Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.05.2019 року у справі №489/752/17

Постанова

Іменем України

25 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 489/752/17

провадження № 61-19124св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2017 року у складі судді Тихонової Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва, правонаступником якого є Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, у лютому 2017 року звернулось до суду з позов до ОСОБА_4 про стягнення 26 036, 68 грн надміру виплаченої пенсії.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ОСОБА_4 отримував в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва пенсію за віком. Під час призначення пенсії відповідач попереджений про необхідність повідомлення будь-яких обставин, що впливають на призначення та розмір пенсії, проте такі вимоги ним не виконано. Позивачем встановлено, що паспорт відповідача з 09 серпня 2014 року є недійсним, а відтак документи, на підставі яких відповідачу призначена пенсія, містять недостовірні відомості. При цьому відповідач про втрату його паспорта не повідомив позивача.

Оскільки відповідач не повідомив про зміни, які впливають на розмір виплачуваної пенсії, позивач просив стягнути з нього отриману пенсію за період з 09 серпня 2014 року до 31 жовтня 2016 року.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2017 року, у задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва відмовлено.

При цьому ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2017 року залучено до участі у справі Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області як правонаступника позивача у справі Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що надання відповідачем паспорта від 2014 року, який у подальшому був визнаний недійсним, не впливає на його конституційне право на відповідне пенсійне забезпечення, а правильність розрахунків, на підставі яких здійснювались виплати, а також наявність у ОСОБА_4 страхового стажу та інших умов, необхідних для такої виплати, позивачем не оспорюється. Зважаючи на наведене суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що недійсний паспорт відповідача не впливає на правомірність отримання ним пенсії.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у травні 2017 року, Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. За твердженнями заявника, судами неправильно застосовано правила статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті102 «Про пенсійне забезпечення». Заявник зазначає, що всупереч обов'язку, ОСОБА_4 не повідомив про недійсність паспорта. Така обставина впливала на його пенсійне забезпечення. Наведене, на переконання Управління пенсійного фонду, свідчить про зловживання відповідачем своїми правами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 20 березня 2014 року перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва (особовий рахунок НОМЕР_1) і отримував пенсію за віком.

Під час звернення до Управління пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії ОСОБА_4 надав паспорт громадянина України, серії НОМЕР_2, виданий 13 березня 2014 року Ленінським РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області, зобов'язався повідомляти його про всі зміни, які впливають на розмір виплачуваної пенсії.

Згідно з листом Інгульського РВ в м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області від 02 листопада 2016 року № 2/25365 встановлено, що паспорт ОСОБА_4, серія НОМЕР_2, виданий 13 березня 2014 року РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області, є недійсним з 09 серпня 2014 року.

За даними Управління Державної міграційної служби України Інгульського районного відділу в м. Миколаєві позивачу видано 09 серпня 2014 року новий паспорт, серії НОМЕР_3, замість втраченого ним паспорта, серії НОМЕР_2, виданого 13 березня 2014 року Ленінським РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області.

Відповідно до відповіді сектору адресно-довідкової роботи встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 28 листопада 2016 року № 18678, ОСОБА_4 в Управління Державної Міграційної служби України в Миколаївській області з питання виїзду на постійне місце проживання за кордон не звертався.

У зв'язку з наведеними обставинами Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва прийняло рішення від 04 листопада 2016 року №89/2 про припинення виплати пенсії ОСОБА_4, починаючи з 01 листопада 2016 року у зв'язку з поданням для призначення та виплати пенсії документів, що містять недостовірні дані.

Згідно з рішенням Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва від 25 січня 2017 року № 10/1 про утримання надміру виплачених сум пенсій з ОСОБА_4 стягнуто надміру виплачені кошти в сумі 26 036, 68 грн за період з 09 серпня 2014 року до 31 жовтня 2016 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за № 374/7695, повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, проводиться відповідно до статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміни у складі сім'ї тощо.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум не є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі відсутності недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14.

Тобто механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через його зловживання.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту недобросовісного набуття відповідачем коштів внаслідок надання недостовірної інформації.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, оскільки призначення пенсії відповідачу відбулось у межах пенсійного віку та на підставі дійсних документів, а заміна ним у подальшому паспорта у зв'язку з його втратою та неповідомлення про це позивача не впливає на встановлення підстав для виплати пенсійного забезпечення відповідачу та визначення розміру пенсії.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик