Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2021 року у справі №185/1649/20

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 185/1649/20

провадження № 61-11611св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2, Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року у складі судді Болдирєвої У. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів Демченка Е.

Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ, про захист права власності шляхом витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та шляхом зобов'язання Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ скасувати реєстрацію права власності на зазначене нежитлове приміщення за ОСОБА_2.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником нежитлового приміщення площею 239,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке набув на підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2012 року. Державна реєстрація права власності здійснена 12 жовтня 2012 року Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м. Донецька.

На підставі договору оренди від 27 липня 2007 року нежитлове приміщення було передано у користування ПАТ "ВТБ Банк", в подальшому договір оренди переукладено з ним на підставі договору про внесення змін № 7 від 31 жовтня 2012 року.

У 2013 році ОСОБА_2 звернувся до ПАТ "ВТБ Банк" про переукладення договору оренди у зв'язку з реєстрацією за ним права власності на спірне нежитлове приміщення, на підтвердження чого надав витяг з Державного реєстру речових прав на майно та їх обтяжень, з якого вбачалося, що реєстрацію права власності за ним на зазначене нерухоме майно було здійснено на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у цивільній справі № 2/1605/371/10/12. Разом з тим, Гребінківським районним судом Полтавської області ніколи не розглядалася справа між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а під номером 2/1605/371/12 судом розглянута інша цивільна справа.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі №808/7005/14 задоволено позов ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Ворошилівського районного управління юстиції м. Донецьку. Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,номер запису про право власності в державному реєстрі речових прав
4105496. Судом встановлено, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 здійснена неправомірно, оскільки рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у справі №2/1605/371/10/12, на підставі якого проводилася державна реєстрація спірного нерухомого майна не існує. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року скасовано, провадження у справі закрито, у зв'язку з тим, що такий спір є цивільно-правовим, пов'язаний із захистом права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У січні 2020 року він, маючи намір продати належне йому на праві власності нежитлове приміщення, дізнався, що на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, право власності на зазначене нерухоме майно знову зареєстровано за ОСОБА_2.

Посилаючись на наведене, просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначене нежитлове приміщення.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 257863214101.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження права власності на нежитлове приміщення площею 239,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Установивши, що спірне нерухоме майно вибуло з фактичного володіння позивача поза його волею, оскільки реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення здійснено на підставі не існуючого рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 2/1605/371/10/12, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 відповідно до статті 388 ЦК України. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ скасувати реєстрацію права власності на зазначене нежитлове приміщення за ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога є неналежним способом захисту порушеного права позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції визнав відсутніми підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, про застосування якої ОСОБА_2 заявив в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що за своїм змістом позовні вимоги ОСОБА_1 є вимогами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, тобто є негаторним позовом, а тому, урахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, вважав, що до таких вимог позовна давність не застосовується.

Відхиляючи як необґрунтовані доводи ОСОБА_2 про порушення місцевим судом норм процесуального права, зокрема посилання на те, що суд розглянув справу за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання, апеляційний суд зазначив, що відповідач належним чином повідомлявся про судові засідання, його заяви про відкладення судових засідань свідчать про зловживання ним процесуальними правами, а тому закриття місцевим судом підготовчого засідання, яке відбулося 18 січня 2021 року та призначення на цей же день судового розгляду, який відбувся за відсутності відповідача, не призвело до порушення його процесуальних прав.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначав:

1) пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2817/16-ц, 15 травня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц;

2) пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (пункт 5 частини 1 статті 411 ЦПК України) - справу розглянуто за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга в межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що:

- апеляційний суд застосував норму права, яка не підлягала застосуванню, а саме до заявленого ОСОБА_1 позову про витребування майна (віндикаційний позов), до якого підлягає застосуванню стаття 388 ЦК України, суд застосував статтю 391 ЦК України, яка регулює питання захисту права власності шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Зазначене призвело до помилкового висновку про те, що до позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння позовна давність не застосовується. Апеляційний суд не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17, відповідно до якого на віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність. Посилаючись на наведене, заявник вважав, що сплив позовної давності, про застосування якої ним було заявлено є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, які також не були враховані судом апеляційної інстанції;

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про дотримання місцевим судом норм процесуального права, зокрема щодо розгляду справи за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Зазначав, що він був обізнаний про призначення підготовчого судового засідання на 18 січня 2021 року, однак у зв'язку з зайнятістю адвоката у слідчих діях він не міг бути присутнім у судовому засіданні та подав клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року підготовче провадження було закрито, а справу призначена до судового розгляду на цей же день об 11:15 год, про що він не був повідомлений, однак незважаючи на зазначене, суд першої інстанції ухвалив рішення по суті вирішення спору, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини 1 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

09 жовтня 2012 року між ОСОБА_4, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_5; ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №991, відповідно до якого ОСОБА_1 набув право власності на нежитлове приміщення: вбудоване приміщення на І-му поверсі житлового будинку літ. А-5, загальною площею 239,4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

12 жовтня 2012 року Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м.

Донецька здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вбудоване приміщення загальною площею 239,4 кв. м на І-му поверсі житлового будинку літ. А-5, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі договору оренди від 27 липня 2007 року нежитлове приміщення було передано у користування ПАТ "ВТБ Банк", у подальшому на підставі договору про внесення змін № 7 від 31 жовтня 2012 року, договір оренди переукладено з новим власником - ОСОБА_1.

У 2013 році ОСОБА_2 звернувся до ПАТ "ВТБ Банк" з вимогою про переукладення договору оренди у зв'язку з реєстрацією за ним права власності на вказане нежитлове приміщення, яку було здійснено на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у цивільній справі №2/1605/371/10/12.

Згідно із записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 27 грудня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у місті Донецьку Михайловою Т. С. внесено запис під номером 4105496 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі заочного рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2012 року, номер 2/1605/371/10/12.

З повідомлення голови Гребінківського районного суду Полтавської області №01-19/3/2020 убачається, що відповідно до архівних даних за 2012-2013 роки цивільна справа, у якій сторонами були ОСОБА_2 чи ОСОБА_1, до суду не надходила та не розглядалася. Під номером 2/1605/371/12 у Гребінківському районному суді обліковується інша цивільна справа за позовом ОСОБА_7 до ПОП "Довіра" про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі №808/7005/14 задоволено позов ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Ворошилівського районного управління юстиції м. Донецьку. Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,номер запису про право власності в державному реєстрі речових прав
4105496.

Судом встановлено, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 здійснена неправомірно, так як не існує рішення Гребінківського районного суду Полтавської області у справі №2/1605/371/10/12, на підставі якого проводилася така державна реєстрація.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року, закрито провадження у справі №808/7005/14 з посиланням на те, що зазначений спір є цивільно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

23 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під номером 12020050500000072 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 358 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що невстановлена особа підробила рішення Гребінківського районного суду Полтавської області, на підставі якого державним реєстратором реєстраційної служби внесені зміни щодо права власності на спірне нежитлове приміщення.

11 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до сектора державної реєстрації ЦНАП м. Покровська про скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що рішення суду у справі №2/1605/371/10/12, на підставі якого було зареєстровано право власності ОСОБА_2, судом не приймалося.

Листом № 25/02-11 від 24 лютого 2020 року Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ повідомив позивача, що за відсутності судового рішення про визнання, зміну чи припинення речових прав, ЦНАП м. Покровськ не може вчинити реєстраційні дії щодо скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо доводів касаційної скарги про застосування норми права, яка не підлягала застосуванню

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлового приміщення площею 239,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язання Центру надання адміністративних послуг м.

Покровськ скасувати реєстрацію права власності на зазначене нежитлове приміщення за ОСОБА_2. Як на правову підставу в обґрунтування позовних вимог посилався на статті 387, 388 ЦК України, тобто звернувся з віндикаційним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).

Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини 3 статті 2 ЦПК України). За змістом частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №760/23795/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №686/24003/18, від 19 серпня 2020 у справі №287/587/16-ц.

Переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що по своїй суті заявлений позов про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 нежитлового приміщення, є позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, яке перебуває у володінні власника, тобто є негаторним позовом, до правовідносин за яким підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, тоді як позивач на обґрунтування позовних вимог посилався на статтю 388 ЦК України, яка визначає інший механізм захисту порушених прав власника майна (звернення з віндикаційним позовом). З огляду на зазначене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права (статті 391 ЦК України), яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, та не застосування норми права, якою такі правовідносини урегульовані (стаття 388 ЦК України).

Самостійна зміна судом правових підстав звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, призвела не тільки до неправильної кваліфікації спірних правовідносин, а й неправильного застосування позовної давності про, що заявляв відповідач ОСОБА_2. Таким чином, фактично до вимог позивача про витребування майна, суд апеляційної інстанції не перевіряв наявність чи відсутність підстав для застосування позовної давності, зокрема не перевірив та не встановив початок перебігу позовної давності, а отже чи був пропущений позивачем строк звернення до суду за захистом порушеного права, тобто не з'ясував обставини, які є істотними для правильного вирішення справи, оскільки сплив позовної давності за доведеності порушеного права позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини у справі, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, а також надавати оцінку наявним у справі доказам.

Зазначені повноваження за змістом статей 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України є прерогативою виключно судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо розгляду справи судом першої інстанції за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частин 1 , 2 та 5 статті 12 ЦПК України; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі "Лазаренко та інші проти України"

і від 03 жовтня 2017 року у справі "Віктор Назаренко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною 5 статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128, 129, 130, 223, 372 ЦПК України.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та розпочато підготовче провадження, призначено підготовче судове засідання на 18 травня 2020 року.

Підготовчі судові засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з неявкою відповідача та його представника, зокрема на 13 липня 2020 року, на 30 вересня 2020 року, на 04 листопада 2020 року, останнє підготовче засідання було відкладено на 18 січня 2021 року.

З поданого представником ОСОБА_3 - ОСОБА_8 клопотання від 13 січня 2021 року вбачається, що відповідач та його представник були повідомлені про призначене на 18 січня 2021 року підготовче засідання, яке просили відкласти у зв'язку з неможливість забезпечити участь представника відповідача.

Відповідно до частин 2 , 5 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті. Відповідно до частини третьої наведеної статті у підготовчому судовому засіданні суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду на цей же день об 11.15 год.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували повідомлення ОСОБА_3 та його представника про призначене на 11 год 15 хв 18 січня 2021 року судове засідання. В цей же день та призначений час суд першої інстанції розглянув справу по сутіза відсутності відповідача та його представника.

З постановленням ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, суд розпочинає нову стадію судового розгляду, яка повинна відбуватися з дотриманням процесуальних норм щодо призначення судового засідання, повідомлення учасників процесу про дату, час та місце судового засідання з метою забезпечення розгляду та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів та з дотриманням прав учасників справи, зокрема, з дотриманням права на участь у судових засіданнях.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що відповідач ОСОБА_2 та його представник не були повідомлені про розгляд справи по суті, що відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення. При цьому, апеляційний суд, діючи у межах, визначених статтею 367 ЦПК України, зобов'язаний був усунути допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, оскільки має право приймати від особи, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції докази, які вона не могла надати з причин, що об'єктивно від неї не залежали, а отже повно та всесторонньо перевірити обставини справи, доводи та заперечення сторін, дослідити наявні у справі докази та вирішити спір по суті.

В порушення вимог статті 6 Конвенції та наведених вище норм процесуального права, суд апеляційної інстанції не дотримався визначених статтею 2 ЦПК України завдань та основних засад цивільного судочинства, а тому оскаржувану постанову апеляційного суду не можна вважати законною та обґрунтованою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку, апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, та порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо вирішення питання про розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах 1 , 13 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за наслідками перегляду справи Верховним Судом, касаційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко