Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2019 року у справі №759/6389/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 759/6389/17

провадження № 61-4238 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

представник позивача - адвокат Сербіна Анна Олександрівна,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року в складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

27 квітня 2017 року ПАТ "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом і просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 003-2900/756-0457 у розмірі 44 132,27 швейцарських франків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 листопада 2007 року ВАТ "Банк Універсальний", назву якого змінено на ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 003-2900/756-0457, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 109 000 швейцарських франків під 9,95 % річних до 10 листопада 2027 року на придбання майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1, а позичальник зобов'язався належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та проценти.

В подальшому до вказаного кредитного договору були укладені додаткові угоди від 04 жовтня 2010 року, 17 червня 2014 року, 30 березня 2015 року та 27 січня 2016 року, якими сторони погоджували зміну розміру плати за користування кредитом.

Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти шляхом банківського переказу на рахунок № НОМЕР_1, а відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання.

12 грудня 2016 відповідачу була вручена вимога про погашення заборгованості. У зв'язку з непогашенням поточної заборгованості у відповідача виник обов'язок повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти.

Сума заборгованості станом на 01 лютого 2017 року складає 44 132,27 швейцарських франків, з яких 39 487,57 швейцарських франків заборгованості по кредиту, 4
601,05 швейцарських франків заборгованості по процентах, 43,65 швейцарських франків заборгованості по підвищених процентах.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором на підтвердження розміру заявлених позовних вимог.

Окрім того, банк не підтвердив факт надання відповідачу кредиту в швейцарських франках.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ПАТ "Універсал Банк" задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року скасовано, постановлено нове судове рішення, яким позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року №003-2900/756-0457 в сумі 44 132,27

швейцарських франків.

Апеляційний суд виходив із того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості в сукупності з меморіальним ордером та випискою по поточному рахунку про видачу кредитних коштів є належними доказами наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором.

У суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для висновку про неналежність наданих позивачем доказів та недоведеність позовних вимог, а відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд фактично звільнив відповідача від відповідальності за неповернення кредитних коштів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення як таке, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів у швейцарських франках.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від адвоката Сербіної А. О., у якому представник позивача просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем, вважає, що розрахунок заборгованості в сукупності з меморіальним ордером та випискою по поточному рахунку про видачу кредитних коштів є належними доказами наявності заборгованості у відповідача за кредитним договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 листопада 2007 року ВАТ "Банк Універсальний", назву якого в подальшому змінено на ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 003-2900/756-0457, за умовами якого банк надав позичальнику 109 000
швейцарських франків під 9,95 % річних до 10 листопада 2027 року на придбання квартири АДРЕСА_1, а позичальник зобов'язався належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та проценти.

У договорі сторони встановили, що за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується підвищена ставка в розмірі 29,85 %, а також визначили графік платежів.

Відповідно до пунктів 2.1.3,2.3 договору видача кредиту проводиться на поточний рахунок позичальника. Зобов'язання кредитора надати кредит виникає, зокрема, з моменту відкриття позичальником поточного рахунку № НОМЕР_3 (НОМЕР_4) у кредитора для здійснення розрахунково-касового обслуговування операцій позичальника з надання та погашення кредиту.

Пунктом 5.2.5 кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитним договором понад 2 місяці кредитор має право направити на адресу позичальника повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту. У разі невиконання зобов'язань протягом 30 календарних днів з дати відправлення вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 19 листопада 2007 року позивач видав ОСОБА_2 кредит в сумі 109 000 швейцарських франків шляхом перерахування зазначеної суми на поточний рахунок, що підтверджується меморіальним ордером № 0032900СНF002686, який був сформований банком в електронній формі в день здійснення банківської операції - видачі кредиту шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1.

Того ж дня відповідач написав заяву про купівлю 94 860,51 доларів США за 107 790
швейцарських франків, на підставі якої були списані з рахунку № НОМЕР_1 107 790
швейцарських франків, а на рахунок № НОМЕР_2 зараховані грошові кошти в сумі 94
860,51 доларів США.

19 листопада 2007 року на підставі заяви на видачу готівки № 003В501073230005 банк перахував грошові кошти в сумі 94 000 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок каси, з якої відповідачу було видано ці кошти у готівковій формі.

04 жовтня 2010 року, 17 червня 2014 року, 30 березня 2015,27 січня 2016 року ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 уклали додаткові угоди до кредитного договору від 19 листопада 2007 року № 003-2900/756-0457, якими змінювали розміри процентної ставки та підвищеної процентної ставки. Відповідно до останніх змін сторони встановили ставку за період з 27 січня 2016 року до повного виконання зобов'язань на рівні 9,95% річних, підвищену ставку на рівні 17,95 % річних.

У додатковій угоді від 04 жовтня 2010 року сторони також підтвердили, що станом на дату укладення цієї угоди кредитор вже надав позичальнику кредит у розмірі, вказаному в договорі, а не повернута позичальником частина кредиту становить 62
371,96 швейцарських франків.

05 грудня 2016 року у зв'язку з невиконанням умов договору щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів позивач направив відповідачу вимогу про сплату простроченої суми кредитної заборгованості у шістдесятиденний строк, яка отримана ним 12 грудня 2016 року, однак не виконана.

Станом на 01 лютого 2017 року заборгованість за кредитним договором становить 44
132,27 швейцарських франків, з яких 39 487,57 швейцарських франків заборгованості по кредиту, 4 601,05 швейцарських франків заборгованості по процентах, 43,65 швейцарських франків заборгованості по підвищених процентах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Апеляційний суд, дослідивши надані по справі докази та встановивши усі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором. Факт отримання кредитних коштів відповідачем у банку підтверджується документами, наданими позивачем, а саме меморіальним ордером, виписками по банківських рахунках, заявами на купівлю іноземої валюти та видачу готівки, додатковою угодою від 04 жовтня 2010 року до кредитного договору, а також частковим виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що у відповідача виникла заборгованість по кредитних платежах перед банком, у зв'язку з чим банк у строки та в порядку, передбаченому кредитним договором, надіслав йому вимогу про погашення простроченої заборгованості.

У зв'язку з тим, що відповідачем така вимога не була виконана, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин, встановлених апеляційним судом, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук