Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.10.2018 року у справі №710/344/18

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 710/344/18

провадження № 61-43720св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року в складі судді Побережної Н. П. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк " (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 791,57
грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 08 лютого 2011 року між ними було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 5 000,00 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Однак, у порушення умов договору, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 28 лютого 2018 року становить 26 791,57 грн, що включає в себе: 1 987,47 грн заборгованості за кредитом, 22 852,12 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 200 грн пені та комісії, 500 грн штрафу (фіксована частина), та 1 251,98 грн штрафу (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 лютого 2011 року, а саме: 1 987,47 грн - заборгованість за кредитом; 22 236,44 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 200,00 грн - комісія; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 251,98

грн - штраф (процентна складова).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 4 405,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач узяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у заявленому банком розмірі, при цьому заяву про застосування позовної давності до вимог банку відповідач у порядку, визначеному статтею 267 ЦК України, не подав, а тому апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Судуз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що у відзиві на позовну заяву він посилався на сплив позовної давності до вимог банку. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилково зазначив, що заява про застосування позовної давності від нього не надходила.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не в повному обсязі здійснив перевірку наявних у справі доказів, надав непральну оцінку його відзиву, не врахував, що законом не установлено вимог щодо форми заяви про застосування позовної давності і посилання у відзиві на позов про її застосування являється підтвердженням того, що він зробив таку заяву.

Окрім цього зазначає, що стягуючи з нього заборгованість за пенею та штрафом, апеляційний суд застосував до нього подвійну цивільно-правову відповідальність за одне й те саме порушення договірного зобов'язання, що суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

31 жовтня 2018 року справу № 710/344/18 справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до анкети-заяви відповідача від 08 лютого 2011 року, яка разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір про надання банківських послуг, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" до договору № SAMDN50000040804062 термін внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним, базова процентна ставка в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році, становить 3,0 %. Пеня за невчасне погашення заборгованості становить пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) - (базова процентна ставка за договором)/30 - нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) - 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується 1 раз в місяць за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 08 лютого 2011 року, станом на 28 лютого 2018 року заборгованість відповідача перед банком становить 26 791,57 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 1 987,47
грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 22 852,12
грн, комісії в сумі 200,00 грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00
грн та штрафу (процентна складова) в сумі 1 251,98 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, комісії і штрафів

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В анкеті-заяві позичальника від 08 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена.

Пред'являючи вимоги про погашення кредиту, окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), банк просив також стягнути заборгованість за процентами за користування кредитом, комісію та штрафи (фіксовану та процентну складову).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався також на витяг з тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, розміщених на сайті: https://privatbank. ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин лютий 2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (березень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, штрафів, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому наявна в матеріалах справи довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", яка підписана відповідачем, не містить повної дати її підписання та в такій зазначено, що вона складена по договору № SAMDN50000040804062, тоді як банк просить стягнути заборгованість за договором № б/н, а тому не може свідчити про те, що саме з викладеними в ній умовами кредитування ознайомився відповідач, підписуючи анкету-заяву від 08 лютого 2011 року.

Указане не враховано апеляційним судом під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" процентів за користування кредитними коштами в розмірі 22 236,44 грн, комісії в сумі 200,00 грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна складова) в сумі 1 251,98 грн, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, оскільки зазначені вимоги банку не можуть бути задоволені в зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача щодо їх сплати позивачу в анкеті-заяві від 08 лютого 2011 року.

Такі висновки відповідають правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту

Установлено, що відповідач ОСОБА_1 не оспорював факт підписання ним 08 лютого 2011 року анкети-заяви.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 81, 82 ЦПК України. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Факт відсутності заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 987,47 грн, про які заявлено банком у позовній заяві, відповідачем не спростовано.

Колегія суддів не враховує заяву відповідача про пропуск позивачем позовної давності, викладену ним у відзиві на позовну заяву, оскільки підписана сторонами анкета-заява не містить строку повернення кредиту (користування ним), а відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послуг, у яких передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання і якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору він автоматично пролонговується на той самий строк, дає підстави для висновку, що сторони не обумовили в письмовому вигляді строк повернення кредиту.

Ураховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанцій в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 987,47 грн відповідає обставинам, установленим у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ПАТ
КБ "ПриватБанк" про стягнення процентів за користування кредитними коштами, комісії та штрафів не підлягають задоволенню в зв'язку з їх безпідставністю, не може бути залишене в силі рішення суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні в зв'язку з пропуском позовної давності, так як такий висновок місцевого суду є неправильним і таким, що суперечить обставинам справи. До того ж, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, суд першої інстанції безпідставно зазначив, що заява про застосування позовної давності від відповідача не надходила, оскільки наведене спростовується змістом відзиву на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи. При цьому, за відсутності такої заяви суд позбавлений можливості ухвалити рішення про відмову в позові в зв'язку зі спливом позовної давності.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, комісії та штрафів не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для їх скасування в цій частині і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 22 236,44 грн, комісії в сумі 200,00
грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна складова) в сумі 1 251,98 грн.

Водночас, ураховуючи, що постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1 987,47

грнвідповідає вимогам закону й підстав для її скасування немає, колегія суддів вважає за необхідне залишити її в цій частині без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги (розмір задоволених позовних вимог складає 7,42 % від суми заявлених вимог), розподіл судових витрат необхідно змінити: стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 326,85 грн.

Разом з тим, беручи до уваги те, що відповідач ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року був звільнений від сплати судового збору за подання до суду касаційної скарги, з позивача в дохід держави підлягають стягненню 3 262,52 грн судового збору в зв'язку із переглядом справи в касаційному суді (1 762,00 грн? 200 %? 92,58 %).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 22 236,44 грн, комісії в сумі 200,00 грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна складова) в сумі 1 251,98 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 22 236,44 грн, комісії в сумі 200,00
грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна складова) в сумі 1 251,98 грн.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 липня 2018 рокузалишити без змін.

Розподіл судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 326,85 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в дохід держави 3 262,52 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов