Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.04.2023 року у справі №495/1492/18
Постанова КЦС ВП від 24.04.2023 року у справі №495/1492/18

Постанова

Іменем України

24 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 495/1492/18

провадження № 61-606св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,

відповідачі: Затоківська селищна рада, ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2019 року у складі судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому просив:

- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3022 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0402 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0330) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, від 13 січня 2016 року індексний номер 51591315 щодо земельної ділянки площею 0,0402 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за вказаною адресою;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13 січня 2016 року, індексний номер 27805919, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0402 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за зазначеною адресою.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що 30 червня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Сі» (далі - ТОВ «Вояж-Сі») та Затоківською селищною радою терміном на 5 років укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га для будівництва бази відпочинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

08 жовтня 2013 року Затоківська селищна рада розірвала з ТОВ «Вояж-Сі» зазначений договір оренди земельної ділянки, про що державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 24 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0402 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0330) за адресою: АДРЕСА_1 із земельної ділянки, наданої раніше у користування ТОВ «Вояж-Сі».

Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3022 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0402 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0330) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » у власність ОСОБА_1 передано спірну земельну ділянку.

У подальшому державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області згідно рішення від 13 січня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0402 га по АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що право власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 набула з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема на порушення статей 79-1 118 ЗК України землю передано без розроблення проекту землеустрою та за відсутності детального плану території, прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2019 року в задоволені позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із відсутності у прокурора повноважень на пред`явлення вимог у справі та дійшов висновку, що оспорюване рішення Затоківської селищної ради є законним, будівництво бази відпочинку не суперечить генеральному плану будівництва.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року за наслідками розгляду апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви щодо відмови в задоволенні тезову прокурора, дійшов висновку про відсутність незаконної зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки

При цьому, апеляційний суд зазначив, що в даному випадку зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження. Затоківська селищна рада як власник земельної ділянки мала право визначати вид її використання в межах категорії землі рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», були сформовані земельні ділянки з присвоєнням кадастрових номерів та реєстрацією в Державному земельному кадастрі. Лише згодом ці сформовані та зареєстровані земельні ділянки були передані громадянам у власність.

Апеляційний суд також вказав, шо обраний прокурором спосіб захисту порушеного права є неефективним, шо також є підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 січня 2023 року Одеська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 листопада 2021 року в справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року в справі № 495/1494/18, від 18 травня 2020 року в справі № 381/3165/17, від 22 травня 2019 року в справі № 366/2648/16-ц, від 07 квітня 2021 року в справі № 912/2518/19, від 17 червня 2020 року в справі № 395/746/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 924/1220/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц, від 16 жовтня 2019 року в справі № 365/65/16-ц, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

У цій справі мало місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), для правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0402 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0330, вимагалось виготовлення такого виду документації із землеустрою, як проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції не перевірив правомірність надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва з урахуванням чинної містобудівної документації.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області цивільну справу № 495/1492/18 за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Обставини справи

Суди встановили, що 30 червня 2011 року між ТОВ «Вояж-СІ» та Затоківською селищною радою був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років, який у подальшому 08 жовтня 2013 року розірвано на підставі договору про розірвання договору оренди земельної ділянки.

17 квітня 2014 року на ХХХХІХ-й сесії VІ скликання Затоківської селищної ради прийнято рішення № 1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-СІ» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок».

Рішенням Затоківської від 20 червня 2014 року № 1967 затверджено технічну документацію з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва і обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 .

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для будівництва і обслуговування бази відпочинку за вказаною адресою 08 серпня 2014 року Управління містобудування та архітектури погодило ТОВ «Вояж СІ» поділ та об`єднання земельних ділянок загальною площею 1,2 га на окремі земельні ділянки для передачі громадянаму власність для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3022 у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,0402 га для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 .

13 січня 2016 року державний реєстратор зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на вищевказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право власностіза реєстровим № 27805919.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року в справі № 815/4904/14 визнано протиправними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-Сі» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок»; визнано протиправним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в «Вояж-Сі» за адресою: АДРЕСА_1 ». У зазначеній справі встановлено, що станом на 20 грудня 2013 року колишня база відпочинку ТОВ «Вояж-Сі» перейшла у власність фізичних осіб.

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор зазначав, що відповідачці передано земельну ділянку з порушенням законодавчо встановленого порядку, оскільки проект землеустрою щодо відведення її у власність не розроблявся. Попередньому користувачу земля надавалася в оренду для будівництва та експлуатації закладу відпочинку та відповідно для цієї мети останнім розроблявся проєкт землеустрою щодо їх відведення. Між тим спірну землю ОСОБА_1 передано вже у власність для індивідуального дачного будівництва на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 листопада 2021 року в справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року в справі № 495/1494/18, від 18 травня 2020 року в справі № 381/3165/17, від 22 травня 2019 року в справі № 366/2648/16-ц, від 07 квітня 2021 року в справі № 912/2518/19, від 17 червня 2020 року в справі № 395/746/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 924/1220/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц, від 16 жовтня 2019 року в справі № 365/65/16-ц, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Наведене свідчить про те, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі рекреаційного призначення (секція Е 07) (земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації):

07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;

07.02 Для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту;

07.03 Для індивідуального дачного будівництва;

07.04 Для колективного дачного будівництва;

07.05 Для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.

Проте, такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання «Для індивідуального дачного будівництва» (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), Верховний Суд дійшов висновку, що про відсутність незаконної зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18-ц (провадження № 61-11915св21) та від 11 травня 2022 року у справі № 495/1434/18 (провадження № 61-2613св21), від 01 березня 2023 року у справі № 495/9134/16-ц (провадження № 61-11477св22).

Установивши, що передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 00,0402 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0330, за категорією землі є землею рекреаційного призначення та мала вид використання «для індивідуального дачного будівництва», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, входить у вид 07.03 «Для індивідуального дачного будівництва», суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, виходячи з того, що в даному випадку зміна цільового призначення землі не відбулася, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що, у свою чергу, не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.

Затоківська селищна рада, як власник земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, мала право визначати вид її використання в межах категорії землі рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, яка раніше перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», були сформовані земельні ділянки з присвоєнням таким кадастрових номерів та реєстрацією в Державному земельному кадастрі. Лише згодом ця сформована та зареєстрована земельна ділянка була передана ОСОБА_3 у власність. Генеральним планом смт Затока (зі змінами від 16 березня 2015 року) спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, дачного будівництва.

Отже, прийняття Затоківською селищною радою рішення від 05 червня 2015 року № 3022, яким у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,0402 га для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 , відповідало як документації із землеустрою, так і містобудівній документації.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постанові, що зазначена заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цій справі й у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Помилкове зазначення судом апеляційної інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачкою у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

На підтвердження цих витрат надала договір про надання правової допомоги від 11 січня 2023 року № 1-8 укладений між Адвокатським об`єднанням «Щит» (далі - АО «Щит») та ОСОБА_1 , згідно з умовами якого сторони домовилися, що АО «Щит» зобов`язується надати клієнту за плату правову допомогу з питань його представництва в суді касаційної інстанції по справі № 495/1492/18.

Пунктом 4.1 вказаного договору перебачено, що за послуги, що надаються АО «Щит» в межах цього договору, клієнт зобов`язується сплатити грошові кошти в сумі 15 000,00 грн.

Згідно з атом приймання-передачі наданих правових послуг від 07 березня 2023 року, який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних АО «Щит», їх загальна вартість складає 15 000,00 грн.

Договором про надання правової допомоги від 11 січня 2023 року № 1-8, актом приймання-передачі наданих правовий послуг від 07 березня 2023 року № 1, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 07 березня 2023 року № 12 підтверджується сплата ОСОБА_1 на користь АО «Щит» суми витрат за правову (правничу) допомогу в розмірі 15 000 грн згідно з договором про надання правової допомоги від 11 січня 2023 року.

Зазначені документи на підтвердження витрат на правничу допомогу направлені на адресу прокуратури з відповідним повідомленням.

Клопотань чи заперечень від прокуратури щодо зменшення суми зазначених судових витрат на професійну правничу допомогу до Верховного Суду не надходило.

Отже, з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені нею на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, у розмірі 15 000,00 грн.

Керуючись статтями 400, 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2019 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін.

Заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, задовольнити.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 15 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею у суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун