Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2020 року у справі №2-6739/09

Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 2-6739/09

провадження № 61-12186св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Глобальна система тренінгів" - "GST", ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Глобальна система тренінгів" - "GST", ОСОБА_4 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Невідомої Т.

О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - СПД - ФОП ОСОБА_2), товариства з обмеженою відповідальністю "Глобальна система тренінгів" - "GST" (далі - ТОВ "Глобальна система тренінгів"), ОСОБА_4 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2008 року вона дізналась про існування програми інвестування ТОВ "Глобальна система тренінгів" - "GST" під керівництвом американського міліонера ОСОБА_4. Вирішивши прийняти участь в інвестуванні проектів цієї компанії, вона неодноразово вносила грошові кошти у касу СПД - ФОП ОСОБА_2, які загалом склали 82 804,34 дол. США

Після того, як у засобах масової інформації з'явилися повідомлення про шахрайські дії, вона вимагала від СПД - ФОП ОСОБА_2 повернути внесенні нею грошові кошти, а остання визнала, що гроші нею ТОВ "Глобальна система тренінгів" - "GST" не передавалися, тому повернула їй частину грошових коштів у розмірі 12
205 грн і 20 000 дол. США, надавши договори займу з підписами ОСОБА_6.

У подальшому органами досудового слідства відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України.

Ураховуючи те, що частина грошових коштів їй не повернута, ОСОБА_3 на підставі статей 1049, 1050 ЦК України просила суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь несплачену суму основного боргу з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до вимог статті 625 ЦК України у розмірі 1 135 256
грн.

Також ОСОБА_3 просила суд відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, оскільки після того, як вона повідомила свого тестя, що нею втрачено частину його грошових коштів, які останній відкладав на окрему квартиру для онука, у нього трапився серцевий напад і він помер.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2009 року у складі судді Волошина В. О. позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з СПД - ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 504 189,27
грн, судовий збір у розмірі 1 700 грн, збір за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боргова розписка від 14 серпня 2008 року СПД - ФОП ОСОБА_7 повернута не була і знаходиться у позивача, що підтверджує наявність зобов'язань перед ОСОБА_3.

Отже, саме з СПД - ФОП ОСОБА_7, яка отримувала від позивача грошові кошти і не передавала їх іншим відповідачам, слід стягнути на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 62 804,34 дол. CШA, що є еквівалентом 501 806,67 грн.

Щодо індексу інфляції та процентів за вказаною сумою боргу, то позивачем не надано належного розрахунку індексу інфляції, а розмір процентів не був передбачений розпискою.

Також підлягають частковому задоволенню вимоги про стягнення з СПД - ФОП ОСОБА_7 на користь позивача недоотриманої суми внесених коштів, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 382,60 грн за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 04 червня 2008 року, строк дії якого закінчився 04 червня 2009 року, і за яким ОСОБА_7 визнала, що нею не були виконані зобов'язання, сплативши ОСОБА_3 12 205,00 грн.

Вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_3 не доведено, що саме з вини відповідачів настала смерть її тестя.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_2 про поновлення процесуального строку; перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2009 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року клопотання ОСОБА_7 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково.

Відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2009 року.

Надіслано учасникам справи копії апеляційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на апеляційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 360 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2009 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасовано.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 345 грн та 335 грн інфляційних втрат, а всього 2 680 грн та 4 грн на відшкодування судових витрат, а всього 2 684 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу з порушенням норм процесуального права щодо належного повідомлення ОСОБА_2 згідно з пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Єдиним доказом на підтвердження договірних зобов'язань між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є договір від 04 червня 2008 року № 0065 про надання інформаційно-консультативних послуг строком на один рік та квитанція про оплату за ним послуг у розмірі 14
550 грн, з яких 12 205 грн були повернуті згідно з розпискою від 28 серпня 2008 року, тобто неповернутою залишилась сума у розмірі 2 345 грн.

При цьому позивачем не доведено факту укладення з ОСОБА_2 договорів позики, тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не можуть вважатись обґрунтованими й не підлягають задоволенню.

Суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував певні норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_2 судові рішення не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 2-6739/09 з Шевченківського районного суду м. Києва.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував та не дослідив докази, що мають істотне значення, а саме договір про наміри від 04 квітня 2018 року, за яким кредитором є ОСОБА_3, а боржником - ОСОБА_7, щодо погашення заборгованості за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2009 року.

Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_7 визнала факт отримання коштів від неї шляхом підписання договору про наміри від 04 квітня 2018 року та зобов'язалась їх повернути на умовах, визначених у договорі.

Вказане залишилось без належної правової оцінки судом та як наслідок ухвалення судового рішення виключно з точки зору вигідності оцінки доказів для сторони відповідача, тобто без дотримання принципу всебічного встановлення обставин справи.

Також судом апеляційної інстанції не враховано і солідарність виконання зобов'язання боржниками.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини недоведення нею факту надання коштів у борг та стягнення при цьому з відповідача суми боргу згідно з позикою є взаємовиключними обставинами, тому судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним та обгрунтованим.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.

Аналіз частини 2 статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Судом установлено, що договори позики укладались між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Відповідно до прибуткових касових ордерів грошові кошти отримувало ТОВ "Глобальна система тренінгів" - "GST", при цьому в примітках до зазначених касових ордерів зазначено про те, що кошти отримав ОСОБА_4, а не ОСОБА_2.

Таким чином, розписка від 14 серпня 2008 року, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником певної грошової суми, а саме борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання грошових коштів. Проте надана ОСОБА_3 копія розписки від 14 серпня 2008 року свідчить про те, що грошові кошти у неї прийняв тренінговий центр, а розписка підписана крім ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ще трьома особами, які не залучені до участі у справі.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтями 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3 не підтвердила, що між нею та ОСОБА_2 дійсно виникли правовідносини із договору позики грошових коштів, оскільки позивач не надала доказів отримання відповідачем від неї коштів саме в указаній у позовній заяві сумі та доказів отримання коштів із зобов'язанням повернути, дійшов правильного висновку про часткове задоволенні позову, врахувавши при цьому договір від 04 червня 2008 року № 0065 про надання інформаційно-консультативних послуг строком на один рік, квитанцію про оплату цих послуг у розмірі 14 550 грн і виплату ОСОБА_3 грошових коштів у розмір 12
205 грн за навчання.

Доводи касаційної скарги про встановлення судом апеляційної інстанції взаємовиключних обставин щодо недоведення ОСОБА_3 факту надання коштів у борг та стягнення з відповідача суми боргу згідно з позикою є безпідставними, оскільки стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 345 грн є частиною грошових коштів, що не були повернуті позивачу за договором від 04 червня 2008 року № 0065 про надання інформаційно-консультативних послуг, а не сумою боргу за договором позики.

Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_3.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладених у постановах, на які посилалася особа, що подала касаційну скаргу, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вже викладено висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Крім того, Верховний Суд не вважає за необхідне відступити від такого висновку.

Таким чином, касаційне провадження в частині, що відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України підлягає закриттю.

Посилання касаційної скарги на наявність договору про наміри від 04 квітня 2018 року, який свідчить про отримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів, не заслуговують на увагу, оскільки предметом позовних вимог була розписки від 14 серпня 2008 року, якій судом надана належна правова оцінка.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць