Історія справи

Постанова

Іменем України

24 червня 2019 року

м. Київ

справа № 755/669/17

провадження № 61-32422 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

представник заявника - ОСОБА_2 ,

суб`єкт оскарження - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

заінтересована особа (стягувач) - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - ОСОБА_2 - на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року у складі судді Арапіної Н. Є. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постану державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про арешт коштів боржника.

Скарга мотивована тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року з нього на користь публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 865 912 грн 24 коп. 04 липня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання вищевказаного рішення суду. 26 вересня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

26 вересня 2014 року головним державним виконавцем винесено постанову про арешт його майна, як боржника, та оголошення заборони на його відчуження, яка ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року визнана неправомірною та скасована. 02 листопада 2015 року головним державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, яка ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року визнана неправомірною та скасована. 15 червня 2016 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).

06 грудня 2016 року старшим державним виконавцем винесено постанову про арешт його коштів, як боржника, яку він вважав незаконною, оскільки вищевказаний кредитним договір, за яким стягнуто заборгованість, забезпечено іпотекою відповідно до іпотечного договору від 31 січня 2008 року, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 . Таким чином, законним та обґрунтованим є накладення арешту та оголошення заборони відчуження саме предмета іпотеки, а не його коштів.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про арешт коштів боржника від 06 грудня 2016 року, замінивши його на накладення арешту на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанціїмотивовано тим, що державний виконавець при винесенні постанови про арешт коштів боржника діяв на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, які є підставою для примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутні. Таким чином, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, судове рішення суду першої інстанціїзалишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням суду з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором, державний виконавець, отримавши виконавчий лист на примусове виконання вказаного судового рішення, діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти, які містяться на усіх рахунках ОСОБА_1 у різних установах банку. Згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок іпотечного майна є правом банку, а не його обов`язком, тому безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що заборгованість за кредитним договором забезпечена іпотекою, унаслідок чого задоволення вимог банку повинно відбуватися саме за рахунок іпотечного майна.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його заяву задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна постанова про арешт майна боржника винесена державним виконавцем з порушення положень Закону України «Про виконавче провадження» та його прав, оскільки позбавляє його права на вільне володіння та розпорядження належними йому коштами, у тому числі для ведення підприємницької діяльності. Іпотечним договором від 31 січня 2008 року забезпечено кредитний договір, за яким з заявника судовим рішенням стягнуто заборгованість, на виконання якого відкрито виконавче провадження та винесено спірну постанову державного виконавця про арешт майна боржника. Вартість предмета іпотеки перевищує кредитну заборгованість, тому державному виконавцю слід винести постанову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 755/669/17 з Дніпровськогорайонного суду м. Києва.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що рішенням суду з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором, державний виконавець, отримавши виконавчий лист на примусове виконання вказаного судового рішення, діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти, які містяться на усіх рахунках ОСОБА_1 у різних установах банку.

Суди дійшли вірного висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 про те, що заборгованість за кредитним договором забезпечена іпотекою, унаслідок чого задоволення вимог банку повинно відбуватися саме за рахунок іпотечного майна, оскільки положеннями Закону України «Про іпотеку» задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок іпотечного майна є правом банку, а не його обов`язком.

Доводи касаційної скарги про те, що вартість предмета іпотеки значно перевищує кредитну заборгованість заявника, тому державному виконавцю слід винести постанову про звернення стягнення на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, так як судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, які є підставою для примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Д. Д. Луспеник