Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.05.2019 року у справі №464/3313/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 464/3313/17

провадження № 61-5501св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Фідобанк", про стягнення коштів.

В обґрунтування позову вказувала, що 5 лютого 2016 року відкрила поточний рахунок у ПАТ "Фідобанк" і 18 травня 2017 року на цей рахунок внесла кошти у розмірі 198 400 грн.

20 травня 2017 року у ПАТ "Фідобанк" запроваджено тимчасову адміністрацію.

6 червня 2017 року позивач отримала у ПАТ "Фідобанк" виписку за рахунком, в якій відсутня інформація про операцію, що відбулась 18 травня 2017 року.

Позивач звернулася із запитом до Фонду з проханням забезпечити відображення залишку коштів на її поточному рахунку із урахуванням внесеної суми, однак отримала відповідь про анулювання банком платіжного доручення на спірну суму в односторонньому порядку, оскільки така була виявлена як навантаження для відповідача.

За таких обставин позивач просила стягнути з будь-яких банківських рахунків Фонду грошові кошти у розмірі 198 400 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 25 липня 2018 року, ухваленим у складі судді Рудакова І. П., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права та недоведення обставин, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Сихівського районного суду міста Львова від 25 липня 2018 року та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -

ПАТ "Фідобанк", про стягнення коштів.

Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що спір у даній справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений

у постанові від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого

2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2017 року скасовано ухвалу Сихівського районного суду

міста Львова від 19 травня 2017 року у даній справі, якою відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав того, що вона підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і спір має цивільно-правовий характер.

На думку заявника, апеляційний суд допустив неоднозначність у застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення принципу правової визначеності.

Заявник вказує на невідповідність висновку суду апеляційної інстанції правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 лютого

2016 року у справі № 21-4846а/15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а/16, про те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Позиція інших учасників справи

У червні 2019 року представник Фонду - Заплішна О. Д. та уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" Коваленко О. В. подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких посилались на безпідставність її доводів та відповідність висновку апеляційного суду про необхідність розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства нормам матеріального і процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ "Фідобанк" із заявою про відкриття банківського (поточного) рахунку № НОМЕР_1, яка стала підставою для відкриття банком позивачу банківського (поточного) рахунку № НОМЕР_2.

З квитанції від 18 травня 2016 року № 383660216 суди встановили, що 18 травня 2016 року на банківський рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у сумі 198 400
грн.

Постановою правління Національного банку України № 8 від 20 травня 2016 року ПАТ "Фідобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних і рішенням Виконавчої дирекції Фонду № 783 запроваджено тимчасову адміністрацію в особі уповноваженої особи Фонду Коваленко О. В.

З рішення Фонду від 2 липня 2018 року № 1836 суди встановили, що на час розгляду справи триває процедура ліквідації ПАТ "Фідобанк".

У зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації у банку 24 червня

2016 року ОСОБА_1 звернулась із листом до уповноваженої особи Фонду Коваленка О.

В. щодо внесення її до переліку вкладників, вклади яких підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду у сумі 198 809,06 грн, або здійснення виплати вказаної суми.

З відповіді Фонду від 2 серпня 2016 року № 2-3-2-2/216- ЛК-ОГ суди встановили, що 18 травня 2016 року операції по рахунку ОСОБА_1 та платіжні доручення на зарахування грошових коштів на її рахунок у сумі 198 400 грн анульовані банком у зв'язку із тим, що така операція проведена 18 травня 2016 року та виявлена як навантаження на Фонд.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147 VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина 3 статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (частини 1 статті 19 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень - здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Термін "публічно-владні управлінські функції" означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.

Враховуючи викладене, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19).

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами про порушення її прав на повернення коштів вкладнику, який має право на виплату гарантованої за рахунок Фонду суми, що не перевищує 200 000 грн.

Зміст позовних вимог та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що відмова позивачу в отриманні відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду спричиняють публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Юрисдикція суду щодо спорів за участю Фонду визначається з огляду на зміст правовідносин та функції, які у них виконує Фонд.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні (частини 1 та 2 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Перелік функцій, що їх виконує Фонд, наведений у частині 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою Фонд у порядку, передбаченому частині 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 вказаної частини).

Отже, Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (абзац перший частини 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (частина 2 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина 5 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина 1 статті 28 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Правовідносини стосовно отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. Спір стосовно права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини 1 статті 9 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 6 червня 2018 року у справах № 811/3526/15 (провадження № 11-170апп18), № 813/6392/15 (провадження № 11-285апп18), № 818/377/16 (провадження № 11-158апп18), № 804/15159/15 (провадження № 11-100апп18), № 815/863/16 (провадження № 11-159апп18), від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17 (провадження № 14-453цс18),

від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 (провадження № 14-482цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17 (провадження № 14-513цс18), від 7 серпня 2019 року у справі № 646/6644/47 (провадження № 14-352цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц (провадження № 14-349цс19).

Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанцій правильно визначив характер правовідносин, зазначив, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що помилковість висновків апеляційного суду щодо визначення характеру спірних правовідносин та необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, відхиляються касаційним судом, оскільки при виборі і застосуванні вказаних норм права до спірних правовідносин апеляційний суд врахував висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду в аналогічних за обставинами справах.

Посилання заявника про неоднозначність висновків апеляційного суду в одній і тій же справівідхиляються касаційним судом, оскільки помилковий висновок апеляційного суду Львівської області, викладений в ухвалі від 17 жовтня

2017 року у даній справі, не впливає на зміст правовідносин та функції, які у них виконує Фонд, та не є беззаперечним при визначенні юрисдикції спору, що виник в цій справі.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржену ухвалу постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до

статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук