Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2020 року у справі №344/6374/18

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 344/6374/18

провадження № 61-4780св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Пастернак І. А. від 11 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В., від 05 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовну заяву мотивовано тим, що сторони є батьками двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з ним окремо від матері. Вказував, що відповідач веде аморальний спосіб життя, не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім навчанням та здоров`ям, матеріально не утримує тощо, що є підставою для позбавлення її прав відносно неповнолітніх дітей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2. відносно малолітніх дітей

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про дітей, не бере участі у їх вихованні та матеріальному забезпеченні, не цікавиться станом здоров`я та розвитком дітей, тобто фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. Також суд погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2. залишено без задоволення,

а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2019 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують свої батьківські обов`язки. Однак позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо свідомого нехтування нею своїми обов`язками та ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та жорсткого поводження з нею.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

18 травня 2020 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 26 червня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 12 березня 2019 року шлюб між сторонами розірвано та визначено місце проживання дітей із батьком ОСОБА_1 .

Дочка сторін ОСОБА_5 з 01 вересня 2018 року навчається в Івано-Франківській загальноосвітній школі № 19 та є ученицею першого класу. Син ОСОБА_4 навчається у 4 класі Івано-Франківського навчально-реабілітаційного центру. З жовтня 2017 року діти проживають з батьком за адресою:

АДРЕСА_1 та знаходяться на його утриманні, що не заперечувалось стороною відповідача.

Відповідно до наданої навчально-реабілітаційним центром департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради інформації від 29 січня

2019 року батьки ОСОБА_4 забезпечують здобуття дитиною освіти. Стан виконання батьками своїх обов`язків потребує корекції сімейних стосунків, формування толерантності та культури спілкування. Вихованням дитини займаються в міру своїх індивідуальних можливостей. Приводили в заклад та забирали ОСОБА_4 мати - ОСОБА_2. та батько - ОСОБА_1 . Протягом навчання дитини в закладі мати - ОСОБА_2. періодично з`являлась та цікавилась життям дитини (а. с. 111).

Згідно з результатами психологічного обстеження учениці 1-А класу Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 проживає з батьком та старшим братом. Дівчинка виявила бажання частіше бачитися і спілкуватися з мамою (а. с. 116).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Івано-Франківської міської ради від 07 лютого 2019 року, наданого на вимогу суду, визнано доцільним позбавлення ОСОБА_2. батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с. 100 - 104).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини

від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня

2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі

№ 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,

від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня

2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі

№ 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень

статті 164 СК України є усталеною.

Частиною першою статті 81 ЦПК України рокувстановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів свідомого ухилення ОСОБА_2. від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно малолітніх дітей, позивачем не надано.

У цій справі судами не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_2. не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, які залишилася проживати з батьком. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дітей та їх розвитком займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дітей не бажає брати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Крім того, з матеріалів справи, зокрема із інформації про участь батьків у вихованні дітей, наданої навчально-реабілітаційним центром департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_2. часто відвідує доньку ОСОБА_5 , яка із задоволенням спілкується з матір`ю. Також відповідач часто відвідує і сина ОСОБА_4 (а. с. 22). Подібну інформацію щодо сина ОСОБА_4 навчально-реабілітаційний центр надав й 29 січня 2019 року, а при спілкуванні з психологом дочка сторін ОСОБА_5 виявила бажання частіше бачитися і спілкуватися з мамою (а. с. 111, 112, 116).

Тобто, ОСОБА_2 не втратила інтерес до дітей, цікавиться їх долею, піклується про їх розвиток, а тому висновок судів про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків є помилковим.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано оцінки неодноразовому зверненню відповідача до правоохоронних органів з приводу домашнього насильства з боку чоловіка ОСОБА_1 .

Судами не враховано, що мати дітей за місцем роботи характеризується позитивно (а. с. 68), до кримінальної відповідальності не притягувалась

(а. с. 94), має намір та бажання піклуватися про них.

Верховний Суд зауважує, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, тому погіршення особистих стосунків батьків самих дітей може не є підставою для позбавлення батьківських прав.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільних дітей, а також те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення її батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 07 лютого 2019 року, відповідно до якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Суди мали його оцінити у сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи.

При цьому судами не звернуто уваги на зміст положення статті 171 СК України, відповідно до якого дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Усупереч положенням статті 171 СК України та статті 12 Конвенції суди попередніх інстанцій не надали можливість дітям: ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , висловити свої думки щодо позбавлення матері батьківських прав.

Такої можливості не надав й орган опіки та піклування.

При цьому суди не врахували результати психологічного обстеження дитини ОСОБА_5 від 29 січня 2019 року, відповідно до яких дівчинка виявила бажання частіше бачитися і спілкуватися з мамою (а. с. 16), не мотивували чому не беруть до уваги думку дитини з цього приводу, хоча таке має дуже велике значення у справах про позбавлення батьківських прав.

З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із тим, що за результатами розгляду касаційної інстанції

ОСОБА_2. скасовано ухвалені в справі судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 11 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 057,20 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 1 409,60 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович