Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2019 року у справі №643/16216/17

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 643/16216/17

провадження № 61-16699св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_3,

третя особа - державний нотаріус Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції

у Харківській області Туревська С. О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року у складі судді Єрмак Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А.

В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції

у Харківській області Туревська С. О. (далі - державний нотаріус), про встановлення факту та визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з липня 2010 року і по теперішній час вона фактично постійно проживала разом зі своїм батьком - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та бабусею - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, у квартирі

АДРЕСА_1. Зазначала, що проживала з батьком та бабусею однією сім'єю, вели спільне домашнє господарство, вирішували разом усі сімейні справи. ОСОБА_5 12 лютого 2013 року залишила заповіт на належну їй частину квартири на її користь.

Після смерті бабусі вона вважала себе такою, що прийняла спадщину, оскільки мала на руках заповіт та фактично проживала з бабусею однією сім'єю, особисто до нотаріуса не зверталася у передбачений законом шестимісячний строк, тому що її сестра - ОСОБА_5, після смерті бабусі, висловила згоду на оформлення спадщини на них двох, обіцяла самостійно оформити усі необхідні документи для цього, у зв'язку з чим вона передала сестрі оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, свідоцтво про приватизацію, технічний паспорт, свідоцтва про смерть батька, бабусі та діда, інші документи.

Посилається на те, що вона продовжує відкрито, безперервно володіти спірною квартирою упродовж восьми років спочатку з рідними батьком та бабусею,

а потім з чотирма дітьми, вона є одинокою матір'ю і має статус багатодітної та малозабезпеченої родини; іншого житла, ніж квартира її батька і бабусі, немає; за місцем реєстрації вона ніколи не проживала, тому що житловий будинок згорів ще у 2007 році, вона не відмовлялася від своєї частки спадщини. Ніхто із трьох спадкоємців не отримував свідоцтва про право на спадщину. Вона ніяким чином не порушує, не оспорює і не претендує на частки відповідачів.

У зв'язку з цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем - її бабусею ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на частину спадщини за заповітом, а саме на Ѕ частину цієї квартири, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, позов задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину цієї квартири в порядку спадкування за заповітом, після смерті її бабусі ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суди керувалися тим, що факт постійного проживання ОСОБА_1 з її чотирма малолітніми дітьми у квартирі АДРЕСА_1 на момент відкриття спадщини після смерті її бабусі ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, доведено належними доказами.

Аргументи учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно дослідили матеріали справи, висновки, викладені у судових рішеннях, не відповідають фактичним даним, які містяться у документах. При цьому суди ухвалили оскаржені судові рішення про встановлення факту проживання позивача у квартирі на підставі показань свідків, які суперечать один одному. Медичні довідки на дітей позивача, на які вказує суд першої інстанції, як на підтвердження позовних вимог проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5, заведені лише у 2018 році, тобто після смерті ОСОБА_5. Натомість

у матеріалах справи містяться численні довідки про те, що позивач разом зі своїми дітьми на день смерті спадкодавця проживала за іншою адресою. А тому суд ухвалив рішення на підставі недостовірних доказів. Зазначала, що тільки ОСОБА_5 є єдиною спадкоємицею після смерті бабусі ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пропустили строк для прийняття спадщини.

Зазначено, що суди безпідставно задовольнили позовні вимоги про визнання права власності у порядку спадкування, без належної перевірки мотивів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_1, яка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини і якій судом відмовлено у наданні додаткового строку для прийняття цієї ж спадщини.

Крім того, суди не звернули увагу на правовий висновок у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 2/0624/776/2012 (провадження № 61-1785св18), у якому зазначено, що "у випадках, коли спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем, проте зареєстровані за іншою адресою, судам слід враховувати, що місцем проживання фізичної особи згідно з частиною 1 статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволення судом, якщо у паспорті спадкоємця нема відмітки про місце реєстрації особи".

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність вимог касаційної скарги. Вказує, що у скарзі ОСОБА_5 не зазначено, в чому саме полягає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень.

Іншими учасниками справи відзиву на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_4.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Спадкоємцем його майна, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1

є його син - ОСОБА_4, з урахуванням Ѕ частки спадкового майна, від якого відмовилася дружина померлого ОСОБА_5

2/3 частини спірної квартири належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 (батьку позивача) та ОСОБА_5 (бабусі позивача), та 1/3 частина цієї квартири - на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (батьку позивача).

ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_5, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Спадкоємцями померлого ОСОБА_4 є: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_5

ОСОБА_4 заповіту не залишив.

ОСОБА_5 на момент смерті сина - ОСОБА_4 проживала разом із ним.

ОСОБА_3 упродовж встановленого законом шести місяців подав заяву до приватного нотаріуса про прийняття спадщини за законом після смерті батька, заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину не подавав.

ОСОБА_1 упродовж шести місяців після смерті батька до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася.

ОСОБА_5 на момент смерті батька була неповнолітньою.

12 лютого 2013 року ОСОБА_5 складено заповіт на все належне їй майно на користь онуки - ОСОБА_1

ОСОБА_5, проживаючи разом із сином ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину після смерті сина, але свідоцтва про право власності на спадщину не отримувала.

Тобто ОСОБА_5 після смерті чоловіка та сина належала Ѕ частина спірної квартири.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з довідкою Комунального підприємства "Жилкомсервіс" (далі - КП "Жилкомсервіс") від 12 квітня 2016 року № 7448/2/07-05, виданої на запит Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 на момент смерті була зареєстрована одна у квартирі АДРЕСА_1, правовстановлюючі документи на цю квартиру

у КП "Жилкомсервіс" відсутні.

ОСОБА_1 у шестимісячний строк для прийняття спадщини, який сплив 13 вересня 2015 року, заяву про прийняття спадщини до нотаріуса не подавала.

11 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті бабусі, через 8 місяців після спливу встановленого законом шестимісячного строку.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 13 травня 2016 року нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку

з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини та недоведеності фактичного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини або невідповідності зареєстрованої адреси місця проживання фактичному місцю проживання.

03 серпня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті бабусі ОСОБА_5 в порядку представлення, після досягнення повноліття.

ОСОБА_3 після смерті бабусі із заявою до нотаріуса у встановлений строк не звертався.

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 03 серпня 2015 року № 41113856, яка міститься у спадковій справі № 982/2015, заповіт ОСОБА_5 від 12 грудня 2013 року станом на 03 серпня 2015 року вважається чинним.

Свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Згідно з паспортом позивача ОСОБА_1 з 14 липня 2009 року по 18 серпня 2011 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2; з 13 вересня 2011 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з довідкою виконкому Шелестівської сільської ради Коломацького району Харківської області від 23 жовтня 2017 року № 1131 ОСОБА_1 з чотирма дітьми зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3, але фактично за цією адресою не проживають.

17 травня 2007 року у приватному будинку АДРЕСА_3 сталася пожежа, внаслідок чого жилий будинок АДРЕСА_4 згоріли при пожежі.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов за адресою: АДРЕСА_3, складеному відділом

у справах сім'ї, дітей та молоді Коломацької районної державної адміністрації від 29 червня 2016 року, зазначений будинок не придатний для проживання, а сім'я, яка складається з чотирьох осіб, матері-одиначки та трьох малолітніх дітей потребує реєстрації за фактичним місцем проживання.

Згідно з актом про встановлення факту проживання та обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3, складеним депутатом Коломацької селищної ради Говорушенко В.

Л. в присутності двох свідків сусідів від 28 вересня 2018 року, за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, але фактично не проживають.

Згідно з соціальним паспортом багатодітної родини, виданим Шелестівською сільською радою Коломацького району 31 березня 2017 року та 22 серпня 2017 року, умови проживання позивача за зареєстрованою адресою

є незадовільні.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов за адресою: АДРЕСА_3, складеним комісією житлово-комунального господарства архітектури та містобудування Коломацької селищної ради від 03 жовтня 2018 року, будинок АДРЕСА_3 повністю зруйнований і відновленню не підлягає.

Діти позивача не проживали у будинку АДРЕСА_3 за місцем їх реєстрації, у Коломацькому дитячому медичному Центрі не обслуговувалися, медикаментів та дитячого харчування не одержували. Діти обслуговуються з часу їх виписки із пологових будинків за місцем їх фактичного проживання у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується довідками Амбулаторії загальної практики сімейної медицини с.

Шелестове Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги Коломацького району" Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації від 26 лютого 2018 року; медичною карткою ОСОБА_8, доньки позивача; довідками Комунального закладу охорони здоров'я "Харківська міська дитяча поліклініка № 13" від 27 лютого 2018 року та від 14 березня 2018 року № 236; довідкою Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 79" Харківської міської ради від 23 лютого 2018 року про відвідування трьох дітей позивача дитячого садочку за місцем їх фактичного проживання; довідкою Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 84 Харківської міської ради від 03 серпня 2018 року № 77 про зарахування старшої доньки позивача до 1-Б класу; квитанціями, наданими позивачем, про часткову оплату комунальних послуг після смерті бабусі.

Факт проживання дітей з позивачем у спірній квартирі підтверджується актами обстеження умов проживання дітей від 14 листопада 2016 року, 17 лютого 2017 року та 16 червня 2017 року, складеними Службою у справах дітей по Московському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці

і соціальної політики Харківської міської ради.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1258 ЦК України.

У судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частин 1 , 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) Верховний Суд дійшов висновку, що "[..] відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації [..] не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом".

Відповідно до частин 1 , 5 -6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 5 -6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правовий висновок у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 2/0624/776/2012 (провадження № 61-1785св18), оскільки він зроблений за інших фактичних обставин справи, де суди зазначили, що "не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги щодо постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 не проживав постійно зі спадкодавцем та на момент смерті матері не був зареєстрований

у спірному будинку".

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту та визнання права власності.

Разом з цим встановивши, що ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 із заявою до нотаріуса у встановлений строк не звертався, тобто спадщину не прийняв, суди не врахували, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року у справі № 420/2383/16-ц (провадження № 61-15368св18), від 18 грудня 2019 року

в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Тому у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування суди мали відмовити, оскільки в цій частині вони заявлені до неналежного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. В іншій частині доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права

і зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 скасувати, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту та визнання права власності скасувати та ухвалити

у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту та визнання права власності відмовити.

В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від

22 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від

24 липня 2019 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року та постанова Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук