Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.04.2025 року у справі №542/937/23

Постанова

Іменем України

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 542/937/23

провадження № 61-2239св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Таскомбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Коваленком Романом Йосиповичем , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2025 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2023 року «Таскомбанк» звернулося до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 20 травня 2024 року:

в задоволенні позову АТ «Таскомбанк» відмовлено;

стягнути з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 11 813,57 та витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу:

апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» залишено без задоволення;

рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 20 травня 2024 року залишено без змін;

стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 3 833,20 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 грудня 2024 року:

заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу залишено без розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

у клопотанні-заяві від 20 грудня 2024 року , відповідач ОСОБА_1 просить також про відшкодування її витрат на послуги адвоката Коваленка Р. Й. за участь останнього у судовому засіданні Полтавського апеляційного суду 17 грудня 2024 у розмірі 1 300 грн та додатковий гонорар за позитивне вирішення справи на її користь «гонорар успіху» у розмірі 7 % від ціни позову, що становить 4 100 грн;

за змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, можуть бути подані як до закінчення судових дебатів у справі, так і протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду;

для вирішення питання судових витрат сторони після ухвалення рішення, особа, яка ініціює таке питання, має заявити про відповідні витрати до закінчення судових дебатів у справі та вже після такої заяви подати протягом п`яти днів докази на підтвердження заявлених судових витрат. Недодержання встановленої законом процедури подання доказів має наслідком залишення заяви без розгляду.

з матеріалів справи вбачається, що клопотання про ухвалення додаткового рішення із доказами понесення витрат на правничу допомогу адвоката Коваленка Р. Й. подано ОСОБА_1 до апеляційного суду 20 грудня 2024 року - в межах строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, проте до закінчення судових дебатів у справі сторона не зробила про це відповідну заяву, що є підставою для залишення заяви про розподіл додаткових судових витрат відповідача на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції без розгляду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2025 року:

клопотання-заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу повернуто заявнику без розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 грудня 2024 року на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України залишено без розгляду клопотання-заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу її витрат на послуги адвоката Коваленка Р. Й. за участь останнього у судовому засіданні Полтавського апеляційного суду 17 грудня 2024 року в розмірі 1 300 грн та додатковий гонорар за позитивне вирішення справи на її користь «гонорар успіху» у розмірі 7 % від ціни позову, що становить 4 100 грн;

15 січня 2025 року ОСОБА_1 повторно подала до апеляційного суду клопотання-заяву про стягнення з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 5 400 грн;

зі змісту даного клопотання вбачається, що ОСОБА_1 фактично заперечує підстави повернення без розгляду її попереднього клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу від 20 грудня 2024 року у зв`язку з недодержанням встановленого законом строку заявлення про стягнення таких витрат (частина восьма статті 141 ЦПК України), що може бути доводом касаційної скарги, проте не є підставою для перегляду апеляційним судом власного судового рішення та повторного вирішення аналогічного клопотання;

оскільки недодержання особою встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України порядку подання доказів витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв?язку з розглядом даної справи, що стало підставою для повернення ОСОБА_1 клопотання від 20 грудня 2024 року про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, повторне клопотання з цього самого питання за відсутності інших підстав та нових обставин не підлягає розгляду апеляційним судом та повертається особі, яка його подала. При цьому сторона не позбавлена можливості оскаржити в касаційному порядку відповідну ухвалу апеляційного суду у разі незгоди з прийнятим рішенням щодо заявленого клопотання.

Аргументи учасників справи

22 лютого 2025 року ОСОБА_1 через Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником Коваленком Р. Й., на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2025 року, у якій просила:

оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати;

справу передати на розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про розгляд клопотання-заяви ОСОБА_1 від 09 січня 2025 року про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

в основу оскаржуваної ухвали від 20 січня 2025 року, як на підставу для повернення клопотання-заяви про стягнення судових витрат без розгляду, покладено те, що зі змісту даного клопотання вбачається, що ОСОБА_1 фактично заперечує підстави повернення без розгляду її попереднього клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу від 20 грудня 2024 у зв`язку з недодержанням встановленого законом строку заявлення про стягнення таких витрат (частина восьма статті 141 ЦПК України), що може бути доводом касаційної скарги, проте не є підставою для перегляду апеляційним судом власного судового рішення та повторного вирішення аналогічного клопотання;

відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Вказані положення не містять підстав для повернення без розгляду повторно поданої заяви про стягнення судових витрат разом з клопотанням про поновлення процесуального строку на подання таких доказів;

особливу увагу касаційного суду звертає на відсутність в оскаржуваній ухвалі від 20 січня 2025 року належних обґрунтувань нормами процесуального права, які вказують на не допущення до апеляційного розгляду повторно заявленого стороною відповідача клопотання-заяви про судові витрати і її повернення заявнику, оскільки до розгляду по суті воно не призначалося та не розглядалося. Відповідно до частин другої та третьої статті 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Всупереч вказаним положенням, апеляційний суд не призначаючи судове засідання повторно подану заяву повернув без розгляду;

якщо апеляційний суд вважав, що матеріали справи не містять відомостей про зроблену стороною відповідача заяву до закінчення судових дебатів у справі, яка стосується надання доказів про судові витрати протягом п`яти днів після ухвалення постанови від 17 грудня 2024 року, то апеляційний суд мав би, ще під-час розгляду первісної заяви про судові витрати, що подана на третій день після ухвалення рішення, призначити її до розгляду та відмовити у її задоволенні, а не залишати без розгляду в односторонньому порядку. Тим самим, сторона відповідача не була позбавлена права на повторне звернення до апеляційного суду з клопотанням-заявою про залучення доказів на правову допомогу та їх стягнення. При цьому, ОСОБА_1 , повторно звертаючись не мала на меті переглядати ухвалу апеляційного суду від 30 грудня 2024 року, а лише діяла в межах наданих їй процесуальних прав на таке повторне звернення з відповідною заявою та просила поновити строк;

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №161/5317/18). Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 907/850/22;

апеляційний суд не приймав ухвали про відмову відповідачу у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, що не позбавляло права заявника повторно звернутися з відповідною заявою, як на те вказує практика Верховного Суду, залишення заяви про відшкодування судових витрат без розгляду не позбавляє сторону права повторно звернутися з такою заявою. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що у разі неподання доказів судових витрат у встановлений строк, заява залишається без розгляду, але це не перешкоджає повторному зверненню з відповідною заявою. Натомість, апеляційний суд прийняв оскаржувану ухвалу та повернув без розгляду заяву відповідача про судові витрати.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

22 квітня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 березня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина друга статті 270 ЦПК України).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«7.23. Однаковим в обох кодексах є правило про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина четверта статті 270 ЦПК України). Отже, законодавцем уніфіковано правила щодо прийняття додаткового судового рішення, що вимагає єдиних підходів у їх застосуванні.

7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.

7.25. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

7.26. Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130 221 ГПК України (статей 133 - 142 246 ЦПК України).

7.27. ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22),на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

7.28. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі ( стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).

7.29. Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

7.30. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

7.31. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

7.32. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 грудня 2023 року в справі № 907/850/22 вказано, що:

«5.23. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18)».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що:

«56. Вже після прийняття постанови у цій справі і після закінчення п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, відповідачка надала новий розрахунок понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, який доповнила витратами на суму 50 894,40 грн.

57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відповідачка пропустила строк для подання доказів понесених витрат. При цьому у своєму клопотанні від 22 листопада 2019 року відповідачка не просила поновити пропущений процесуальний строк та не вказала про поважність причин його пропуску.

58. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає, що в частині вирішення питання про стягнення витрат у розмірі 50 894,40 грн заяву відповідачки необхідно залишити без розгляду. Дані докази були надані ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України».

У справі, що переглядається:

апеляційний суд не врахував, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду;

у клопотання-заяві ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу просила поновити процесуальний строк для звернення з цим клопотанням (а. с. 174, том 3). Апеляційний суд це клопотання не розглянув;

постанова Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року була ухвалена у відкритому судовому засіданні (а. с. 119, том 3);

в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2025 року вказано, що це судове рішення було ухвалене у відкритому судовому засіданні (а. с. 193, том 3);

суд апеляційної інстанції не врахував, що: для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала)»; положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим);

апеляційний суд не звернув уваги на те, що правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 270 ЦПК України є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 246 ЦПК України, яка визначає обов`язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи, що була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження);

як свідчить аналіз матеріалів справи, в ній відсутні докази повідомлення судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 про розгляд її заяви про ухвалення додаткового рішення, незважаючи на те, що розгляд справи по суті в суді апеляційної інстанції відбувався у відкритому судовому засіданні. За таких обставин, відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд її заяви про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції 20 січня 2025 року, що є підставою для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду з переданням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржене судове рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Коваленком Романом Йосиповичем , задовольнити.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Полтавського апеляційного суду від 20 січня 2025 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко