Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.12.2018 року у справі №643/12419/17

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 643/12419/17

провадження № 61-46024св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Харківська міська рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Маміної О. В., від 11 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова.

Позов мотивований тим, що відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованого Департаментом ДАБІ у Харківській області від 24 березня 2016 ОСОБА_1 є замовником реконструкції житлового будинку під торгово-офісні та житлові приміщення по АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідач не виконав визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова обов`язок щодо звернення до департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради для укладення договору про пайову участь.

Листом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 02 лютого 2017 року № 83/0/114-17 проінформовано відповідача про необхідність звернення до виконавчих органів Харківської міської ради для укладення договору про пайову участі у розвитку інфраструктури м. Харкова.

Листом управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна від 23 травня 2017 року №-326/0/114-17 направлено до відповідача для розгляду та підписання два оригінали договору про пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова.

Відповіді на зазначені листи, підписаного договору або протоколу розбіжностей від ОСОБА_1 , а ні до Департаменту економіки та комунального майна, а ні до Харківської міської ради, не надходило.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 травня 2018 року позов задоволено.

Визнано укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова між Департаментом економіки та комунального майна ХМР, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є замовником реконструкції житлового будинку під торгово-офісні та житлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, на дату прийняття в експлуатацію реконструйованого під торгово-офісні та житлові приміщення житлового будинку ОСОБА_1 не виконав покладеного на нього Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язку щодо укладення договору про пайову участь і не звернувся до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою з приводу укладення такого договору, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню. Визначаючи розмір пайової участі в розвитку інфраструктури м. Харкова для відповідача суд указав, що він має обчислюватися з урахуванням опосередкованої вартості будівництва 1 кв.м, помножену на загальну площу об`єкта будівництва, оскільки відповідач не надав докази вартості будівництва.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 22 травня 2018 року змінено в частині розміру пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова в сумі 687 674,31 та викладено п. 2.1.1 договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в резолютивній частині рішення суду в наступній редакції:

«Замовник здійснює перерахування до бюджету м. Харкова (код платежу - 24170000, рахунок - 31518921700002, МФО - 851011, код ЄДРПОУ - 37999649, банк - ГУДКСУ у Харківській області, одержувач - УДКСУ у місті Харкові Харківської області) коштів у розмірі 4 389 (чотири тисячі триста вісімдесят дев`ять) грн.».

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позову про визнання укладеним спірного договору відповідають вимогам закону, однак районний суд невірно визначив розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині. Згідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта - кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 39,9 тис. грн, що є базою для визначення розміру пайового внеску, який повинен становити 3 990 грн. Крім того, замовник добровільно не уклав договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова до введення об`єкта в експлуатацію, тому розмір пайової участі, розрахований у відповідності до пункту 5.4. цього Порядку, збільшується на 10 %. Тому, розмір пайової участі для відповідача складає - 4 389 грн (3 990 грн + 399 грн).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків щодо розміру пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова. Замовник спірного будівництва не подав позивачу документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва, у зв`язку із чим саме районний суд правильно визначив відповідний розмір пайової участі, який має обчислюватися з урахуванням опосередкованої вартості будівництва 1 кв.м, помножену на загальну площу об`єкта будівництва. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 922/753/16.

Доводи інших учасників справи

У травні 2019 року та у серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Любивець П. В., подав відзиви на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи щодо вартості об`єкта будівництва судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзивах на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Любивець П. В., подав до Верховного Суду заяву про розгляд справи за участю відповідача. Клопотання, викладене в указаній заяві вирішено ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року, якою справу призначено до судового розгляду без виклику учасників справи, оскільки підстави для виклику сторін відсутні.

09 червня 2020 року та 23 червня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Любивець П. В., повторно подав до Верховного Суду заяву про розгляд справи за участю відповідача. Указане клопотання також не підлягає задоволенню, оскільки справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Призначаючи справу до розгляду, колегія суддів встановила, що підстави для виклику сторін відсутні.

У зв`язку із зазначеним, указані клопотання про розгляд справи за участю відповідача задоволенню не підлягають.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У лютому 2019 року справу передано судді-доповідачу.

16 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

16 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 21 грудня 2012 року ОСОБА_1 було укладено договір з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова № 176, який регулює взаємовідносини між сторонами щодо пайової участі замовника ( ОСОБА_1 ) у розвитку інфраструктури м. Харкова при будівництві індивідуального (садибного) житлового будинку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 сплачено 38 753 грн 16 коп. на виконання договору від 21 грудня 2012 року.

В даній справі департамент звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 щодо пайової участі за результатами реконструкції житлового будинку під торгово-офісні приміщення по АДРЕСА_1 , проведеної у 2016 році.

ОСОБА_1 є замовником указаної реконструкції житлового будинку під торгово-офісні та житлові приміщення по АДРЕСА_1 .

24 березня 2016 року департамент державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області зареєстрував декларацію № ХК 143160841180 про готовність до експлуатації об`єкта, подану ОСОБА_1

Листом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 02 лютого 2017 року №-83/0/114-17 проінформовано відповідача про необхідність звернення до виконавчих органів Харківської міської ради для укладення договору про пайову участі у розвитку інфраструктури м. Харкова.

23 травня 2017 року Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради ОСОБА_1 надіслано пропозицію про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції житлового будинку під торгово-офісні та житлові приміщення по АДРЕСА_1 .

Надіслання відповідної пропозицію про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова учасники справи не оспорювали.

Відповідей або пропозицій ОСОБА_1 на вказані листи позивача не подано.

ОСОБА_1 не виконав покладеного на нього Законом N 3038-VI обов`язку щодо укладення договору про пайову участь і не звернувся до позивача з приводу укладення такого договору у визначений законом строк.

Апеляційним судом установлено, що кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 39,9 тис. грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції, в частині, яка не змінена апеляційним судом, а також оскаржуване судове рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року N 687-XIV під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

За змістом статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року N 3038-VI (далі - Закон N 3038-VI) замовником є фізична або юридична особа, що має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала у встановленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій.

Відповідно до частин 2, 3 статті 40 Закону N 3038-VI замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Частиною 9 статті 40 цього Закону N 3038-VI визначено строки, упродовж яких мають укладатися договори про пайову участь - не пізніше ніж 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

За змістом положень частини 1 статті 40 Закону N 3038-VI порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

На виконання наведених вимог Закону N 3038-VI рішенням виконкому Харківської міськради від 09 листопада 2011 року N 804 затверджено Порядок, до якого 22 травня 2013 року внесено зміни.

Згідно з пунктом 2.5 указаного Порядку замовник будівництва зобов`язаний не пізніше, ніж за 30 календарних днів до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію звернутися із заявою до ДЕКМ Харківської міськради для укладення договору про пайову участь.

Судами установлено, що згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої ІДАБК у Харківській області реконструкцію житлового будинку під торгово-офісні та житлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 введено в експлуатацію 24 березня 2016 року.

Розділом 5 Порядку урегульовано питання залучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова у разі їх ухилення від укладення договору.

Положення Порядку не суперечать нормам статті 40 Закону N 3038-VI.

Аналіз положень частин 2, 3, 9 статті 40 Закону N 3038-VI дає підстави для висновку, що обов`язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов`язок пов`язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.

Визначений частиною 9 статті 40 Закону N 3038-VI і пунктом 2.8 Порядку строк (15 робочих днів, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію) встановлено для укладення договору про пайову участь після добровільного виконання стороною цього обов`язку і звернення замовника будівництва до органу місцевого самоврядування з метою укладення такого договору.

Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об`єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачено чинним законодавством.

Невиконання такого зобов`язання не звільняє замовника будівництва від обов`язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Разом з тим, частинами 5, 6 ст. 40 Закону N 3038-VI та пунктом 3.6. Порядку встановлено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд.

У разі не укладання замовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова до введення об`єкта в експлуатацію, розмір пайової участі, розрахований у відповідності до пункту 5.4. цього Порядку, збільшується на 10 %.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 646/4770/17-ц (провадження № 61-23967св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 643/16818/18 (провадження № 61-14066св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 642/2925/17 (провадження № 61-26030св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 646/6902/17 (провадження № 61-38562св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 не виконав покладеного на нього Законом N 3038-VI обов`язку щодо укладення договору про пайову участь і не звернувся до позивача з приводу укладення такого договору у визначений законом строк, суд першої інстанції, в частині, яка не змінена апеляційним судом, дійшли обґрунтованого висновку про необхідність визнання укладеним спірного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова.

При цьому, апеляційний суд на підставі дослідження належних та допустимих доказів встановив, що відповідач пропустив строк для укладенні відповідного договору, а також те, що вартість спірного будівництва за затвердженою проектною документацією становить 39,9 тис. грн, а тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір відповідної пайової участі для відповідача має складати 4 389 грн.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду щодо розміру пайової участі спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд невірно визначив розмір необхідної до сплати пайової участі є необґрунтованими, оскільки досліджені судами попередніх інстанцій матеріали справи містять вартість спірного будівництва, яка скаржником не спростована.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 922/753/16 є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини, які встановлені під час розгляду даної справи є відмінними від фактичних обставин, які встановлені у справі, на яку посилається скаржник.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних відповідних висновків.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи учасників справи в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції, в частині, яка не змінена апеляційним судом, та висновками суду апеляційної інстанції, невірного розуміння вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 - адвоката Любивця Павла Васильовича, про розгляд справи за участю відповідача.

Касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик