Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.02.2018 року у справі №333/8155/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 333/8155/15

провадження № 61-5002св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», філія «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», подану його представниками Ракоц Аллою Володимирівною та Міняйлом Максимом Борисовичем , на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року, ухвалене у складі судді Фунжия О. А., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Крилової О. В., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця»), філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? ОСОБА_6, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що з 13 квітня 2004 року на підставі контракта № 457 працювала у відокремленому структурному підрозділі «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - ВСП «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» ДП «Придніпровська залізниця»), правонаступником якого є філія «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», на посаді провідника пасажирського вагону.

З урахуванням змін, внесених до цього контракту додатковими угодами від 5 червня 2014 року та від 27 травня 2015 року, строк його дії встановлений до 27 липня 2016 року.

10 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме з підстав, передбачених контрактом.

Вважає своє звільнення незаконним, так як у наказі № 1028/ОС від 10 листопада 2015 року не зазначена конкретна підстава, за якою її звільнено, і у порушення умов трудового договору про дострокове розірвання контракту її не попереджено за два тижні.

Також вказала, що не перевозила безквиткових пасажирів, оскільки, пропускаючи до вагону сімох осіб без квитків, одночасно повідомила про це провідника пасажирського вагона (з правом продажу квитків) ОСОБА_4 , яка закріплена за приміським потягом № 6803/6804 як провідник, що уповноважена продавати квитки.

Ревізійна комісія Служби контролю та внутрішнього аудиту, яка склала щодо неї акт про порушення умов контракту, знала про виклик до вагону № 10 провідника із правом продажу квитків. Практика продажу пасажирам квитків безпосередньо у потязі після початку його руху у разі, якщо на час його відправлення каси припинили працювати, є сталою для ПАТ «Українська залізниця».

За таких обставин вважає, що не допустила порушень своїх трудових обов`язків і для звільнення не було підстав, тому просить наказ № 1028/ОС від 10 листопада 2015 року скасувати і поновити її на посаді провідника пасажирського вагону філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», а також у порядку статті 235 КЗпП України стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодувати моральну шкоду, яку оцінює у 10 000 гривень.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги і, розрахувавши на підставі поданих відповідачем доказів розмір середньоденної заробітної плати, просила стягнути з ДП «Придніпровська залізниця», правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця», середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 14 квітня 2016 року у розмірі 23 284,56 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Суди справу розглядали неодноразово.

Останнім рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ВСП «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» ДП «Придніпровська залізниця» № 1028/ОС від 10 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідника пасажирського вагона.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця».

Стягнено з філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 листопада 2015 року по 13 вересня 2017 року у сумі 68 659,60 гривень і 10 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди, усього стягнено 78 659,60 гривень.

Стягнено з філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» у дохід держави судовий збір в сумі 2 880 гривень.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць у сумі 4 540,20 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності існування визначених контрактом № 457 від 13 квітня 2004 року підстав для його дострокового розірвання, що свідчить про незаконність звільнення ОСОБА_1 і є підставою для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» відхилено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про недоведеність того, що позивач умисно допустила у вагон потягу безквиткових пасажирів без наміру забезпечити придбання ними квитків, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2018 року ПАТ «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що відсутність у осіб, яких ОСОБА_1 пропустила до вагону, проїзних документів, є підставою вважати їх безквитковими пасажирами відповідно до пункту 18.6 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196. Факт перевезення позивачем безквиткових пасажирів достовірно встановлений і підтверджується актом, складеним представниками ревізійної комісії, тому висновок судів про обґрунтованість позовних вимог помилковий.

Положення про взаємодію провідника пасажирського вагону (з правом продажу квитків) моторвагонного депо та провідника пасажирського вагона пасажирського вагонного депо (дільниці) у приміських поїздах з локомотивною тягою, затверджене наказом начальника Державного підприємства «Придніпровська залізниця» від 13 квітня 2012 року, регулює обов`язки і дії провідників, що не обумовлені Інструкцією провідника пасажирського вагона ЦЛ-0038, затвердженою наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 1 вересня 2003 року № 234-Ц. Одночасно зазначена Інструкція встановлює заборону допущення до вагону і перевезення безквиткових пасажирів, які здійснюють посадку на станціях із квитковими касами.

Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, не звернули уваги на те, що із ОСОБА_1 укладений строковий трудовий договір, дія якого закінчилася 27 липня 2016 року, тому не було правових підстав поновлювати позивача на посаді, так як на день ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції строк, на який укладався контракт, закінчився.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 10 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у періоди з 8 вересня 1983 року до 15 червня 1989 року та з 1 липня 1993 року до 5 січня 2001 року працювала провідником пасажирських вагонів у ВСП «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» ДП «Придніпровська залізниця»; з 5 січня 2001 року переведена на контрактну форму трудового договору на цьому ж підприємстві.

З 13 січня 2004 року ОСОБА_1 працювала на підставі контракту № 457, строк дії якого, з урахуванням додаткових угод від 5 червня 2014 року та від 27 травня 2015 року, встановлений до 27 липня 2016 року.

Наказом в.о. начальника ДП «Придніпровська залізниця» № 109/Н від 16 березня 2015 року на залізниці введено послугу з оформлення провідником пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) проїзного документа у приміському сполучені. Ця послуга надається провідниками пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) моторвагонних депо залізниці. Плата за оформлення проїзного документа в поїздах приміського сполучення стягується з пасажирів, які здійснили посадку на станціях, де є приміські квиткові каси. Якщо пасажир не зміг придбати квиток через касу не з власної вини (графік роботи квиткової каси), плата за послугу не стягується.

25 жовтня 2015 року представники ревізійної комісії Служби контролю та внутрішнього аудиту ДП «Придніпровська залізниця» склали акт про фіксацію допущеного ОСОБА_1 порушення контракту, а саме перевезення сімох безквиткових пасажирів від станції «Запоріжжя» до станції «Енергодар». На вимогу представників комісії провідник пасажирського вагона РПЧ-3 (з правом продажу квитків) ОСОБА_4 . оформила цим особам проїзні документи за допомогою реєстратора розрахункових операцій згідно з пунктами 36.5, 18.1 Положення про взаємодію провідника пасажирського вагону (з правом продажу квитків) моторвагонного депо та провідника пасажирського вагона пасажирського вагонного депо (дільниці) у приміських поїздах з локомотивною тягою, затвердженого наказом начальника Державного підприємства «Придніпровська залізниця» від 13 квітня 2012 року. Від сплати штрафу пасажири відмовились у зв`язку з відсутністю коштів. Пасажирам запропоновано залишити поїзд.

Суди встановили, що ОСОБА_1 пропустила до вагону сімох пасажирів без квитків, оскільки вони не встигли їх придбати у касі. Пасажири розміщені у вагоні у присутності представників ревізійної комісії; у потязі знаходилась провідник із правом продажу квитків, яка відразу продала їм квитки.

Відповідно до пояснень провідника пасажирського вагона РПЧ-3 (з правом продажу квитків) ОСОБА_4 у момент відправлення поїзда надійшов виклик від провідника ОСОБА_1 про необхідність оформлення квитків пасажирам. Коли вона прибула до вагону, провідником якого є позивач, у ньому уже находились представники ревізійної комісії, які заборонили їй оформити квитки пасажирам.

Оцінивши пояснення свідка ОСОБА_5 , який є членом ревізійної комісії ПАТ «Українська залізниця», суди встановили, що 25 жовтня 2015 року він у складі ревізійної комісії приймав участь у перевірці роботи приміського поїзду сполученням «Запоріжжя?Енергодар». Вони зайшли до останнього вагона потягу, провідником якого є ОСОБА_1 . До початку руху потягу позивач пропустила до вагону кількох пасажирів без квитків. Він порадив ОСОБА_1 викликати провідника пасажирського вагону моторвагонного депо з правом продажу квитків для оформлення цим особам проїзних документів. Коли до вагону прийшла провідник ОСОБА_4 , яка має право на продаж квитків, вони склали акт про безквиткове перевезення пасажирів, а ОСОБА_4 на їх вимогу оформила пасажирам проїзні документи. Свідок пояснив, що наказ ДП «Придніпровська залізниця» № 109 від 16 березня 2015 року не стосується прав і обов`язків провідника пасажирського вагона, оскільки право на надання послуги з оформлення проїзного документу має лише провідник пасажирського вагону моторвагонних депо (з правом продажу квитків), яким у цьому потязі була ОСОБА_4

26 жовтня 2015 року відбулося засідання комісії ВСП «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» ДП «Придніпровська залізниця» з розгляду та погодження матеріалів, які є основою для притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника пасажирського поїзда та провідника пасажирського вагона.

За наслідками розгляду матеріалів щодо ОСОБА_1 , яка пропустила до вагона № 10 приміського поїзду сполученням «Запоріжжя?Енергодар» з метою перевезення сімох безквиткових пасажирів, комісія дійшла висновку про порушення пунктів 3.9.5, 3.6.4 Інструкції провідника пасажирського вагона ЦЛ-0038, затвердженої наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 1 вересня 2003 року № 234-Ц, пунктів 4.2.2, 5.2.2, 6.2.2 Положення про взаємодію провідника пасажирського вагону (з правом продажу квитків) моторвагонного депо та провідника пасажирського вагона пасажирського вагонного депо (дільниці) у приміських поїздах з локомотивною тягою, затвердженого наказом начальника Державного підприємства «Придніпровська залізниця» від 13 квітня 2012 року, пункту 18 контракту № 457 від 13 січня 2004 року.

На підставі вказаного комісія ухвалила видати провіднику пасажирських вагонів ОСОБА_1 повідомлення про дострокове припинення та розірвання контракту № 457 від 13 січня 2004 року.

27 жовтня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про розірвання контракту на підставі підпункту «а» пункту 18 контракту - встановлення факта перевезення одного і більше безквиткових пасажирів.

Наказом ВСП «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» ДП «Придніпровська залізниця» № 1028/ОС від 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнена з посади провідника пасажирського вагона. Підстава звільнення - умови контракту № 457 від 13 січня 2004 року, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Судами також встановлено, що середньоденний заробіток позивача за останні два місяці, що передували звільненню, становив 149,26 гривень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Право особи на працю є одним із фундаментальних прав людини, яке закріплене міжнародно-правовими актами і визнане усіма державами світу.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Стаття 15 Закону України «Про залізничний транспорт» визначає, що трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі КЗпП України, Положення «Про дисципліну працівників залізничного транспорту України», іншими актами законодавства України про працю. Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору.

Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (стаття 21 КЗпП України).

Стаття 36 КЗпП України до підстав припинення трудового договору відносить також підстави, передбачені контрактом (пункту 8 частини першої статті).

Підстави зміни, припинення і розірвання контракту № 457 від 13 січня 2004 року у редакції додаткової угоди від 5 червня 2014 року визначені розділом 6.

Відповідно до підпункту «а» пункту 18 розділу 6 контракту він достроково розривається і припиняє дію у разі встановлення факту перевезення одного і більше безквиткових пасажирів.

Провідник пасажирських вагонів, яким за посадою є позивач, у своїй діяльності керується Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196 (далі - Правила), Інструкцією провідника пасажирського вагона ЦЛ-0038, затвердженою наказом АТ «Українська залізниця» від 1 вересня 2003 року № 234-Ц (далі - Інструкція), Положенням про взаємодію провідника пасажирського вагону (з правом продажу квитків) моторвагонного депо та провідника пасажирського вагона пасажирського вагонного депо (дільниці) у приміських поїздах з локомотивною тягою, затвердженим наказом начальника ДП «Придніпровська залізниця» від 13 квітня 2012 року (далі - Положення).

Відповідно до пунктів 3.9.5, 3.6.4 Інструкції на шляху прямування у пунктах формування та обороту потяга провідникам забороняється допускати у вагон сторонніх осіб, у тому числі безквиткових пасажирів та осіб з надлишковою ручною поклажею. При ревізії у вагоні, який він обслуговує, провідник зобов`язаний разом із начальником поїзда підписати акт і дати письмове пояснення з приводу виявлених порушень та недоліків, до яких відносяться зокрема, перевезення безквиткових пасажирів, надлишкової ручної поклажі, повторного використання постільної білизни тощо.

Згідно з пунктами 4.2.2, 5.2.2, 6.2.2 Положення провідник ЛВЧД (ЛВЧ) зобов`язаний під час посадки у поїзд перевіряти у пасажирів наявність та правильність оформлення проїзних, безкоштовних документів на станціях, де є квитові каси, а також не допускати у вагон безквиткових пасажирів на станціях, де є квиткові каси. Провідник ЛВЧД (ЛВЧ) несе відповідальність за наявність у вагоні безквиткових пасажирів, які здійснили посадку на станціях, де працюють квиткові каси.

Пункти 4.1, 4.2 контракту № 457 від 13 січня 2004 року у редакції додаткової угоди від 5 червня 2014 року визначають, що провідник зобов`язується: чесно і сумлінно виконувати вимоги діючої Інструкції та інші нормативні документи, що регламентують порядок роботи провідника пасажирського вагону; здійснювати посадку пасажирів у вагон лише при наявності проїзних документів, які надають право на проїзд та посвідчують особу пасажира.

Умови та порядок організації перевезень та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (стаття 8 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Згідно з пунктом 32.11 Правил у редакції на час складення акта про фіксацію перевезення безквиткових пасажирів продаж квитків на станціях та зупинкових пунктах організовує перевізник залежно від місцевих умов. На всіх станціях і зупинкових пунктах приміської зони, де кількість проданих квитків становить 50 і більше за добу, відкриваються квиткові каси. На станціях і зупинкових пунктах, де обсяг продажу менший 50 квитків, суб`єкти господарювання можуть встановлювати інший порядок продажу з урахуванням місцевих умов (на окремих дільницях провідниками вагонів чи роз`їзними квитковими касирами, касирами-контролерами, провідниками-контролерами тощо).

Питання продажу квитків на приміських поїздах також урегульовано Положенням про взаємодію провідника пасажирського вагону (з правом продажу квитків) моторвагонного депо та провідника пасажирського вагона пасажирського вагонного депо (дільниці) у приміських поїздах з локомотивною тягою.

Вказане Положення поширюється на приміські поїзди з пасажирськими вагонами з локомотивною тягою, у яких передбачено спільну роботу провідників РПЧ (приміське моторвагонне депо) та ЛВЧД (ЛВЧ) (пасажирське вагонне депо). Положення регулює основні обов`язки провідників, права, відповідальність зазначених працівників під час посадки пасажирів у вагон, на шляху прямування поїзда, під час продажу квитків, користування переносними касовими апаратами під час проведення контрольно-ревізійної роботи.

У поїздах приміського сполучення з локомотивною тягою обов`язок з користування реєстратором розрахункових операцій «СПЕККА-00» покладено тільки на провідників РПЧ, які пройшли спеціальне навчання та отримали відповідне посвідчення.

Провідникам ЛВЧД (ЛВЧ) користування реєстратором розрахункових операцій «СПЕККА-00» категорично забороняється на дільницях, де обслуговування здійснюється провідниками РПЧ (пункт 1.5 Положення).

Згідно з пунктом 1.6 Положення у рейсі на один пасажирський вагон повинен бути один провідник ЛВЧД (ЛВЧ) та два провідника РПЧ (з правом продажу квитків) на поїзд. Безпосереднім керівником у рейсі щодо питань обслуговування пасажирів є звільнений бригадир ЛВЧД (ЛВЧ), який несе відповідальність за наявність у поїзді безквиткових пасажирів.

Положенням передбачено, що провідник ЛВЧД (ЛВЧ) зобов`язаний: при посадці пасажирів у вагон поїзда розпочати посадку після оголошення про посадку на поїзд по гучномовному зв`язку станції (вокзалу) та закінчити після отримання оголошення про закінчення посадки та відправлення поїзда; під час посадки у поїзд знаходитись біля відкритих дверей вагона із радіостанцією; перевіряти у пасажирів наявність та правильність оформлення проїзних, безкоштовних документів на станціях, де є квитові каси; при виникненні питань з оформлення проїзду повідомляти звільненого бригадира та провідника РПЧ (з правом продажу квитків); при посадці на зупиночних пунктах пасажира, який не має квитка, одразу після його посадки у вагон повідомити по радіостанції провідника РПЧ (з правом продажу квитків) про наявність і кількість пасажирів, які здійснили посадку у вагон без проїзних документів (розділ 4, 5 Положення).

Провідник РПЧ (з правом продажу квитків) повинен: виконувати повне і своєчасне забезпечення квитками та безкоштовними талонами пасажирів, які не мають проїзних документів (у тому числі на підставі даних, отриманих по рації від провідника ЛВЧД (ЛВЧ); здійснювати продаж квитків та оформлення безкоштовних талонів за такий час: для продажу першому пасажиру з моменту відправлення поїзда зі станції повинно минути не більше 10 хвилин (розділ 5 Положення).

Наказом в.о. начальника ДП «Придніпровська залізниця» № 109/Н від 16 березня 2015 року на залізниці введена послуга з оформлення провідником пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) проїзного документа у приміському сполучені.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 цього наказу послуга надається провідниками пасажирського вагона (у поїздах приміського сполучення) моторвагонних депо залізниці; плата за оформлення проїзного документа в поїздах приміського сполучення стягується з пасажирів, які здійснили посадку на станціях, де є приміські квиткові каси.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , пропустивши до вагону потяга сімох безквиткових пасажирів, повідомила про необхідність оформлення їм проїзних документів провідника пасажирського вагона РПЧ-3 (з правом продажу квитків) ОСОБА_4 .

Встановивши, що внутрішніми актами ДП «Придніпровська залізниця» передбачено можливість пропущення до вагону пасажирів без квитків з одночасним повідомленням про це провідника пасажирського вагона з правом продажу квитків для подальшого оформлення їм проїзних документів на шляху прямування потяга, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що пропущення ОСОБА_1 до вагону безквиткових пасажирів не свідчить про порушення нею своїх обов'язків, передбачених посадовою інструкцією і контрактом.

Перевезення безквиткових пасажирів, що згідно з підпунктом «а»пункту 18 контракту є підставою для його розірвання, не є тотожним пропущенню цих пасажирів до вагону з одночасним викликом провідника пасажирського вагона з правом продажу квитків для оформлення їм проїзних документів, що не є порушенням Правил та Інструкції.

Оскільки суди встановили, що на виконання вимог Положення позивач повідомила про посадку безквиткових пасажирів провідника із правом продажу квитків, правильним є висновок про відсутність порушень ОСОБА_1 вимог контракта № 457 від 13 січня 2004 року і безпідставність її звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Доводи заявника про те, що відсутність у осіб, яких ОСОБА_1 пропустила до вагону, проїзних документів є підставою вважати їх безквитковими пасажирами і свідчить про порушення нею вимог посадової інструкції і контракту, касаційний суд відхиляє.

Положенням про взаємодію провідника пасажирського вагону (з правом продажу квитків) моторвагонного депо та провідника пасажирського вагона пасажирського вагонного депо (дільниці) у приміських поїздах з локомотивною тягою, а також наказом начальника ДП «Придніпровська залізниця» № 109/Н від 16 березня 2015 року про введення послуги з оформлення провідником пасажирського вагона проїзного документа у приміському сполучені передбачено можливість оформлення пасажирам, які не придбали квитки на станції, проїзного документа за допомогою реєстратора розрахункових операцій провідником, який має право продажу квитків.

Положенням на провідника пасажирського вагону при посадці пасажирів у вагон покладено обов`язок повідомити про виникнення питань щодо оформлення проїзних документів провідника із правом продажу квитків, а останній на шляху прямування потяга розпочинає оформлення проїзних документів пасажирам у напрямку з головного вагона до хвостового, у тому числі за викликом провідника пасажирського вагону (пункти 4.2.4, 5.1.1 , 5.1.3).

За таких обставин саме лише пропущення до вагону безквиткових пасажирів, у разі виконання провідником вимог Положення, не може вважатися порушенням контракту і не є підставою для його розірвання.

Посилання заявника на те, що Положення регулює обов`язки і дії провідників, не обумовлені іншими актами, у тому числі Інструкцією провідника пасажирського вагона ЦЛ-0038, яка забороняє пропущення до вагонів безквиткових пасажирів, не свідчать про неправильність висновків судів попередніх інстанцій про безпідставність звільнення позивача.

Інструкцією провідника пасажирського вагона не визначено засади його взаємодії із провідником з правом продажу квитків, тому у цій частині дії ОСОБА_1 регулювалися Положенням.

Пункт 3 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року № 55, встановлює, що кожен працівник підприємств, об`єднань, установ та організацій залізничного транспорту, зобов`язаний дотримувати порядку і правил, установлених чинним законодавством, Правил технічної експлуатації залізниць, наказів, інструкцій та інших нормативних актів, що діють на залізничному транспорті, точно і своєчасно виконувати накази і розпорядження керівників.

Таким чином, ОСОБА_1 . при виконанні обов'язків зобов`язана враховувати вимоги і Положення про взаємодію провідника пасажирського вагону (з правом продажу квитків) моторвагонного депо та провідника пасажирського вагона пасажирського вагонного депо (дільниці) у приміських поїздах з локомотивною тягою, і наказу начальника ДП «Придніпровська залізниця» № 109/Н від 16 березня 2015 року, якими прямо передбачено можливість продажу пасажирам квитків на шляху прямування потягу, для чого у потязі присутній провідник із правом продажу квитків, який має реєстратор розрахункових операцій.

За таких обставин висновок судів першої і апеляційної інстанцій про недоведеність здійснення позивачем безквиткового перевезення пасажирів, тобто умисного пропущення до вагону пасажирів без проїзних документів без наміру забезпечити їх подальше оформлення, є правильним.

Встановивши неправомірність звільнення позивача, суди правильно застосували до спірних правовідносин статтю 237-1 КЗпП України, та, врахувавши глибину її моральних страждань у зв`язку з втратою роботи і ступінь порушення нормальних життєвих зв`язків, дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди. Розмір такого відшкодування суди визначили з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості; відповідач обґрунтованість цієї суми не спростував.

Проте, дійшовши правильного висновку про неправомірність звільнення ОСОБА_1 , суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України у взаємозв'язку зі статтями 21, 23, 36 цього Кодексу.

Так, за загальним правилом, встановленим у статті 235 КЗпП України, працівник, звільнений без законної підстави, повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Одночасно стаття 23 КЗпП України визначає, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, у якому умови, у тому числі щодо строку його дії, встановлюються за угодою сторін.

Закінчення строку дії контракту є підставою для припинення трудових відносин (стаття 36 КЗпП України).

Таким чином, підписуючи строковий трудовий договір, працівник надає згоду на роботу на певній посаді на визначений строк і погоджується на припинення такого договору після закінчення строку, на який його укладено.

Вирішуючи питання про поновлення працівника, який працював за строковим трудовим договором, необхідно враховувати відсутність підстав для поновлення на роботі такого працівника у разі, якщо на момент ухвалення судом рішення у справі строк трудового договору закінчився. У такому разі суд може тільки змінити дату звільнення на пізнішу - ту, що відповідає даті закінчення трудового договору, а також формулювання підстави звільнення - на пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору).

Суди встановили, що контракт № 457 від 13 квітня 2004 року, з урахуванням внесених додатковими угодами від 5 червня 2014 року та від 27 травня 2015 року змін, укладений на строк до 27 липня 2016 року.

Положення цього контракту не передбачають автоматичного продовження його дії. Згідно з пунктом 21 контракту він може бути продовжений або укладений на новий строк виключно за згодою сторін. Таке рішення за два місяці до закінчення строку його дії приймається керівником з урахуванням пропозиції комісії підприємства (відокремленого підрозділу) по укладанню та аналізу виконання умов контракту.

Оскільки для продовження дії трудового договору, укладеного на певний строк, вимагається волевиявлення на продовження трудових відносин як роботодавця, так і працівника; у даній справі сторони визначені контрактом дії не вчинили і згоди щодо продовження його дії чи переукладення на новий строк не дійшли, а судове рішення не може підміняти визначену контрактом № 457 від 13 квітня 2004 року процедуру, касаційний суд приходить до висновку про те, що правові підстави для поновлення позивача на роботі за встановлених обставин відсутні.

Вказане свідчить, що рішення суду першої інстанції у частині поновлення позивача на роботі, ухвалене 13 вересня 2017 року, та ухвала апеляційного суду про залишення цього рішення у відповідній частині без змін, ухвалені з порушенням положень законодавства про працю, тому не можуть вважатися законним і обґрунтованими та підлягають скасуванню у відповідній частині.

На підставі викладеного касаційний суд відповідно до статті 412 ЦПК України скасовує рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року про залишення рішення суду першої інстанції у цій частині без змін та ухвалює нове рішення, яким відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про поновлення на роботі, змінює дату її звільнення з 10 листопада 2015 року на 27 липня 2016 року і підставу звільнення з «підстава, передбачена контрактом, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України» на «у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України».

Стаття 235 КЗпП України визначає, що працівнику, звільненому без законної підстави, виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У даній справі період вимушеного прогулу (з 11 листопада 2015 року по 27 липня 2016 року) складає 179 робочих днів.

Таким чином, середній робіток за час вимушеного прогулу, який підлягав стягненню на користь ОСОБА_1 , складає 26 717,54 гривень (середньоденний заробіток у розмірі 149,26 гривень * 179 днів).

Крім того, суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди з філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», яка відповідно до статті 95 ЦК України не має статусу юридичної особи, тому не виступає у спірних правовідносинах як самостійний суб`єкт і не несе самостійну відповідальність перед позивачем за неправомірне звільнення.

Так як філія «Пасажирська компанія» є структурним підрозділом ПАТ «Українська залізниця», до якого як до правонаступника ДП «Придніпровська залізниця» пред`явлені вимоги про стягнення середнього заробітку і відшкодування моральної шкоди, саме Товариство є особою, з якої на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд відповідно до статті 412 ЦПК України скасовує рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року в частині особи, відповідальної за вимогами позивача, та в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, зменшує розмір стягненого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 68 659,60 гривень до 26 717,54 гривень, а загальну суму стягнення - з 78 569,60 гривень до 36 717,54 гривень, та стягує з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 11 листопада 2015 року по 27 липня 2016 року у розмірі 26 717,54 гривень і 10 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди, всього стягує 36 717,54 гривень.

У частині вирішення позовних вимог про визнання наказу № 1028/ОС від 10 листопада 2015 року незаконним та його скасування рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року і ухвала апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року є законними та обґрунтованими, постановлені з правильним застосуванням матеріального права і додержанням норм процесуального права, тому згідно зі статтею 410 ЦПК України підлягають залишенню у відповідній частині без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частини перша, десята цієї статті визначають, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції, розподіляючи судові витрати, стягнув у дохід держави судовий збір з філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», яка не є юридичною особою, касаційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду у цій частині та, у зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги ПАТ «Українська залізниця», перерозподіляє судові витрати.

Враховуючи часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судового збору, і часткове задоволення касаційної скарги ПАТ «Українська залізниця», суд касаційної інстанції, виходячи із принципу пропорційності, компенсує ПАТ «Українська залізниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у розмірі 1 577,28 гривень.

Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», подану його представниками Ракоц Аллою Володимирівною та Міняйлом Максимом Борисовичем , задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства«Українська залізниця» скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у поновленні напосаді провідника пасажирського вагона філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 зпосади провідника пасажирського вагона відокремленого структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» з 10 листопада 2015 року на 27 липня 2016 року і формулювання підстави звільнення з «підстава, передбачена контрактом, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України» на «у зв`язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України».

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства«Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 листопада 2015 року по 13 вересня 2017 року у сумі 68 659,60 гривень і відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства«Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 листопада 2015 року по 27 липня 2016 року у розмірі 26 717,54 гривень і 10 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди, всього стягнути 36 717,54 гривень.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року в частині стягнення з філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у дохід держави 2 880 гривень скасувати.

Компенсувати Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 577,28 гривень за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У іншій частині рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний