Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.02.2018 року у справі №569/3799/14ц

Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 569/3799/14-ц

провадження № 61-209св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

представники позивача - Останкова Валентина Олександрівна, Сеньчук Олександр Володимирович, Маркович Юрій Володимирович, Нестерук Роман Васильович, Івасенко СоломіяМихайлівна, Фарат Семен Михайлович,

відповідачі: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

представник ОСОБА_9 - ОСОБА_10,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Діонісьєвої Н. М. від 15 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області у складі суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В. від 16 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом, уточнивши його, до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2007 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») (з 21 грудня 2009 року - ПАТ «УкСиббанк») та ОСОБА_8 уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого АКІБ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_8 кредит у сумі 15 тис. доларів США, а остання зобов'язалася щомісячно повертати наданий кредит у обсязі та термінах, встановлених графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору, але в будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 23 липня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту. Додатковими угодами від 30 березня 2009 року № 1, від 25 травня 2009 року № 2, від 26 березня 2010 року № 2 був змінений графік погашення кредиту.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, 27 липня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_9 уклали договір поруки.

Усупереч умовам зазначеного договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_8 не здійснювала своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості за кредитом та процентами з березня 2012 року.

Відповідно до умов розділу 6 вказаного договору та пункту 2.2. зазначеного договору поруки ПАТ «УкрСиббанк» направило відповідачам вимоги від 21 січня 2014 року про усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту, які вони не виконали.

У зв'язку з викладеним, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суму боргу з повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом у розмірі 16 тис. 492 доларів США 60 центів, з яких: 10 тис. 469 долари США 63 центи - кредитна заборгованість; 6 тис. 22 долари США 97 центів - заборгованість за процентами, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом ОСОБА_8 станом на 4 листопада 2015 року за кредитним договором (розрахунок №3) та суму сплаченого судового збору в розмірі 2 тис. 847 грн 14 коп.

ОСОБА_9 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 про визнання договору поруки від 27 липня 2007 року припиненим.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що строк основного зобов'язання за вказаним договором про надання споживчого кредиту не було встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги, згідно з порядком визначеним у пункті 6.1.2. цього договору.

Позичальник ОСОБА_8 взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів і сплати процентів за кредитом, встановлених графіком погашення кредиту не виконала, внаслідок чого з березня 2012 року утворилась заборгованість. Проте банк пред'явив вимогу до неї лише 7 березня 2014 року, тобто після спливу передбаченого законодавством шестимісячного строку для пред'явлення ним вимоги до поручителя з моменту настання в нього такого права. Тому договір поруки від 27 липня 2007 року є припиненим.

Крім того, банк змінив умови основного зобов'язання без відома та згоди поручителя, внаслідок чого обсяг її відповідальності перед ПАТ «УкрСиббанк» збільшився.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_9 задоволено. Визнано договір поруки, укладений 27 липня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_9, припиненим з 10 січня 2011 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову банку та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки банк не виконав ухвалу суду про витребування доказів та умови кредитного договору і не надав в якості доказу, на підтвердження своїх позовних вимог, оригінал видаткового касового ордеру про видачу кредитних коштів з рахунку ОСОБА_8 у сумі 15 тис. доларів США, оригінал виписки АКІБ «УкрСиббанк з рахунків ОСОБА_8 в період з 27 липня 2007 року по 1 квітня 2014 року, оригінал заявки ОСОБА_8 на видачу їй готівкових коштів з рахунку, первинні документи (платіжні доручення позичальниці), дані балансу, які б підтверджували проведення фінансової операції з видачі та повернення кредитних коштів, доказів знищення цих документів та поданою до суду заявою від 4 листопада 2015 року визнав розрахунок кредитної заборгованості ОСОБА_8 таким, що проведено з помилками, тому немає можливості з наявних у справі матеріалів встановити зміст правовідносин між ОСОБА_8 та ПАТ «УкрСиббанк».

Також дійшов висновку про те, що в період з 11 березня 2009 року по 25 березня 2009 року нараховано 30 % річних, тоді як відповідно до укладеного договору сторони домовились про відсоткову ставку в розмірі 13 % річних. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що обсяг відповідальності ОСОБА_9 як поручителя збільшився, що є підставою для визнання поруки припиненою відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, банк не надіслав вимоги поручителю протягом одного року, як передбачено розділом 6 кредитного договору, тому порука припинилася і на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Крім того, дійшов висновку, що порука є припиненою згідно з правовими приписами, закріпленими в частині четвертій статті 559 ЦК України, оскільки банк не пред'явив позов до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_8 було видано споживчий кредит, який вона зобов'язалась повернути не пізніше 23 липня 2018 року, але допустила заборгованість за кредитом. 21 січня 2014 року банк направив ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вимоги про усунення порушення умов кредитного договору та зобов'язання сплатити прострочену заборгованість. Але оскільки банк не надав жодного доказу про отримання позичальником та поручителем вказаної вимоги, то в нього відсутнє право вимоги повернення споживчого кредиту та плати за кредит, строк виплати якого ще не настав.

Також зазначив про те, що оскільки поручителя ОСОБА_9 жодним чином не було повідомлено про зміни умов кредитного договору щодо підвищення вартості кредиту, а вона додаткових угод про збільшення відсоткової ставки з банком не укладала, то договір поруки на підставі статті 559 ЦК України є припиненим.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що, суди першої та апеляційної інстанцій, не оцінивши належним чином доказів, які містяться в матеріалах справи, зробили взаємовиключні висновки про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували розрахунки надані банком, і про право банку вимагати від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

Крім того, суди не врахували, що, підписуючи додаткову угоду № 2 до договору поруки від 26 березня 2010 року, банк та поручитель погодили, що у випадку змін у подальшому умов кредитного договору поручитель, підписанням цієї додаткової угоди підтверджує свою згоду на здійснення таких змін у майбутньому, а також погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цієї додаткової угоди не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін. Отже, не має підстав уважати поруку припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

При цьому суди не взяли до уваги, що позивач подав позов у межах шестимісячного строку встановленого законодавством, а тому підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні.

У лютому 2017 року ОСОБА_9 подала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що твердження заявника про відсутність спору та відсутність заперечень відповідачів щодо факту видачі банком та отримання ОСОБА_8 кредитних коштів не відповідають дійсності. У матеріалах справи відсутні виписка з особового рахунку ОСОБА_8 та належним чином оформлений меморіальний ордер про перерахування кредитних коштів з рахунку банку на розрахунковий рахунок ОСОБА_8 В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували наявність та розмір заборгованості ОСОБА_8 за договором про надання споживчого кредиту. Вона також заперечує укладення нею додаткової угоди 26 березня 2010 року, яка підписана іншою особою. Оскільки позичальник не отримав жодних повідомлень, то відповідно до умов кредитного договору та правових приписів законодавства строк для повернення всього кредиту та процентів за ним не настав. У зв'язку з викладеним, ОСОБА_9 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

3 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуваннямстатті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що 27 липня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 15 тис. доларів США, які вона зобов'язалася щомісячно повертати в обсязі та термінах, встановлених графіком погашення кредиту згідно з додатку № 1 до цього договору, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 23 липня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Відповідно до пункту 7.7 вказаного договору про надання споживчого кредиту строк його дії встановлюється з дати укладення вказаного договору (дати підписання договору сторонами) до повного повернення банку всієї суми кредиту за цим договором та повного погашення плати за кредит і неустойки в разі її нарахування.

За користування кредитними коштами ОСОБА_8 зобов'язалася сплачувати проценти в розмірі 13 % річних, які нараховуються та сплачуються в порядку, передбаченому пунктами 1.3. та 5.2 зазначеного договору.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, 27 липня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_9 уклали договір поруки.

Додатковими угодами до договору про надання споживчого кредиту від 27 липня 2007 року № 1, від 30 березня 2009 року № 1, від 25 травня 2009 року № 2, від 26 березня 2010 року № 2, укладеними банком та ОСОБА_8, було зміненено графік погашення кредиту. При цьому строк повернення кредиту, встановлений у пункті 1.2.2. договору про надання споживчого кредиту залишився незмінним.

26 березня 2010 року ОСОБА_9 та ПАТ «УкрСиббанк» уклали додаткову угоду № 2 до договору поруки від 27 липня 2007 року, в якій поручитель надала згоду на зміну основного зобов'язання, а саме графіку погашення кредиту.

10 січня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 26 березня 2010 року щодо зміни процентної ставки за кредитом за основною сумою боргу.

За умова договору про надання споживчого кредиту від 27 липня 2007 року видача кредиту відбувається шляхом зарахування грошових коштів у розмірі 15 тис. доларів США на поточний рахунок позичальника.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, законодавець наділив кредитора (банк) правом вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору та законодавства.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного договору.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

Вирішуючи вимоги про визнання поруки припиненою, суди не дослідили докази й не перевірили доводи щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя й відповідної згоди на зміну договору, якщо такі мали місце.

Крім того, порука припиняється також унаслідок закінчення строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

При цьому право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу в редакції, яка діяла на час укладення договору, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

За умовами спірного кредитного договору та додаткових угод до нього позичальниця (а відтак і поручитель) узяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту шляхом сплати щомісячних платежів 10 числа кожного календарного місяця згідно з графіком платежів.

Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу в редакції, яка діяла на час укладення договору) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу в редакції, яка діяла на час укладення договору, шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, яка діяла на час укладення договору, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Вирішуючи спір, суди не перевірили доводи та не дослідили докази про те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, та не з'ясували, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем.

Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

При цьому на час укладення договору порука припинялася після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не було встановлено, то порука припинялася, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 3.1) встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

Під час вирішення таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Такі ж висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 21 травня 2012 року в справі № 6-69цс11, від 5 лютого 2014 року в справі № 6-152цс13, від 14 червня 2017 року в справі № 6-1009цс17.

Залишаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову банку та припинення договору поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України, суд апеляційної інстанції припустився суперечливих висновків уважаючи, що докази щодо заборгованості позичальника, надані банком, не доводять наявність такої заборгованості й на підставі тих же самих доказів дійшов висновку, що заборгованість позичальника свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

До того ж, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не звернули увагу та не надали правової оцінки тому, що в додатковій угоді № 2 до договору поруки від 27 липня 2007 року, укладеній банком та поручителем, надано не лише згоду на зміну основного зобов'язання (графіку погашення кредиту), а й у пункті 2 цього договору вказано, що поручитель зобов'язується перед банком відповідно умов договору відповідати за виконання боржником усіх його зобов'язань перед банком, що виникли з кредитного договору, існуючих в теперішній час і тих, що можуть виникнути в майбутньому.У випадку зміни в подальшому умов кредитного договору поручитель, підписанням цієї додаткової угоди, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін у майбутньому. Сторонни погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту додаткової угоди не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

Отже, не встановивши обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, та допустивши зазначені порушення норм матеріального і процессуального права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» та задоволено зустрічний позов ОСОБА_9

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк