Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2019 року у справі №461/4267/15

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 461/4267/15-ц

провадження № 61-13734св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Юрій Романович,

третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Львівської області в складі суддів: Левика Я. А., Бакуса В. Я., Бермеса І. В., від 04 квітня 2016 року, та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, на рішення Галицького районного суду м. Львова в складі судді Зубачик Н. Б. від 30 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області в складі суддів: Левика Я. А., Бакуса В. Я., Бермеса І. В., від 04 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - банк, ПАТ «Укрсиббанк»), приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк ЮріяРомановича, третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - орган опіки та піклування), про визнання недійсним договору факторингу, встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій.

Позов обґрунтовано тим, що у житловій квартирі АДРЕСА_1 на момент укладення іпотечних договорів від 16 жовтня 2006 року та 01 жовтня 2007 року проживали і проживають на момент подання даного позову неповнолітні діти ОСОБА_1: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Окрім того, з моменту народження ІНФОРМАЦІЯ_3 року за указаною адресою проживає донька позивача - ОСОБА_7 Позивач указувала, що відповідно до статті 177 СК України батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав. Позивач вважала, що іпотечні договори, за умовами яких передано в заставу спірну квартиру укладені з грубим порушенням норм законодавства, положення якого захищають права та інтереси неповнолітніх дітей, а тому згідно статті 224 ЦК України є нікчемними.

Крім того, зазначено, що 12 грудня 2011 року на підставі договору факторингу № 1 ПАТ «Укрсиббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», відступило право вимоги за кредитними договорами від 16 жовтня 2006 року та 01 жовтня 2007 року ТОВ «Кей-Колект». Зі змісту умов договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року вбачається, що у договорі відсутня така умова як ціна договору, що зазначена у грошовому виразі. Окрім цього, відсутні відомості щодо права ТОВ «Кей-Колект» здійснювати факторингові операції, яке може підтверджуватися виключно свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи та установчими документами підприємства (статут), в яких в переліку видів діяльності передбачений такий вид діяльності як факторинг.

Посилаючись з урахуванням уточнень на те, що спірний договір факторингу не відповідає вимогам закону, а договір іпотеки порушує права неповнолітніх дітей, позивач просила суд визнати недійсним договір факторингу № 1, укладений 12 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», встановити нікчемність іпотечного договору, укладеного 16 жовтня 2006 року між ОСОБА_8 та банком, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю. Р., застосувати наслідки недійсності нікчемного іпотечного договору від 16 жовтня 2006 року, встановити нікчемність іпотечного договору, укладеного 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_8 та банком, застосувати наслідки недійсності нікчемного іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року, зобов'язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяка Ю. Р. виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за спірними договорами іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова в складі судді Зубачик Н. Б. від 30 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «Укрсиббанк», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю. Р., за участю третьої особи - органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним договору факторингу, встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій.

Рішення суду мотивовано тим, що будь-яких обмежень та застережень щодо особи боржника (юридична чи фізична особа) при відступленні права грошової вимоги при укладенні договорів факторингу ЦК України не містить, а позивачем не надано жодного доказу того, що договір факторингу, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» порушує її права або інтереси. При укладенні договору факторингу відповідачами було додержано вимоги чинного законодавства України, зокрема, щодо форми і змісту укладання договору факторингу, а також не було порушено положень статті 1077 ЦК України. Крім цього, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б давали підстави для встановлення нікчемності договорів іпотеки, у зв'язку із чим також немає підстав для застосування наслідків недійсності таких договорів та задоволення вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записів щодо державної реєстрації заборони відчуження нерухомого майна за оспорюваними договорами іпотеки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_1, задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року, що укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимог до ОСОБА_1 за кредитними договорами № 11058049000 від 16 жовтня 2006 року та № 11226229000 від 01 жовтня 2007 року.

В задоволенні решти позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що в частині вимог позову про встановлення нікчемності іпотечних договорів суд першої інстанції вірно установив фактичні обставини та дійшов вірних висновків у справі. Однак, в частині вимог позову про визнання недійсним договір факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року висновки районного суду є невірними, оскільки ТОВ «Кей-Колект» не має генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а, крім того, позичальник за договором кредиту є фізичною особою і не є суб'єктом господарювання, тому банк та товариство не мали права укладати спірний договір факторингу у частині передачі прав вимоги до позивача за кредитними договорами, які укладені у валюті.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Укрсиббанк», в інтересах якого діє ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог позову про визнання недійсним договору факторингу та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, а рішення суду апеляційної інстанції - в частині вимог позову ОСОБА_1, які залишилися без задоволення, та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову останньої в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ПАТ «Укрсиббанк», в інтересах якого діє ОСОБА_3, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, в частині, яка оскаржується, дійшов, на думку скаржника, помилкових висновків про задоволення позову, помилково вирішивши спір. Спірний договір факторингу не порушує прав боржника за кредитними договорами. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 300, що видана Державною комісією регулювання ринків фінансових послуг України, ТОВ «Кей-Колект» має право здійснювати такий вид фінансової послуги як факторинг. ЦК України та Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлено жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може бути здійснення відступлення права вимоги. Крім того, між банком та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про обслуговування платежів, за умовами якого грошові кошти в іноземній валюті, які сплачуються боржниками на користь товариства, спрямовуються на відповідний рахунок банку, який здійснює конвертацію отриманих коштів в національну валюту України і перераховує указані кошти ТОВ «Кей-Колект». У зв'язку із зазначеним, на думку скаржника, під час укладання оспорюваного договору факторингу у частині передачі ТОВ «Кей-Колект» прав вимоги до ОСОБА_1 було дотримано вимоги чинного законодавства.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині вимог позову про встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій, залишене в цій частині без змін рішенням апеляційного суду, не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості. Суди, на думку скаржника, залишили поза увагою порушення прав малолітніх дітей станом на момент укладення оспореного договору іпотеки. Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні невірно визначив суму судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, який підлягає стягненню з ОСОБА_1

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю. Р., третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним договору факторингу, встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій, за касаційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк», в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року призначено до судового розгляду.

19 березня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року у даній справі передано на розгляд судді Верховного Суду Штелик С. П.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю. Р., третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним договору факторингу, встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4,на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року, призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п'яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 16 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику були надані грошові кошти в сумі 25 000 доларів США з цільовим призначенням: придбання квартири № 5а в будинку № 1 по вул. Турецькій у м. Львові.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю. Р., згідно умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 яка складається із двох кімнат загальною площею 54,1 кв.м.

01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», був укладений ще один кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти в сумі 53 900 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором вищевказана квартира була передана в іпотеку банку.

Апеляційним судом установлено, що згідно листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №2410/11-6 від 29 березня 2016 року, а також свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 08 грудня 2011 року з відповідним додатком, ТОВ «Кей-Колект» було внесено до Державного реєстру фінансових установ на підставі розпорядження Держфінпослуг від 08 грудня 2011 року з правом надавати послуги з факторингу.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за указаними кредитними договорами ТОВ «Кей-Колект».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга ПАТ «Укрсиббанк», в інтересах якого діє ОСОБА_3, підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Щодо вимог позову ОСОБА_1 про встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій.

Позов в указаній частині обґрунтовано тим, що на момент укладення іпотечних договорів від 16 жовтня 2006 року та 01 жовтня 2007 року у предметі іпотеки проживали і проживають на момент подання даного позову неповнолітні діти ОСОБА_1: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Тому, передання спірної квартири в іпотеку банку відбулось із порушенням прав дітей.

Судами установлено, що позов у даній справі подано ОСОБА_1 особисто, а не останньою в інтересах дітей.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень статті 15 ЦК України право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням указаних норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд, на підставі наданих сторонами доказів, повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суди першої та апеляційної інстанції, розглядаючи справу в указаній частині дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач, пред'являючи даний позов в своїх інтересах не надала доказів того, що при укладенні спірної іпотеки без дозволу органу опіки та піклування порушило її права.

Із такими висновками суду першої інстанції, які залишено без змін апеляційним судом, Верховний Суд погоджується.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, не містить доводів, які б спростовували указані висновки судів. Справа в цій частині судами попередніх інстанцій вирішена із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а також із наданням належного обґрунтування відповідних висновків.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, в їх сукупності зводяться до незгоди із відповідними висновками судів попередніх інстанцій в указаній частині, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судами першої та апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги банку не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду в оскарженій частині постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині вимог про встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій, яке в цій частині не змінено рішенням апеляційного суду - залишити без змін.

Щодо необхідності стягнення з ОСОБА_1 частини недоплаченого останньою судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі складалися із шести вимог немайнового характеру.

Згідно вимог підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Виходячи із розміру мінімальної заробітної плати одна вимога немайнового характеру станом на момент подання позову складає 243,60 грн.

Згідно досліджених судами матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач оплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру.

За розгляд судом першої інстанції інших чотирьох вимог немайнового характеру судовий збір ОСОБА_1 сплачено не було.

За розгляд у суді першої інстанції чотирьох вимог немайнового характеру, які не були оплачена позивачем, з ОСОБА_1 підлягає стягненню сума в розмірі 974,40 грн (4 х 243,60 грн).

Таким чином, висновок апеляційного суду про необхідність стягнення з позивача недоплаченого останньою судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 4 384,80 грн є незаконним та не обґрунтованим.

З огляду на зазначене, рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 недоплаченого останньою судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави недоплаченого останньою судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 974,40 грн.

Щодо вимог позову ОСОБА_1 про визнання недійсним спірного договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в указаній частині не відповідає.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі пункту 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто, п. п. 2 п. 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірного договору факторингу при його вчиненні, отже не може впливати на правомірність вказаного договору.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/4197/17 (касаційне провадження № 61-702св18), у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 344/6145/16 (касаційне провадження № 61-19981св18), у постанові Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі № 369/5388/16 (касаційне провадження № 61-17154св18) та інших.

Крім того, пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Апеляційним судом установлено, що станом на момент укладення спірного договору факторингу ТОВ «Кей-Колект» було внесено до Державного реєстру фінансових установ на підставі розпорядження Держфінпослуг від 08 грудня 2011 року з правом надавати послуги з факторингу.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за указаними кредитними договорами ТОВ «Кей-Колект».

З огляду на зазначене є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що під час укладення спірного договору факторингу у ТОВ «Кей-Колект» не могло придбати права вимоги відступлення до фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання.

Верховний Суд також вважає помилковим і висновок апеляційного суду про те, що договір факторингу не міг бути укладений через відсутність у ТОВ «Кей-Колект» генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Установлено, що ТОВ «Кей-Колект» є суб'єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа і має право здійснювати фінансові послуги з факторингу.

У розумінні приписів частин першої та другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Декрет № 15-93), Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Виходячи із правового аналізу статті 1, частин першої, другої, четвертої статті 5 Декрету № 15-93 право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «Кей-Колект» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 323/1762/16-ц (провадження № 61-33425св18).

У зв'язку із зазначеним, Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорений позивачем договір факторингу порушує вимоги чинного законодавства.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» під час укладання спірного договору факторингу дотримали вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми такого договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення відповідних позовних вимог ОСОБА_9

Суд першої інстанції в указаній частині урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи у відповідності із такими вимогами і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасника доказами.

Згідно вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд, в указаній частині скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду в указаній частині та залишає в цій частині в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, задовольнити частково.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», в інтересах якого діє ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року в частині вимог позову ОСОБА_1 про встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій, яке в цій частині не змінено рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року, залишити без змін.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору факторингу скасувати, рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року в указаній частині залишити в силі.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 недоплаченого судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 974,40 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик