Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.05.2018 року у справі №554/1604/17

Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 554/1604/17-ц

провадження № 61-12330св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловська І.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_4,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Коцький Юрій Валентинович,

заінтересована особа (стягувач) - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2017 року у складі судді Січиокно Т. О. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року у складі суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Кривчун Т. В.,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Коцького Ю. В. (далі - державний виконавець), заінтересована особа публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»).

Скарга мотивована тим, що 04 березня 2010 року Октябрським районним судом м. Полтави видано судовий наказ № 2-Н-115/10 про стягнення з нього на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості в сумі 1 366,68 грн. Строк пред'явлення до виконання зазначеного наказу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 2013 року становив один рік, проте ПАТ «ОТП Банк» пред'явив його до виконання 28 жовтня 2013 року, а виконавче провадження було відкрито 29 жовтня 2013 року. Постановою державного виконавця від 29 березня 2016 року судовий наказ було повернуто стягувачу та всупереч пункту 2 частин першої, другої статті 22, частини другої статті 23, статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавчий документ може бути пред'явлено до виконання в строк до 29 березня 2017 року, у той час як строк його пред'явлення сплив 04 березня 2011 року.

ОСОБА_4 вважає, що постанова державного виконавця ВП № 53234750 від 23 січня 2017 року про відкриття виконавчого провадження за вказаним судовим наказом є незаконною.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 на дії державного виконавця відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що стягувач 11 січня 2017 року подав заяву про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу в межах встановленого Законом України «Про виконавче провадження» строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 23 січня 2017 року є правомірною.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2017 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем Корецькою О. М. всупереч пункту 2 частин першої, другої статті 22, частини другої статті 23, статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження після спливу річного строку для пред'явлення виконавчого документа. Аналогічні порушення були допущені державним виконавцем Коцьким Ю. В. при повторному відкритті виконавчого провадження. Крім того, виконавче провадження ВП № 40453108 від 29 жовтня 2013 року тривало протягом трьох років, а не як визначено у частині другій статті 30 цього Закону - протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Суди на ці обставини уваги не звернули та не надали належної правової оцінки допущеним порушенням державними виконавцями вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо строку відкриття виконавчого провадження та направлення боржнику відповідних постанов.

Заперечення на касаційну скаргу Державна виконавча служби Полтавського міського управління юстиції не подавала.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що 04 вересня 2010 року Октябрським районним судом м. Полтави видано судовий наказ № 2-н-115/10 про стягнення із ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» боргу в розмірі 1 311,18 грн, судового збору у розмірі 25,50 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30,00 грн, а всього 1 366,88 грн.

Судовий наказ набрав законної сили 29 жовтня 2010 року (а. с. 54).

Постановою державного виконавця від 29 жовтня 2013 року ВП № 40453108 відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного судового наказу на підставі заяви стягувача ПАТ «ОТП Банк» від 28 жовтня 2013 року (а. с. 13).

Постановою державного виконавця від 06 грудня 2013 року виконавче провадження № 40453108 з примусового виконання судового наказу №2-н-115/10 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 36900350 (а. с. 14).

Постановою державного виконавця від 29 березня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47, статті 50 Закону України«Про виконавче провадження» (а. с. 15).

23 січня 2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного cудового наказу на підставі заяви стягувача від 11 січня 2017 року та постановою від 23 березня 2017 року цей виконавчий документ повернуто ПАТ «ОТП Банк» (а. с. 48, 56).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент видачі судового наказу, строк пред'явлення до виконання виконавчих листів та інших судових документів становив три роки.

Як убачається з матеріалів справи визначений строк був дотриманий як стягувачем при зверненні за примусовим виконанням судового наказу, так і державним виконавцем при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження.

Частиною п'ятою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Постанова про повернення виконавчого документа була прийнята державним виконавцем 29 березня 2016 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на березень 2016 року, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання становив один рік.

Тобто, державним виконавцем правильно визначено строк для повторного пред'явлення для виконання виконавчого документа у термін до 29 березня 2017 року.

У пункті 1 частини першої, другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» у вказаній редакції зазначено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У частині першій статті 25 цього Закону зазначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Тобто, 23 січня 2017 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного cудового наказу на підставі заяви стягувача від 11 січня 2017 року у визначені Законом строки.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, урахувавши наведені норми матеріального права, обґрунтовано виходив з того, що державний виконавець під час відкриття виконавчого провадження при повторному пред'явленні судового наказу діяв відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що строк пред'явлення судового наказу про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ «ОТП банк» обмежений одним роком від дня постановлення судового наказу та на час повторного відкриття виконавчого провадження закінчився є помилковими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, і про це свідчать матеріали справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, про незаконність судових рішень не свідчать, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик