов`язаних із розлученням.

При цьому психологом вказано, що дитину залучено до «конфлікту лояльності», прослідковується оперування дитиною дорослими термінами та фразами, які по своїй суті є частинами мови дорослих, частіше батька, а дитиною лише відтворено монологи, емоційний стан, пози, жести, при цьому дитина не розуміє значення, що може свідчити про те, що дитина є не лише свідком подій, а його дуже активно залучено до переживань батька де і відбувається емоційне зараження, що може спричинити гальмування в розвитку дитини, оскільки ігноруються особисті потреби дитини.

Під час розгляду справи з пояснень ОСОБА_2 апеляційний суд також установив, що відповідач має образу на дружину через розлучення, яку переносить на спільного сина сторін, що також підтверджується вищевказаним висновком психолога.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин другої, восьмої та дев`ятої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» Європейського суду з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.

Апеляційний суд установив, що між батьками, які проживають окремо, виник спір щодо місця проживання малолітньої дитини, вони не обмежені в спілкуванні з нею, дитина проживає з народження за місцем проживання батька, проте він через особисті переживання після розірвання шлюбу між сторонами формує у сина негативний образ матері, що, як вказано у висновку психолога, може спричинити гальмування в розвитку дитини, оскільки ігноруються особисті потреби дитини, а притаманний батьку потуральний стиль виховання, формування інтересів дитини, виходячи з власних інтересів без урахування вікових особливостей, призводить до напруження нервової системи дитини та відображається у її поведінці.

Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами доказів, оцінених у їх сукупності обставин, враховуючи висновок від 20 листопада 2017 року №100-20282 органу опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про доцільність проживання дитини з матір`ю - ОСОБА_1 , для забезпечення розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі малолітнього ОСОБА_3 у якнайкращих інтересах дитини, що є визначальним при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не містять у собі посилань на обставини чи докази про те, що визначення місця проживання дитини з батьком забезпечить якнайкращі інтереси сина в умовах окремого проживання батьків, а зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук