Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.03.2023 року у справі №495/1490/18
Постанова КЦС ВП від 24.03.2023 року у справі №495/1490/18
Постанова КЦС ВП від 24.03.2023 року у справі №495/1490/18

Постанова

Іменем України

24 березня 2023 року

м. Київ

справа № 495/1490/18

провадження № 61-12377 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,

відповідачі: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції в Одеській області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2019 року у складі судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення селищної ради незаконним, визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою Одеської області виявлено схему земельних оборудок на території смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, пов`язаної із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб.

30 червня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Сі» (далі - ТОВ «Вояж-Сі») та Затоківською селищною радою укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років.

На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 24 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,100 га, (кадастровий номер 5110300000:02:001:0336) за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділена із земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, раніше наданої у користування ТОВ «Вояж-Сі».

Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3024 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, площею 0,100 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0336, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому державним реєстратором Головного територіального управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 51598533, щодо земельної ділянки, площею 0,100 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0336, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 січня 2016 року № 27808614.

Прокурор вважав, що ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням положень закону, а саме спірну земельну ділянку у порушення статей 79-1 118 ЗК України передано без розроблення проєкту землеустрою, щодо її відведення у власність, у тому числі для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території. Таким чином, є недійсними рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3024 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 51598533, видане на ім`я ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури просив суд визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3024 про передачу ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 51598533, щодо земельної ділянки, площею 0,100 га, (кадастровий номер 5110300000:02:001:0336); визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13 січня 2016 року № 27808614, на підставі якого за ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2019 року у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором належними та допустимими доказами не підтверджено, що скасованим адміністративним судом рішенням Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в « Вояж-Сі » за адресою: АДРЕСА_1 » затверджено ту технічну документацію, яка стала підставою для державної реєстрації спірної земельної ділянки, переданої ОСОБА_1 . Отже, відсутні докази порушення положень земельного законодавства при передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, яка належала до комунальної власності. Також не надано доказів на підтвердження порушення оспорюваним рішенням селищної ради прав інших власників та (або) користувачів земельних ділянок.

Отже, дії Затоківської селищної ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою комунальної власності відповідають положенням земельного законодавства.

Посилання прокурора на те, що відведення спірної земельної ділянки здійснено з порушенням положень Генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 є співвласником будівель та споруд бази відпочинку ТОВ «Вояж-Сі», які розташовані на спірній земельній ділянці, тому розроблення детального плану на час винесення селищною радою спірного рішення щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не вимагалося законом.

Прокурор посилався на лист Затоківської селищної ради від 17 січня 2018 року № 26/01-27, як на підставу порушення положень Генерального плану смт Затока при відведенні спірної земельної ділянки, проте вказаний лист не є належним доказом.

Прокурор вказував на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції контролю (нагляду) у спірних правовідносинах, суд першої інстанції не погодився з таким висновком, оскільки органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, яке є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку, у тому числі, щодо попередження порушення вимог земельного законодавства та наступного звернення до органів прокуратури та суду. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не впливав на порядок реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі, прийняття Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення та державну реєстрацію права власності, тому він є добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку. Покладення на ОСОБА_1 негативних наслідків недотримання процедури передачі та державної реєстрації спірної земельної ділянки без пропозиції, щодо виплати належного відшкодування, навіть якщо припустити, що такі порушення мали місце, призведе до покладення на нього надмірного індивідуального тягаря, а тому є непропорційним та несумісним з принципом верховенства права.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2019 року змінено у частині мотивування, у решті залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звертаючись з цим позовом прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки у спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

Прокурор навів підставу для представництва інтересів територіальної громади смт Затока, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Затоківську селищну раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, тобто прокурор виконав вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що прокурором не доведено підстави представництва інтересів держави у суді.

При передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки зміни її цільового призначення не відбулося, змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), а саме з будівництва бази відпочинку на індивідуальне дачне будівництво. Отже, такі зміни не вимагали розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.

Затоківська селищна рада, як власник земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, площею 1,2 га, з якої сформовано спірну передану у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5110300000:02:001:0336, площею 0,1000 га, мала право визначати вид її використання в межах категорії землі рекреаційного призначення.

Технічна документація щодо поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, була затверджена рішенням Затоківської селищної ради від 03 грудня 2014 року № 2606 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ».

Рішення Затоківської селищної ради від 03 грудня 2014 року № 2606 не було предметом оскарження в суді. Генеральним планом смт Затока (зі змінами від 16 березня 2015 року) спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, дачного будівництва.

Отже, прийняття Затоківською селищною радою рішення від 05 червня 2015 року № 3024, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку кадастровий номер 5110300000:02:001:0336 для індивідуального дачного будівництва, відповідало як документації із землеустрою, так і містобудівній документації.

Крім того, прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушених прав держави, оскільки належним способом захисту прав власника майна є його витребування із чужого незаконного володіння. Посилався на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратурипросить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, у касаційній скарзі порушено клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 495/1490/18 з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що об`єкти дачного будівництва мають свої будівельно-технічні і цільові особливості, що відокремлюють їх від інших об`єктів рекреаційного будівництва (рекреаційних установ). Дачний будинок не є закладом (установою), а відноситься до об`єктів житлової нерухомості.

Отже, у межах категорії земель рекреаційного призначення відокремлено різні види цільового призначення (використання) земельних ділянок, а саме: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту, для індивідуального дачного будівництва, для колективного дачного-будівництва.

З огляду на це, враховуючи, що мало місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), для правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0336, вимагалося виготовлення такого виду документації із землеустрою, як проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Апеляційним судом не перевірено правомірність надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва з урахуванням містобудівної документації, у тому числі генерального плану смт Затока, що передбачено положеннями частини п`ятої статті 20 ЗК України і за відсутності розробленого та затвердженого детального плану території.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що прокурор не є власником спірної земельної ділянки та вона не вибувала з володіння територіальної громади в особі селищної ради поза її волею, бо наявні рішення уповноваженого державою органу на розпорядження земельною ділянкою. Таким чином, апеляційний суд помилково послався на положення статей 387 388 ЦК України та не застосував статті 21 393 ЦК України, статтю 152 ЗК України.

Доводи особи, яка подала відзив

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Оскаржувані прокурором рішення селищної ради, свідоцтво про право власності, рішення державного реєстратора відповідають положенням земельного законодавства, а отже, ОСОБА_1 набуто у власність спірну земельну ділянку правомірно.

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала заяву про розподіл судових витрат, в якій просила стягнути з прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 15 000 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що на підставі рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 10 лютого 2011 року № 109, рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 22 березня 2011 року № 234, 30 червня 2011 року між ТОВ «Вояж-Сі» та Затоківською селищною радою був укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, (кадастровий номер 5110300000:02:001:0268), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на 5 років, для будівництва бази відпочинку.

У договорі зазначено, що на земельній ділянці розташована не закінчена будівництвом база відпочинку, земельна ділянка передається в оренду для будівництва бази відпочинку, цільове призначення земельної ділянки для будівництва бази відпочинку, категорія земельної ділянки «землі житлової та громадської забудови». Договір оренди посвідчений 30 червня 2011 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Щукіною Л. С., зареєстровано у реєстрі за № 1154 (а.с. 15-21, т. 1).

Відповідно до договору про розірвання договору оренди від 08 жовтня 2013 року, укладеного між Затоківською селищною радою та ТОВ «Вояж-Сі», договір оренди розірвано за взаємною згодою і домовленістю сторін. Орендарем за актом прийому-передачі передано орендодавцю об`єкт оренди - земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , категорія земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, загальною площею 1,2000 га, державну реєстрацію земельної ділянки проведено 05 липня 2011 року відділом Держкомзему у м. Білгород-Дністровському Одеської області, номер запису про право власності: 1938407, від 20 липня 2013 року, індексний номер витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 729072. Договір про розірвання договору оренди посвідчений 08 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Дністровського міського нотаріального округу Щукіною Л. С., зареєстровано у реєстрі за № 1407 (а.с. 25, т. 1).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі № 815/4904/14 позов заступника прокурора Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-Сі» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок»; визнано протиправним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування бази відпочинку « Вояж-Сі » за адресою: АДРЕСА_1 ». Задовольняючи позов у справі № 815/4904/14, суд виходив із того, що рішенням селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 ТОВ «Вояж-Сі» надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок, у якого земельна ділянка не перебуває у власності або у користуванні. На час прийняття оскаржуваних рішень ані земельна ділянка не знаходилась у користуванні чи власності ТОВ «Вояж-Сі», ані база відпочинку, яка на ній розташована, тому й дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу та виділу не міг надаватись (а.с. 28-32, т. 1).

На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, площею 1,2 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ «Вояж-Сі» відповідно до договору оренди від 30 червня 2011 року, було сформовано 18 земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, у тому числі земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:001:0336, які передано громадянам у власність для індивідуального дачного будівництва (а.с. 35-36, т. 1).

Рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05 червня 2015 року № 3024 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,1000 га, (кадастровий номер 5110300000:02:001:0336) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, (кадастровий номер 5110300000:02:001:0336) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 37, т. 1).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 16 січня 2018 року земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:001:0336 має наступну інформацію: площа: 0,1000 га; цільове призначення: Е.07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; категорія землі: землі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки: для будівництва бази відпочинку; інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки: технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виготовлена 18 червня 2014 року ФОП ОСОБА_4 ; форма власності: приватна; власник ОСОБА_2 орган, який зареєстрував земельну ділянку: Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському; державна реєстрація земельної ділянки проведена 24 квітня 2015 року (а.с. 38-40, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:001:0336 має: реєстраційний номер 828016851103; площа: 0,1 га; дата державної реєстрації земельної ділянки: 24 квітня 2015 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держкомзему у Білгород-Дністровському районі Одеської області; цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; адреса: АДРЕСА_1 ; державна реєстрація з відкриттям розділу проведена 23 грудня 2015 року; підстава: відомості за результатом пошуку, серія та номер: б/н, виданий 23 грудня 2015 року, видавник, документи заявника (оригінали та копії), серія та номер: б/н, виданий 23 грудня 2015 року, видавник: заявник, рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 3024, виданий 05 червня 2015 року, видавник: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-5101925622015, виданий 24 квітня 2015 року, видавник: відділ Держземагентства у м. Білгород-Дністровському Одеської області.

При цьому, відповідно до деталізованої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 23 грудня 2015 року право власності на вищезазначену земельну ділянку, кадастровий номер 5110300000:02:001:0336, площа: 0,1 га, було зареєстровано за ОСОБА_1 : підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 13 січня 2016 року, видавник: Біляївське міськрайонне управління юстиції в Одеській області; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27808614 від 13 січня 2016, ОСОБА_5 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с. 41-46, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 5110300000:02:001:0336 знаходиться дачний будинок загальною площею 273 кв. м належний на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с. 41, т. 1).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пославшись на відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви рішення місцевого суду, правильно вказав, що, звернувшись до суду з позовними вимогами про: визнання незаконним рішення селищної ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, прокурор обрав неналежний (неефективний) спосіб захисту прав.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що ним обрано правильний та ефективний спосіб захисту прав держави, оскільки наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі, як було встановлено з обставин цієї справи, унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, не є підставою для скасування зазначених судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заява у цій справі подана першим заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності, фізичною особою - ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2 цс 21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник

з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148 гс 19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125 цс 20).

Отже, вимоги про визнання незаконним рішення селищної ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157 гс 19)).

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку (яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки) також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі першим заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури позовні вимоги не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80 гс 20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125 цс 20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

При вирішенні спору апеляційний суд також зазначив, що Затоківською селищною радою не порушено ЗК України при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 .

Зазначені висновки апеляційного суду стосуються виключно дій Затоківської селищної ради й не стосуються добросовісності/недобросовісності ОСОБА_1 , які підлягають доведенню у разі пред`явлення прокурором відповідного позову. Тому Верховний Суд не вбачає підстав для зміни/скасування постанови апеляційного суду в цій частині, так як висновки щодо неефективності позову стосуються захисту прав ОСОБА_1 , а не селищної ради.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 495/1494/18 (провадження № 61-11223 св 22).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат прокурора, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , заявила клопотання про стягнення з прокуратури судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, надану в суді касаційної інстанції. Копія вказаної заяви з додатками також була надіслана прокурору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження заявлених судових витрат заявник надав суду: копію договору про надання правової допомоги від 13 січня 2023 року, акту приймання-передачі наданих правових послуг від 07 березня 2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 07 березня 2023 року про сплату адвокату 15 000 грн.

При цьому, прокурор не подав суду заперечення щодо поданої заяви чи щодо розміру наданої правничої допомоги.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає доведеним надання ОСОБА_1 правових послуг у зазначеному в заяві обсязі, тому вважає, що її слід задовольнити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2019 рокуу незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правничої допомоги у суді касаційної інстанції у розмірі 15 000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник