Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №307/461/19

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 307/461/19

провадження № 61-19340св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (стягувач)- ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2019 року у складі головуючого-судді Бобрушко В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Готра Т. Ю., Собослой Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року.

На обґрунтування клопотання зазначала, що рішенням районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 2 000
чеських крон щомісячно, починаючи з 21 березня 2010 року. Вказаним рішенням визначено порядок погашення заборгованості по аліментах за період з 21 березня 2010 року по 18 грудня 2012 року у сумі 61 000 чеських крон шляхом сплати на користь ОСОБА_1 по 2 000 чеських крон на місяць, разом з аліментами, починаючи з наступного місяця після набрання рішення законної сили.

Заявник зазначає, що рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року набрало законної сили 13 лютого 2013 року та залишається невиконаним в частині стягнення аліментів за період з квітня 2010 року по вересень 2015 року.

У зв'язку зі зміною місця проживання відповідача, який проживає на території України, а саме: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 просила визнати та виконати на території України рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року, в частині стягнення несплачених ОСОБА_2 аліментів за період з квітня 2010 року по вересень 2015 року включно в сумі 127 000 чеських крон та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.127 000 чеських крон заборгованості по аліментах на неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка утворилася за період з квітня 2010 року по вересень 2015 року включно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2019 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що враховуючи, що рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, набрало законної сили 13 лютого 2013 року, а з клопотанням про визнання та виконання вказаного рішення на території України ОСОБА_1 звернулася до суду 12 лютого 2019 року, тобто за межами трирічного строку проведення стягнення з погашення заборгованості по аліментах.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого постановив законну і обґрунтовану ухвалу про відмову в задоволенні клопотання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про те, що заборгованість по аліментах за період з квітня 2010 року по вересень 2015 року у вигляді заборгованості конкретної суми місячних платежів не може вважатися періодичними платежами, оскільки рішенням районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на сина у розмірі 2 000 чеських крон на місяць, починаючи з 21 березня 2010 року, що свідчить про періодичний характер стягнень, в той час як трирічний строк звернення до виконання рішення іноземного суду в України, відповідно до положень статті 463 ЦПК України, не застосовується.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

На час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу № 307/461/19 за клопотанням ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням районного суду м. Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 2 000 чеських крон на місяць, починаючи з 21 березня 2010 року та борг по аліментах за період з 21 березня 2010 року по 18 грудня 2012 року у розмірі 61 000 чеських крон, який ОСОБА_2 повинен сплачувати по 2 000 чеських крон на місяць разом з аліментами, починаючи з наступного місяця після набрання рішенням законної сили.

Указане рішення набрало законної сили 13 лютого 2013 року.

Крім того рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили 20 жовтня 2015 року, позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково та вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 850 гривень щомісячно, починаючи з 24 вересня 2015 року і до його повноліття, а в решті позову відмовлено.

Звертаючись до суду з указаним клопотання ОСОБА_1 просила визнати та виконати на території України рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року, в частині стягнення несплачених ОСОБА_2 аліментів за період з квітня 2010 року по вересень 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

За правилами статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.

Між Україною та Чеською Республікою укладено 28 травня 2001 року укладено договір "Про правову допомогу в цивільних справах", який ратифіковано Законом України від 10 січня 2002 року № 2927-III (далі - Договір про правову допомогу).

Статтею 48 Договору про правову допомогу передбачено, що договірні правовідносини регулюються законодавством, яке обирається за згодою їхніх учасників, а за відсутності згоди - законодавством сторони, на території якої було укладено договір, за винятком договорів щодо нерухомого майна, де застосовується законодавство держави, на території якої знаходиться нерухомість.

Форма договору регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, яким регулюється і саме договірне зобов'язання. Справи з вирішення спорів, що виникають з договірних відносин, є компетентним вирішувати орган юстиції тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання, перебування чи знаходження відповідач або знаходиться спірне нерухоме майно.

Отже, враховуючи вказані положення Договору про правову допомогу, у спірних правовідносинах компетентним судом є той орган країни, на території якого має місце проживання, перебування чи знаходження відповідач. В цьому конкретному випадку адреса проживання відповідача - АДРЕСА_1, тобто на території України.

Відповідно до статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Згідно зі статтею 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у статтею 82 Закону України "Про міжнародне приватне право", здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Відповідно до частини 1 статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Статтею 463 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 468 ЦПК України у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може бути відмовлено, зокрема, якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та пунктом 5 частини 2 статті 468 ЦПК України строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні.

Апеляційним судом при вирішенні клопотання про визнання та виконання рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року саме в частині стягнення несплачених аліментів за період з квітня 2010 року по вересень 2015 року в розмірі 127 000 чеських крон враховано, що заявник не просить щодо визнання та виконання рішення іноземного суду в частині стягнення аліментів, які є періодичними платежами, та які вже стягуються з вересня 2015 року з ОСОБА_2 на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2015 року, а ставить питання про стягнення саме заборгованості по аліментах у вигляді конкретної суми. При цьому заявник просить погасити заборгованість нараховану за період з квітня 2010 року по вересень 2015 року, тобто поза межами трирічного строку, що суперечить положенням статті 463 ЦПК України.

Встановивши, що рішення районного суду міста Раковнік Чеської Республіки від 18 грудня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, набрало законної сили 13 лютого 2013 року, а з клопотанням про визнання та виконання вказаного рішення на території України ОСОБА_1 звернулася до суду 12 лютого 2019 року, тобто за межами трирічного строку проведення стягнення з погашення заборгованості по аліментах, що відповідно до пункту 5 частини 2 статті 468 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання вищезазначеного рішення Чеської Республіки.

Доводи заявника, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and

Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов