Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.02.2019 року у справі №349/1031/17

Постанова

Іменем України

20 липня 2020 року

м. Київ

справа № 349/1031/17

провадження №61-20370св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року у складі судді Лошак О. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

Протягом року вони не підтримують подружніх стосунків, шлюб існує формально, спільних дітей не мають, проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

Подальше спільне життя та збереження шлюбу буде суперечити інтересам кожного із сторін.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати укладений між ними 05 вересня 2014 року шлюб, актовий запис № 77.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 05 вересня 2014 року у виконавчому комітеті Бурштинської міської ради, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, актовий запис № 77. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони припинили подружні стосунки, понад рік спільно не проживають, а подальше спільне проживання та збереження сім'ї сторін неможливе, оскільки суперечитиме інтересам позивача.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що сторони понад рік спільно не проживають. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд, розглянувши справу без участі сторін, в оскаржуваному рішенні зазначив, що сторони понад рік спільно не проживають, що є неправильним.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 грудня скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що справу розглянуто за відсутності позивача, яка належним чином не була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської областівід 22 серпня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сторони припинили подружні стосунки, спільно не проживають, неповнолітніх дітей на утриманні у подружжя немає, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції змінити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено того, що сторони понад рік не проживають разом. Крім того, судом першої інстанції належним чином не повідомлено ОСОБА_2 про розгляд справи. Підпис про отримання повістки не належить ОСОБА_2, оскільки він фактично не міг підписати дану повістку, бо не перебував на території України, а також не міг подавати письмових заперечень на позовну заяву.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року та у січні 2020 року до Верховного Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в яких вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України. Посилалась на те, що позивачем до суду апеляційної інстанції надані докази того, що вони з відповідачем у справі не проживали спільно з серпня 2016 року. Позивач з грудня 2015 року проживала за адресою: АДРЕСА_1. Судом було долучено до матеріалів справи: копію листа Державної прикордонної служби України від 27 лютого 2019 року, копію договору майнового найму від 13 червня 2015 року № 12/1425, копію договору майнового найму від 28 листопада 2016 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 вересня 2014 року між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Бурштинської міської ради Галицького району, актовий запис № 77, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а. с. 4).

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач посилалася на те, що протягом року сторони не підтримують подружніх стосунків, шлюб існує формально, спільних дітей не мають, проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Подальше спільне життя та збереження шлюбу буде суперечити інтересам кожного із сторін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Згідно з частиною 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до частиною 3 статті 105 СК України.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.

Вирішуючи спір, суди, з дотриманням вимог статей 89,263,264,367

ЦПК України, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

За таких обставин висновок судів про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило інтересам позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що він про розгляд справи у суді першої інстанції належним чином повідомлений не був, проте апеляційний суд вказане не врахував, до уваги не приймаються, оскільки представник відповідача ОСОБА_4 брав участь у розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції та реалізував його право на участь у судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги загалом зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк