Історія справи

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 274/7663/21

провадження № 61-13085св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Семенівська сільська рада Бердичівського району Житомирської області та Державне підприємство «Бердичівське лісове господарство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2022 року під головуванням судді Хуторної І. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області та Державного підприємства «Бердичівське лісове господарство» про визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073024, виданий 27 грудня 2010 року Державним підприємством «Бердичівське лісове господарство» (далі - ДП «Бердичівське лісове господарство») та вилучити із земельної ділянки площею 124,8361 га, яка призначена для ведення лісового господарства, помилково включену земельну ділянку площею 0,43 га, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , який за життя набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Земельні ділянки, які призначені для обслуговування вказаного житлового будинку, а також для ведення особистого селянського господарства за даною адресою, загальною площею 0,43 га, з 1973 року перебували у користуванні батька, проте не були приватизовані ним й помилково включені до земель лісового господарства. На даний час вони увійшли до складу земель, які перебувають у постійному користуванні ДП « Бердичівське лісове господарство».

Позивач прийняв спадщину після смерті свого батька та отримав свідоцтво про право власності на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 . За життя спадкодавець розпочав процедуру приватизації цих земельних ділянок, проте не встиг оформити право власності на зазначене нерухоме майно.

ОСОБА_1 , набувши у встановленому законом порядку право власності на житловий будинок, позбавлений можливості оформити право власності на земельні ділянки, призначені для обслуговування цього житла та ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 19 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний суд постановою від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2022 року - без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що позивач не надав суду доказів про передання ОСОБА_2 у користування чи у власність земельної ділянки, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, площею 0,43 га не була вилучена в ДП «Бердичівське лісове господарство» для передання ОСОБА_2 та останній за життя не набув будь-яких прав на цю земельну ділянку, хоч і звертався із відповідними клопотаннями.

Судом не встановлено, що земельна ділянка площею 0,43 га за вказаною адресою була помилково передана в користування ДП «Бердичівське лісове господарство» та суд не наділений правом вилучення земельної ділянки із постійного користування, зміни цільового призначення земельної ділянки, а тому відсутні підстави для вилучення цієї земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), відповідно до яких земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року ДП «Бердичівське лісове господарство» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Зазначає, що спірна земельна ділянка не була вилучена у ДП «Бердичівське лісове господарство» для передачі померлому ОСОБА_2 й останній не набув на неї речове право.

Крім того, порядок вилучення земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення чітко регламентований нормами законодавства та не може бути застосований судом при вирішенні даного спору. Тобто, в силу положень законодавства, суд не наділений повноваженнями щодо зміни цільового призначення земельних ділянок.

ОСОБА_1 заперечуючи проти доводів відзиву на касаційну скаргу зазначив, що відповідачем не оспорено права власності позивача на будинок з господарськими спорудами, який розташований на спірній земельній ділянці.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

Справа № 274/7663/21 надійшла до Верховного Суду 17 лютого 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право користування землею від 1984 року, Бердичівському лісовому господарству Бердичівському району Житомирської області передано у користування 7 091 га землі в безоплатне користування. Серед переданих земель перебували землі в урочищі Олександрівка, площею 324 га в межах якого розташована спірна земельна ділянка.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Великонизгірецької сільської ради Бердичівського району 10 липня 2009 року, ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1 .

Начальник Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Житомирській області у листі від 27 жовтня 2009 року роз`яснив ОСОБА_2 , що земельна ділянка, на яку він претендує, відноситься до земель лісогосподарського призначення та знаходиться в постійному користуванні ДП «Бердичівське лісове господарство». Вилучення земельних ділянок площею до 1 г, що перебувають у державній власності для несільськогосподарських потреб здійснюється обласними державними адміністраціями.

Із державного акта серії ЯЯ № 073024 від 27 грудня 2010 року земельна ділянка площею 124,8361 га, кадастровий номер 182088093000001 із цільовим призначенням - для ведення лісового господарства, розташована на території Великонизгірецької сільської ради перебуває у постійному користуванні ДП «Бердичівське лісове господарство».

Відповідно до висновку директора ДП «Бердичівське лісове господарство» від 22 лютого 2010 року, виданого строком на 1 рік попередньо погоджено вилучення земельної ділянки, на якій розміщений приватний будинок і відноситься до категорії нелісових із складу земель лісогосподарського призначення ДП «Бердичівське лісове господарство» в кв. 30 вид. 3 Чорнолозького лісництва площею 0,3 га в тому числі для обслуговування будинку, площею 0,1 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,2 га.

Відповідно до рішення від 15 липня 2010 року сесія Великонизгірецької сільської ради надала погодження на внесення присадибної земельної ділянки площею 0,43 га ОСОБА_2 в межі населеного пункту після офіційного вилучення з користування даної земельної ділянки в ДП «Бердичівське лісове господарство».

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 02 червня 2021 року та витягу із Державного реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_1 набув права власності, в порядку спадкування після ОСОБА_3 , на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 кв. м, що розташований на неприватизованій земельній ділянці.

З інформації із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 02 лютого 2022 року вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 1820880900:11:000:0002, категорія - для ведення лісового господарства, площею 124,8361, що розташована на території Великонизгірецької сільської ради перебуває у державній власності в користуванні ДП «Бердичівське лісове господарство».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 56 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

За змістом частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини одинадцятої статті 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Згідно з частиною тринадцятою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об`єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, набувач має право використовувати таку земельну ділянку для доступу та обслуговування такого об`єкта. Порядок користування земельною ділянкою набувачем визначається договором між ним та землекористувачем.

У разі недосягнення згоди сторонами щодо порядку користування відповідною земельною ділянкою, такий порядок користування визначається судом.

Згідно зі статтею 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Судами встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 , який успадкував ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні в ДП «Бердичівське лісове господарство».

Позивач не надав суду доказів про передання ОСОБА_2 у користування чи у власність земельної ділянки, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, на яку претендує позивач входить до складу земель площею 124,8361 га із цільовим використанням - для ведення лісового господарства та перебуває у постійному користуванні ДП «Бердичівське лісове господарство» згідно державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073024.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що земельна ділянка площею 0,43 га, розташована за вказаною адресою, перебуває у постійному користуванні ДП «Бердичівське лісове господарство», дійшов обґрунтованого висновку про те, що з набуттям позивачем права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який розміщений на спірній земельній ділянці, до нього як до нового власника цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки спірна земельна ділянка не була вилучена у відповідача для передачі ОСОБА_2 й останній не набув на неї речове право. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що вказана земельна ділянка увійшла до спадкової маси після смерті ОСОБА_2 .

Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що суд не наділений правом вилучення земельної ділянки із постійного користування, зміни цільового призначення земельної ділянки, а тому відсутні підстави для вилучення спірної земельної ділянки. Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій не знайшли підтверджень щодо доводів позивача про те, що земельна ділянка площею 0,43 га, яка розташована на АДРЕСА_1 була помилково передана в користування ДП «Бердичівське лісове господарство».

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в наведеній справі та справі, яка переглядається, є різними встановлені фактичні обставини.

Так, у справі № 689/26/17 судами встановлено, що земельна ділянка перебувала у власності відповідача та останній подарував позивачу житловий будинок, тому позивач звернулась до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку та визнання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку недійсним, посилаючись на те, що до позивача перейшло право власності на земельну ділянку на підставі частини першої статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

У справі, яка переглядається, матеріали справи не містять інформації щодо вирішення питання про вилучення у ДП «Бердичівське лісове господарство» спірної земельної ділянки для передачі ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є позивач, відповідно до статті 149 ЗК України та ОСОБА_2 за своє життя не набув на неї речове право.

Таким чином фактичні обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду та у наведених заявником справах не є однаковими.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров