Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 454/2285/23

провадження № 61-6816св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М., Петрова Є. В., Олійник А. С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року у складі судді Адамович М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вказував, що 16 червня 2020 року він звернувся до ДБР із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив її зареєструвати в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрити кримінальне провадження за статтями 366 375 Кримінального кодексу України (далі - КК України) стосовно судді апеляційного суду Львівської області Павлишина О. Ф., судді Сокальського районного суду Львівської області Струса Т. В. та колегії суддів апеляційного суду Львівської області в складі Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., які, зловживаючи своїм посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його позовних вимог, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів, постановили завідомо неправосудні судові рішення шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації.

02 липня 2020 року він отримав з ДБР листа від 24 червня 2020 року за вих. № 3556зкп/10-16-06-8417/20, у якому зазначено, що його заяву направлено за належністю для організації розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління ДБР, розташованого в м. Львові.

21 січня 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва його скаргу задоволено, зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги частини першої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості, викладені у його заяві від 16 червня 2020 року, про кримінальні правопорушення, передбачені статті 366 КК України, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

Вважав, що невнесенням відповідних відомостей до ЄРДР на підставі його заяви від 16 червня 2020 року про вчинене кримінальне правопорушення ДБР порушило його права, гарантовані статтями 40 55 56 Конституції України, та завдало йому моральної шкоди, яка полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зв`язків та стосунків з оточуючими людьми, які глузують з нього, стверджуючи, що він не знає чинного законодавства, а відтак, не веде свою діяльність в межах закону.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13 жовтня 2023 року рішенням Сокальського районного суду Львівської області в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав відповідних доказів заподіяння йому моральної шкоди, доказів неправомірності дій працівників ДБР та відповідного причинного зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю), а також не обґрунтував розмір заявленої ним суми стягнення.

20 грудня 2023 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам факт постановлення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру й не може бути доказом того, що бездіяльність відповідача заподіяла позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача та притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц та від 19 червня 2023 року у справі № 638/10789/20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати, ухвали нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах.

Заявник зазначив, що суди в оскаржуваних рішеннях не вказали, чи порушені гарантовані йому Конституцією України права; не зазначили про подані сторонами на обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; не послалися на відповідні норми права, на підставі яких відмовлено у позові. Суди не дотрималися вимог процесуального закону щодо встановлення фактичних обставин справи, дослідження доказів, законності й обґрунтованості судового рішення.

Доводи інших учасників справи

У червні 2024 року представник ДБР - Рудак О. В. звернулася до суду із відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін. Зазначила, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, причинного зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю) посадових осіб ДБР, а тому є обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

28 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її матеріали із Сокальського районного суду Львівської області.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

16 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДБР із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій просив зареєструвати заяву в ЄРДР та відкрити кримінальне провадження за статтями 366 375 КК України стосовно судді апеляційного суду Львівської області Павлишина О. Ф., судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. та колегії суддів апеляційного суду Львівської області в складі Павлишина О. Ф., Приколоти Т.І ., Мікуш Ю. Р., які, зловживаючи своїм посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його позовних вимог, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації, постановили завідомо неправосудні ухвалу про повернення справи від 03 березня 2017 року, додаткове рішення від 03 жовтня 2017 року та ухвалу від 03 жовтня 2017 року у справі № 454/80/15-ц, у результаті чого мали намір завдати йому шкоду в розмірі 243,60 грн, та визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні.

24 червня 2020 року листом ДБР № 3556зкп/10-16-06-8417/20 зазначену заяву ОСОБА_1 направлено за належністю для розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові.

21 січня 2021 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості, викладені у заяві ОСОБА_1 від 16 червня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366 КК України, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У справі, яка переглядається, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами ДБР його заяви про вчинення кримінального правопорушення та невнесенням відомостей до ЄРДР.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувалися тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб ДБР, про які вказано у позові ОСОБА_1 , та настанням шкоди.

Колегія суддів звертає увагу, що сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права поновлено: ухвалою слідчого судді про зобов`язання внести відомості до ЄРДР, на виконання якої були внесені відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42021000000002129, проведено комплекс кримінально-процесуальних дій та провадження у справі закрито через відсутність складу кримінального правопорушення.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильного виснували про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов`язання службових осіб виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України щодо внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про злочин не свідчить про завдання йому моральної шкоди.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06червня 2024 року у справі № 454/4858/22.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17; від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20, від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 454/2857/22.

Щодо клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України

У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

У зв`язку з неоднозначним, на думку заявника, застосуванням судами у цій справі норм Конституції України, для правильного застосування статті 56 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», просив Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб ДБР і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.

Верховний Суд уважає, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.

Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.

Верховний Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.

Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік Є. В. Петров А. С. Олійник