Постанова

Іменем України

24 липня 2020 року

м. Київ

справа № 372/3268/18

провадження № 61-22201св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Салоїдом Олексієм Анатолійовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Іванченко М. М., Білич І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що в період спільного проживання сторін, починаючи з січня 2012 року, без укладення шлюбу, позивачем за власні кошти був придбаний будинок АДРЕСА_1 площею 748,1 кв. м, вартістю 6 426 000,00 грн, що еквівалентно 805 697,00 доларам США та земельну ділянку площею 0,24 га за вказаною адресою з кадастровим номером 3223155400:05:099:0106, вартістю 2 450 000,00 грн, що еквівалентно 307 183,00 доларам США.

Сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак будинок, після прийняття його в експлуатацію, та земельна ділянка були оформлені на бабусю відповідача - ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, після чого спірне майно було успадковане за законом матір`ю відповідача - ОСОБА_6 , відповідно до рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року.

22 липня 2016 року ОСОБА_6 подарувала спірне майно ОСОБА_2 , яке зареєстровано у Державному реєстрі майнових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2018 року.

Відповідач пообіцяла подарувати спірне майно дітям.

Оскільки між сторонами виникли конфліктні відносини, та спірне майно не було подаровано дітям сторін, як це було погоджено між останніми, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 748,1 кв. м з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,24 га, з кадастровим номером 3223155400:05:099:0106, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за вказаною адресою; припинити право власності відповідача на вказаний будинок та земельну ділянку, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні записи про право власності з моменту їх вчинення, а саме: запис про право власності № 15621543 від 22 липня 2016 року на житловий будинок загальною площею 748,1 кв. м з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 960560232231, запис про право власності № 15621604 від 22 липня 2016 року на земельну ділянку площею 0,24 га, з кадастровим номером 3223155400:05:099:0106, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за вищевказаною адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 960573232231; зобов`язати державного реєстратора здійснити державну реєстрацію права власності за позивачем на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що земельна ділянка площею 0,24 га, кадастровий номер 3223155400:05:099:0106, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_1 , та житловий будинок загальною площею 748,1 кв. м, житловою площею 132,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані виключно за особисті кошти ОСОБА_7 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , через адвоката Салоїда О. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди проігнорували посилання позивача щодо відсутності у ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 матеріальної можливості на придбання спірного майна, а також в суді не було надано жодних доказів стосовно можливості у ОСОБА_5 придбати вказаних будинок та завершити його будівництво.

Також, судами не взято до уваги покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Окрім цього, за клопотанням позивача, суд не викликав як свідка ОСОБА_10 , який міг би підтвердити укладання договорів купівлі-продажу між позивачем та ОСОБА_10 і отримання грошових коштів за вказаний будинок від позивача.

Заявник вказує, що до розгляду справи про визнання ОСОБА_1 покупцем спірного майна та визнання за ним права власності за вказаним майном, оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року про визнання за ОСОБА_6 права власності в порядку спадкування за законом спірного майна та договорів дарування від 22 липня 2016 року буде передчасним.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не було встановлено дійсну вартість житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , хто дійсно передавав грошові кошти покупцю та яку суму було передано, спосіб оплати, хто здійснював ремонт будинку і оплату послуг ЖКГ та за чий рахунок, хто саме користувався вказаним майном.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_2 , через адвоката Литвин В. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що висновки судів є правильними, оскільки позивач не надав жодних доказів того, що: він був власником спірного майна; за його грошові кошти були придбані будинок та земельна ділянка; за його грошові кошти проводилися ремонтні роботи у будинку та облагородження земельної ділянки. Крім того, позивач не оспорює підстави набуття відповідачем права власності на вказане майно.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 лютого 2011 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,2400 га, кадастровий номер 3223155400:05:099:0106, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вартістю 220 080,00 грн, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Кравченко Л. Г. зареєстровано в реєстрі за № 1929.

17 жовтня 2011 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (житлового будинку), відповідно до якого ОСОБА_10 передав у власність (продав), а ОСОБА_5 прийняла (купила) цілий житловий будинок з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 130 579,00 грн, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Кравченко Л. Г. зареєстровано в реєстрі за № 1593.

Сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , онукою якої є відповідач у справі, померла.

26 травня 2016 року рішенням Обухівського районного суду Київської області позов ОСОБА_6 , яка є матір`ю відповідача, про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок загальною площею 748,1 кв. м та жилою площею 132,5 кв. м, з надвірними спорудами, які розташовані: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку загальною площею 0,2400 га, з кадастровим номером 3223155400:05:099:0106, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_5 на праві власності.

22 липня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_6 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2400 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з кадастровим номером 3223155400:05:099:0106, площею 0,2400 га. Відповідно до пункту 2 вказаного договору, відчужувана земельна ділянка належить дарувальнику на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 травня 2016 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. зареєстровано в реєстрі за № 1573.

Того ж дня між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено аналогічний за змістом договір дарування щодо житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 748,1 кв. м, житловою площею 132,5 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. зареєстровано в реєстрі за № 1570.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 142543115 від 24 жовтня 2018 року, земельна ділянка площею 0,24 га, кадастровий номер 3223155400:05:099:0106, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок загальною площею 748,1 кв. м, житловою площею 132,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 липня 2016 року.

Крім того, судами встановлено, що 19 травня 2011 року ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки продала ОСОБА_13 за 14 602,24 грн земельну ділянку площею 0,0496 га, на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, для ведення садівництва, кадастровий номер 4623686600:05:000:0112.

Відповідно до копій довідок-рахунків ОСОБА_5 26 жовтня 2011 року продала за 466 578,00 грн автомобіль Porsche Cayenne, 2008 року випуску, а 04 листопада 2011 року продала за 126 981,12 грн автомобіль Mercedes-Benz C180, 2003 року випуску.

29 жовтня 2007 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з грошових вкладів, що знаходяться в філії Печерського відділення Ощадбанку м. Києва, в Акціонерному Комерційному банку «Правекс-Банк» м. Києва, та у відділенні № 39 Філії «Київське Регіональне Управління» ТОВ «Укрпромбанк».

ОСОБА_5 здавала на протязі 5 років в оренду нежиле приміщення для здійснення підприємницької діяльності, за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору найму (оренди) нежилого приміщення від 01 жовтня 2005 року, та отримала 418 140,00 грн доходу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 16 ЦК України право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не випливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, виходячи з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що житловий будинок загальною площею 748,1 кв. м, житловою площею 132,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,24 га, кадастровий номер 3223155400:05:099:0106, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вказаною адресою, були придбані виключно за особисті кошти ОСОБА_7 , дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Крім того, заявляючи позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно та визнання права власності на вказане майно за позивачем, останній не оспорює правові підстави набуття відповідачем такого права.

Аргументи касаційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 матеріальної можливості на придбання спірного майна є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги щодо не виклику судом, за клопотанням позивача, ОСОБА_10 як свідка, є безпідставними, оскільки основною метою допита вказаного свідка, було підтвердження укладення договору купівлі-продажу спірного майна саме з позивачем. Однак суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, тому неможливо встановити укладення такого договору, який відповідно до чинного законодавства України повинен бути укладений у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Салоїдом Олексієм Анатолійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко