Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.10.2019 року у справі №161/3341/19

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 161/3341/19

провадження № 61-17713св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області,

третя особа - Луцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2019 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, третя особа - Луцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області, про стягнення шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 лютого 2002 року перебуває на обліку у Луцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року.

У зв`язку з прийняттям змін до Податкового кодексу України (далі - ПК України), які діяли з 01 січня 2015 року до 27 лютого 2018 року, Луцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України за період з лютого 2015 року до лютого 2018 року включно, стягувало щомісяця з її пенсії податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Всього з пенсії за вказаний період було стягнуто обов`язкових платежів на загальну суму 50 774, 42 грн, з яких 46 550,1 грн - податку на доходи фізичних осіб та 4 224, 32 грн - військовий збір.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1?р/2018 визнано незаконним положення ПК України у частині оподаткування пенсій. За час дії закону, визнаного неконституційним, вищезазначені податки з її пенсії утримувалися протиправно. Внаслідок таких дій вона була незаконно позбавлена частини пенсії, на яку має гарантоване право, а отже їй завдано майнової шкоди.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на її користь майнову шкоду, завдану законом, який визнаний неконституційним, на загальну суму 50 774, 42 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2019 року провадження у справі закрито.

Роз`яснено позивачу, що її позовні вимоги повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як відносини з приводу виплати пенсії, так і відносини з приводу утримання податків та зборів, є публічно-правовими та не мають ознак приватно-правових. Цей спір, фактично, є між фізичною особою та суб`єктами владних повноважень.

При цьому, суд вважав, що його висновок узгоджується з правовою позицією, яка висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у цивільній справі № 686/23445/17.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дана справа підвідомча судам адміністративної юрисдикції, а тому повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Спірні правовідносини виникли щодо неправомірних дій суб`єкта владних повноважень - Пенсійного фонду, по утриманню податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсії позивача, цей спір є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що спір повинен розглядатися за правилами КАС України. Вважає, що спір носить приватний характер, а посилання судів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у цивільній справі № 686/23445/17, є безпідставним, оскільки у цій справі та у вказаній різний предмет позову.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 23 жовтня відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною шостою статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення судів апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Згідно з положенням частини першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, законодавством врегульовано питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про прокуратуру».

Правовий статус працівників прокуратури, які мають право на пенсійне забезпечення врегульовано статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Законом передбачено право прокурора на пенсійне забезпечення за вислугою років, яке призначається, перераховується і виплачується уповноваженими на це державними органами, а саме органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, спір, який виник між сторонами у справі, стосується виплати пенсійного забезпечення за вислугу років, право на яке у позивача виникло у зв`язку з виконанням нею професійних обов`язків в органах прокуратури та припиненням виконання цих обов`язків.

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання), визнано незаконним положення ПК України у частині оподаткування пенсій. За час дії закону, визнаного неконституційним, вищезазначені податки з її пенсії утримувалися протиправно. Внаслідок таких дій вона була незаконно позбавлена частини пенсії, на яку має гарантоване право, а отже їй завдано майнової шкоди.

З огляду на матеріали справи, правовідносини у цій справі пов`язані з проходженням позивачем публічної служби, а позов пред`явлено до відповідача, який є суб`єктом владних повноважень.

Врахувавши наведені норми права та встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства, правильно врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково застосували висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі, оскільки правовідносини у справах є неподібними, є помилковими та спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 15 січня 2020 року, постановленої в межах розгляду цієї справи.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк