Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.05.2018 року у справі №441/1660/15

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 441/1660/15

провадження № 61-8107св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: Ступак О. В. (суддя-доповідач), ОСОБА_1, ОСОБА_2,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4,

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Тропак О. В., Федоришина А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 09 лютого 2015 року на 14 км автодороги Львів-Шегині біля с. Суховоля Городоцького району Львівської області ОСОБА_5, керуючи автобусом «Mercedes Bens 614», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, в порушення Правил дорожнього руху України проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу з моменту виникнення небезпеки для руху, а саме її виходу в якості пішохода на проїзну частину дороги, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, здійснив наїзд на неї, спричинивши політравму, черепно-мозкову травму, забій головного мозку та інші ушкодження, що відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Вказані обставини встановлені вироком Городоцького районного суду Львівської області від 18 травня 2015 року яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автобус «Mercedes Bens 614» належить ОСОБА_6 Із ліцензійної картки НОМЕР_2, виданої ФОП ОСОБА_4, остання володіє цим автобусом на підставі тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3, виданого 29 серпня 2013 року. На момент ДТП ОСОБА_5 керував автобусом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків за трудовим договором від 02 лютого 2015 року, укладеним із ФОП ОСОБА_4

У зв'язку з отриманими травмами в період з 09 лютого 2015 року по 29 квітня 2015 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Городоцької ЦРЛ. Внаслідок кримінального правопорушення їй було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у непомірному страху та побоюванні за власне життя у момент наїзду, який відбувся внаслідок непередбачуваних та протиправних дій ОСОБА_5, болю від численних травм та лікування із застосуванням металоостеосинтезу (металевих пластин та гвинтів), переживань, тривалого клопоту, незручностей внаслідок лікування, довготривалості лікування, неможливості самостійно пересуватися та здійснювати самообслуговування, потребою сторонньої допомоги, втрати психологічної рівноваги внаслідок порушення сталого побуту, життєвих зв'язків.

В ході досудового розслідування ОСОБА_5 добровільно відшкодував їй частину моральної шкоди в розмірі 22 500 грн.

Проте цих коштів недостатньо для відшкодування моральної шкоди, яку вона зазнала через подію ДТП.

Посилаючись на викладене позивач просила стягнути з ФОП ОСОБА_4 на її користь 57 500 грн моральної шкоди та витрати на правову допомогу.

Представник ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 позов не визнав та пояснив, що позивач не надала жодних доказів у чому саме полягають її моральні страждання. Матеріальні збитки потерпілій повністю відшкодувала страхова компанія, моральну шкоду в розмірі 22 500 грн виплачено потерпілій ФОП ОСОБА_4 через ОСОБА_5, що підтверджується відповідними розписками. Вважає, що виплачений потерпілій розмір моральної шкоди є достатнім та справедливим, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 19 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 57 500 грн моральної шкоди завданої злочином. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалюючи рішення та визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив зі того, що в результаті неправомірних дій ОСОБА_5, який керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків за трудовим договором у ФОП ОСОБА_4, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягала у фізичному болі та стражданнях, які вона зазнала в результаті отриманих тілесних ушкоджень.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених вимог про стягнення маральної шкоди та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до розписок від 12 та 18 лютого 2015 року, ФОП ОСОБА_4 на відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди передала через ОСОБА_5 у добровільному порядку 22 500 грн. Отже, зазначений розмір моральної школи був визнаний ОСОБА_3 Цивільний позов у межах кримінального провадження не заявлено, а інших належних та допустимих доказів завдання моральної шкоди у визначеному в позовній заяві розмірі суду надано не було.

У червні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що в апеляційній скарзі відсутні і в судовому засіданні відповідачем не озвучено будь-яких доводів з приводу того, що сторони нібито домовились про остаточність вказаної суми моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції з власної ініціативи вказав, що розписки підтверджують визнання позивачем відшкодування моральної шкоди у зазначеному розмірі. Суд нe досліджував вказані розписки в судовому засіданні, однак, у рішенні описав свої висновки щодо них. Розписки підтверджують лише факт передачі ОСОБА_5 грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди і не містять будь-яких домовленостей з приводу визнання відшкодування моральної шкоди остаточним. У матеріалах справи є копія її заяви від 07 травня 2015 року про визнання нею часткового відшкодування ОСОБА_5 моральної шкоди. Суд у своєму рішенні не вказав висновків із приводу розміру відшкодування моральної шкоди, яка на його погляд, є адекватною.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду указану справу.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214, 316 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення рішення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 09 лютого 2015 року на 14 км автодороги Львів-Шегині біля с. Суховоля Городоцького району Львівської області ОСОБА_5, керуючи автобусом «Mercedes Bens 614», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, в порушення Правил дорожнього руху України проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу з моменту виникнення небезпеки для руху, а саме виходу ОСОБА_3 в якості пішохода на проїзну частину дороги, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, здійснив наїзд, спричинивши позивачу політравму, черепно-мозкову травму, забій головного мозку та інші ушкодження, що відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Вказані обставини встановлені вироком Городоцького районного суду Львівської області від 18 травня 2015 року яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та висновком судово-медичної експертизи від 10 лютого 2015 року № 30/15.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автобус «Mercedes Bens 614» належить ОСОБА_6 Із ліцензійної картки НОМЕР_2, виданої ФОП ОСОБА_4, остання володіє цим автобусом на підставі тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_3, виданого 29 серпня 2013 року. На момент ДТП ОСОБА_5 керував автобусом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків за трудовим договором від 02 лютого 2015 року, укладеним із ФОП ОСОБА_4

З матеріалів справи убачається і сторонами у справі не заперечується, що відповідно до розписок від 12 та 18 лютого 2015 року, ФОП ОСОБА_4 на відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди передала через ОСОБА_5 у добровільному порядку 22 500 грн.

У зв'язку з тим, що виплачених коштів недостатньо для відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди у розмірі 57 500 грн, яка складає різницю між виплаченою їй моральною шкодою та невідшкодованою шкодою.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов'язково слід ураховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов'язаннях і не набуває якихось особливостей. До таких обставин частина перша вказаної норми відносить виконання трудових (службових) обов'язків працівником.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу. Указане правило діє, якщо в нормах матеріального права не має вказівки про перерозподіл обов'язків доказування.

Звертаючись до суду з цим позовом про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, ОСОБА_3 у позовній заяві не обґрунтувала з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, враховуючи те, що ФОП ОСОБА_4 у добровільному порядку виплатила позивачу 22 500 грн із відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що виплачені відповідачем 22 500 грн є цілком достатнім відшкодуванням моральної шкоди завданої ОСОБА_3, оскільки протилежного нею доведено не було.

Твердження заявника про те, що матеріали справи містять копію її заяви адресованої суду, який розглядав кримінальну справу відносно ОСОБА_5, в якій вона вказала на те, що моральна шкода їй була відшкодована лише частково, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутня така заява.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:ОСОБА_9 ОСОБА_1 ОСОБА_2