Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.02.2020 року у справі №175/719/18

Постанова

Іменем України

23 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 175/719/18

провадження № 61-889св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Горьківська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Горьківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права на користування житловою площею та зобов'язання укласти договір житлового найму.

Позовна заява мотивована тим, що з серпня 2008 року позивач почала проживати однією сім'єю із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартирі АДРЕСА_1.

Будинок в якому знаходиться спірна квартира перебуває на балансі Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ, що підтверджується довідкою відповідача від 21 липня 2018 року № 85.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, купували разом речі першого вжитку, разом харчувалися, відпочивали, підтримували квартиру у належному стані та купували майно в квартиру (холодильник, телевізор, пральну машину, мікрохвильову піч), що підтверджується актом про проживання від 01 грудня 2017 року. ОСОБА_1 надавала ОСОБА_2 кошти на оплату житлово-побутових послуг, оскільки останній був власником особового рахунку. В 2010 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти зробили ремонт у квартирі.

Внаслідок захворювання, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 помер, позивач займалася його похованням.

Після смерті ОСОБА_2 позивач залишилася проживати у спірній квартирі АДРЕСА_1, у зв'язку з тим, що за останні більш ніж дев'ять років, спірна квартира стала єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_1 та іншого постійного житла вона не має.

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Горьківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, а в подальшому і до Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ, з письмовою заявою про реєстрацію місця проживання в квартирі АДРЕСА_1, де вона проживає з 2008 року, на що отримала відмову.

З огляду на викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви (а. с. 112-115), ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру зі згоди основного і єдиного квартиронаймача ОСОБА_2 у 2008 році, іншого житла позивач не має, протягом всього часу проживання у квартирі разом з ОСОБА_2, а потім і після його смерті, ОСОБА_1 сплачує кошти за надані комунальні послуги. Крім того, відсутність у позивача письмової згоди ОСОБА_2 на вселення, само по собі не свідчить про те, що ОСОБА_1, яка вселилася до спірної квартири, не набула права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами справи, зокрема із показів свідків, встановлено, що ОСОБА_2 висловлював таку згоду. Також, посилання Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ на реєстрацію позивача у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, та відсутність реєстрації в спірній квартирі, сама по собі не може бути підставою для відмови у визнанні права користування спірним жилим приміщенням за позивачем.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ- задоволено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що позивач не довела факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім'єю з наймачем.

Крім того, спірне житлове приміщення надавалося одноосібному його наймачеві, а саме померлому ОСОБА_2. Судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрована не була, на час смерті наймача ОСОБА_2, була зареєстрована за іншою адресою і належних доказів на отримання письмової згоди наймача на її вселення до житлового приміщення не надала.

Разом з тим, позивач та ОСОБА_2 юридично перебували у зареєстрованих шлюбах з іншими особами, які у передбаченому законодавством порядку розірвані не були.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини 1 та 2 статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішенні спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням і інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Суд апеляційної інстанції, вказані обставини не розглядав, оцінку таким доказам не надавав, пояснення свідків щодо надання згоди ОСОБА_3 на проживання у вказаній квартирі позивача, а також бажання ОСОБА_3 щоб позивач була його членом сім'ї, до уваги не взяв.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 2008 року ОСОБА_1 почала проживати спільно однією сім'єю з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1.

Будинок в якому знаходиться спірна квартира перебуває на балансі Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ, що підтверджується довідкою відповідача від 21 липня 2018 року № 85 (а. с. 30).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожен перебували у іншому зареєстрованому шлюбі, та проживали разом без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, купували разом речі першого вжитку, разом харчувалися, відпочивали, підтримували квартиру у належному стані та купували майно в квартиру (холодильник, телевізор, пральну машину, мікрохвильову піч), що підтверджується актом про проживання від 01 грудня 2017 року (а. с. 14). ОСОБА_1 надавала ОСОБА_2 кошти на оплату житлово-побутових послуг, оскільки останній був власником особового рахунку. В 2010 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти зробили ремонт у квартирі, що також підтвердили допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Внаслідок захворювання, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим виконавчим комітетом Горьківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області 21 листопада 2017 року, актовий запис № 27. ОСОБА_1 займалася похованням ОСОБА_2 за свої кошти (а. с. 32).

Після смерті ОСОБА_2 позивач залишилася проживати у спірній квартирі АДРЕСА_1, у зв'язку з тим, що за останні більш ніж дев'ять років, спірна квартира стала єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_1, бо іншого постійного житла позивач не має.

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Горьківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, а в подальшому і до Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ, з письмовою заявою про реєстрацію місця проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 33), де вона проживає з 2008 року, на що отримала відмову.

Крім того, встановлено, що відповідно до паспорту ОСОБА_1 зареєстрована разом зі своєю дочкою за адресою: АДРЕСА_2, з 07 грудня 1999 року (а. с. 10-11). Позивач посилається на те, що вищевказана реєстрація, необхідна була їй у зв'язку з перебуванням в трудових відносинах з Агрофірмою "Наукова" (а. с. 116-18). Але за вказаною адресою, за місцем реєстрації ОСОБА_1 не проживала, оскільки ця будівля є колишнім дитячим садком та не придатна для проживання через відсутність необхідних технічних та санітарних умов, що підтверджується фототаблицею (а. с. 119-122), технічним висновком про оцінку технічного стану будинку АДРЕСА_2 від 13 листопада 2018 року (а. с. 157-171) за яким: руйнування будівлі почалося багато років тому, що призвело до його незадовільного стану та квартира не придатна до проживання.

Також судом встановлено, що у власності ОСОБА_1 будь-якого іншого житла немає, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 161421712 від 28 березня 2019 року (а. с. 196).

Згідно пояснень позивача, кімната за адресою: АДРЕСА_2, фактично надавалася їй на час роботи в Державному підприємстві "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" НААНУ, однак з 01 березня 2013 року ОСОБА_1 вже не перебуває в трудових відносинах з Агрофірмою "Наукова".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 та 2 статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).

Як роз'яснено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини 1 та 2 статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

Згідно з частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрована не була, на час смерті наймача ОСОБА_2, була зареєстрована за іншою адресою і належних доказів на отримання письмової згоди наймача на її вселення до житлового приміщення не надала. Крім того, позивач та ОСОБА_2 юридично перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими особами, які у передбаченому законодавством порядку розірвані не були.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, виходячи з того, що позивач не довела факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім'єю з наймачем, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. П. Штелик