Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 520/11429/17

провадження № 61-19719св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні та виселення, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні та виселення,

за касаційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:

Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив скасувати державну реєстрацію, витребувати майно з чужого незаконного володіння, усунути перешкоди в користуванні та висилити відповідача з будинку.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2003 року, ухваленим у справі № 2-4860/2003, за його батьком ОСОБА_5 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1442 га по АДРЕСА_1 та недобудований житловий двохповерховий будинок (96 % готовності) по АДРЕСА_1, що складався з житлового будинку під літ. "А ", басейну під літ. "Б ", гаража під літ. "Г", № 1,2 - огорожа, 1 - мощення. Зобов'язано управління земельних ресурсів Одеської міської ради оформити та видати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1442 га по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5. Рішення суду набрало законної сили 06 жовтня 2003 року.

Однак з 03 жовтня 2003 року ОСОБА_5 тяжко захворів та по день смерті перебував на стаціонарному лікуванні. При цьому рішенням суду ОСОБА_5 з 04 березня 2004 року, яке скасовано апеляційним судом у 2006 році, було визнано недієздатним та призначено опікуном його дружину ОСОБА_7.

В подальшому до ОСОБА_7 звернулась з позовом ОСОБА_8 про визнання правочину купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_5 05 вересня 2003 року була укладена "домашня угода", згідно з якою ОСОБА_5 продав ОСОБА_8 незавершений будівництвом будинок та земельну ділянку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року позовні вимоги задоволено, визнано дійсним вказаний договір, визнано право власності ОСОБА_8 на будинок та земельну ділянку, а також зобов'язано Одеське міське управління земельних ресурсів видати ОСОБА_8 державний акт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті спадщину прийняли його спадкоємці за законом: дружина ОСОБА_7 та сини ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12, по 1/4 частці за кожним спадкоємцем.

Спірні будинок та земельна ділянка не увійшли до спадкового майна, оскільки вибули з володіння власника ОСОБА_5 поза його волею - спочатку ним заволоділа ОСОБА_8, в подальшому - ОСОБА_9, ОСОБА_10, та на даний час - ОСОБА_3.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року,

залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року, за ним визнано право на 1/4 частку спірного будинку та на 1/4 частку спірної земельної ділянки.

Проте на даний час право власності на житловий будинок, а також земельна ділянка зареєстровані за відповідачем ОСОБА_3 та перебувають в її володінні, що порушує права позивача.

Ураховуючи наведене ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації, усунення перешкод у користуванні та виселення.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на ті ж обставини, що й і ОСОБА_1, зазначаючи, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року, за ним визнано право на 1/4 частку спірного будинку та на 1/4 частку спірної земельної ділянки, а також витребувано вказані об'єкти нерухомості з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 на його користь. Проте, на даний час право власності на житловий будинок, а також земельну ділянку зареєстровані за ОСОБА_3 та перебувають в її володінні, що порушує його права.

ОСОБА_3 не є власником спірного майна, одним з наслідків витребування майна з чужого незаконного володіння, є скасування державної реєстрації права власності на особу, яка протиправно володіє майном.

ОСОБА_2 просив позов задовольнити.

Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 19 квітня 2018 року об'єднав в одне провадження цивільну справу № 520/11429/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні та виселення з цивільною справою № 520/13450/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні та виселення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 05 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково, позов ОСОБА_2 задовольнив. Скасував запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 41240 в книзі 269-65 про реєстрацію за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 1 442 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 6665263, внесений 05 квітня 2005 року. Виселив ОСОБА_3 з указаного будинку та зобов'язав ОСОБА_3 звільнити зазначений будинок. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання про судові витрати у справі.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що з метою забезпечення належного виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року та реалізації спадкоємцями свого права на введення будинку в експлуатацію та оформлення документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно, запис, який міститься в Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 41240 в книзі 269-65 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, має бути скасовано, оскільки наявність такого запису перешкоджає оформленню визнаних судовим рішенням прав позивачів.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 01 жовтня 2019 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів на них, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 30 жовтня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовів.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення судів не відповідають вимогам процесуального права, у зв'язку з чим підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, у скарзі вказує, що тільки після того, як позивачі оформлять в установленому порядку здачу житлового будинку з надвірними спорудами в експлуатацію та отримають документи, що посвідчують їхнє право власності на нерухоме майно, вони будуть мати право на звернення до суду з цими вимогами.

Не містять матеріали справи й доказів того, що через наявність реєстрації її права власності на спірний житловий будинок, компетентні органи державної влади відмовили позивачам в оформлені правовстановлюючих документів на житловий будинок.

Позивачі не надали доказів того, що вона проживає та її речі й майно знаходяться саме в незавершеному будівництвом житловому будинку (готовністю 96 %).

ОСОБА_3 придбала спірні житловий будинок та земельну ділянку за відплатними договорами та в момент укладення договорів купівлі-продажу від 01 квітня 2005 року, особи, які відчужували їй це майно були його законними власниками, правовстановлюючі документи були законними, а право власності на спірне майно на той момент визнавалося всіма компетентними органами і особами (органами реєстрації, нотаріусом).

Жоден із учасників справи не спростовував той факт, що у 2005 році вона придбала за договором купівлі-продажу житловий будинок, завершений будівництвом.

У касаційній скарзі, поданій 07 листопда 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що за час шлюбу з ОСОБА_3 вони як подружжя набули майно, яке, відповідно до норм чинного цивільного та сімейного законодавства України, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому вони володіють зазначеним майном у рівних частках і він є власником 1/2 частини спільного майна подружжя.

Скасувавши державну реєстрацію на спірний будинок за ОСОБА_3, яка, відповідно до норм чинного законодавства, є офіційним визнанням державою права власності на нерухоме майно, суд фактично позбавив їх, у тому числі і його особисто, права власності на майно, зокрема на придбаний у законний спосіб житловий будинок.

25 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Свида К. В. як представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_3, мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, тому мають бути залишені без змін.

Зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25.07.02 у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення ЄСПЛ від
28.10.99 у справі "Брумареску проти Румунії").

Тому не повинні доказуватися повторно при розгляді даної справи обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року у справі № 1512/3763/2012, а саме: що власниками незавершеного будівництвом (готовністю 96 %) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованому на земельній ділянці площею 0,1442 га за адресою: АДРЕСА_1, з моменту відкриття спадщини є ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_7, а ОСОБА_3 з огляду на приписи статей 328, 330, 388 ЦК України не набула право власності на нерухоме майно.

Оскільки спір про право на будинок та земельну ділянку (основна вимога) вже вирішено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року у справі № 1512/3763/2012, то суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що всі інші вимоги, в тому числі й щодо виселення, скасування державної реєстрації тощо, є похідними і мають вирішуватись в залежності від результатів вирішення основної вимоги.

Одночасна реєстрація права власності на будинок як за позивачами, так і за відповідачем, неможлива.

Саме в силу приписів закону за наявності запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 оформлення прав спадкоємців на це майно є неможливим.

ОСОБА_3 не набула права власності на житловий будинок, а отже не може існувати державна реєстрація права власності на особу, у якої таке право відсутнє.

09 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Свида К. В. як представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_4, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому мають бути залишені без змін.

Спір про право на будинок та земельну ділянку (основна вимога) вже вирішено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року у справі № 1512/3763/2012.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно не є правовою підставою набуття права власності, саме тому суд скасувавши запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3, не позбавляв та не міг позбавити ні ОСОБА_3, ні тим більше ОСОБА_4 права власності на майно.

Таким чином, питання про права ОСОБА_4 на нерухоме майно у справі №520/11429/17 не вирішувалося, а всі його доводи з цього приводу, а також щодо обставин вибуття майна з володіння ОСОБА_5 у 2004 році та щодо стану витребуваного будинку зводяться до переоцінки обставин, які були встановлені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року у справі № 1512/3663/2012, що є неприпустимим.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_4 задоволено, зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року до закінчення провадження у справі.

20 листопада 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами

касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ОСОБА_6 за життя набув земельну ділянку по АДРЕСА_1, загальною площею 0,1442 га, на якій розпочав будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд, проте ані отримати державний акт на право приватної власності на землю, ані завершити будівництво за життя ОСОБА_6 не встиг.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем після його смерті був його син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з технічною документацією виготовленою КП "Одеське МБТІ та РОН" 21 серпня 2003 року та довідкою КП "Одеське МБТІ та РОН" від 26 серпня 2003 року про готовність незавершеного будівництвом житлового будинку на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 на земельній ділянці площею 0,1442 га по АДРЕСА_1 знаходився незавершений будівництвом (готовністю 96 %) житловий будинок літ. "А" загальною площею 491,8 кв. м, житловою площею 108,0 кв. м, підсобною площею 383,8 кв. м, що складався з підвалу загальною площею 160,5 кв. м, підсобною площею 160,5 кв. м (1-1 більярдна площею 92,1 кв. м, 1-2 кладова площею 19,7 кв. м, 1-3 коридор площею 2,6 кв. м, 1-4 пральня площею 14,2 кв. м, 1-5 кладова площею 12,0 кв. м, 1-6 котельня площею 19,9 кв. м), першого поверху загальною площею 163,2 кв. м, підсобною площею 163,2 кв. м (1-7 хол площею 15,0 кв. м, 1-8 кухня-столова площею 28,4 кв. м, 1-9 вітальня площею 88,0 кв. м, 1-10 бібліотека площею 19,1 кв. м, 1-11 санвузол площею 5,0 кв. м, 1-12 приміщення охорони площею 7,7 кв. м), другого поверху загальною площею 168,1 кв. м житловою площею 108,0 кв. м, підсобною площею 60,1 кв. м (1-13 хол площею 29,7 кв. м, 1-14 житлова кімната площею 20,1 кв. м, 1-15 санвузол площею 5,9 кв. м, 1-16 гардеробна площею 11,2 кв. м, 1-17 житлова кімната площею 21,8 кв. м, 1-18 житлова кімната площею 13,3 кв. м, 1-19 житлова кімната площею 26,2 кв. м, 1-20 житлова кімната площею 20,6 кв. м, 1-21 житлова кімната площею 19,3 кв. м); господарських будівель і споруд: літ. "Б " - басейн, літ. "В " - гараж, літ. "Г" - навіс, № 1,2 - огорожа, І - мостіння.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2003 року позов ОСОБА_5 задоволено, визнано за ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 0,1442 га та незавершений будівництвом (готовністю 96 %) житловий будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1.

Вказане рішення суду набрало законної сили, та, відповідно, ОСОБА_5 успадкував після смерті батька ОСОБА_6 право на земельну ділянку площею 0,1442 га "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" по АДРЕСА_1, оформлення та одержання в установленому законом порядку державного акту на землю, а також право на незавершений будівництвом (готовністю 96%) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_1, право здачі об'єкта в експлуатацію та одержання документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 березня 2004 року у справі № 2-1813/04 за заявою дружини ОСОБА_7 ОСОБА_5 визнано недієздатним та призначено опікуна ОСОБА_7. Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 березня 2004 року № 282 ОСОБА_7 призначено опікуном ОСОБА_5

26 березня 2004 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 як опікуна ОСОБА_5 про визнання дійсним укладеного 05 вересня 2003 року між нею та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1442 га та незавершеного будівництвом житлового будинку (готовністю 96%), розташованих по АДРЕСА_1, визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки 0,1442 га та незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 96 % від 05 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, та визнано за ОСОБА_8 право власності на вказане майно.

Отримане на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року майно було введено в експлуатацію ОСОБА_8 та в подальшому, на підставі ряду судових рішень та нотаріально посвідчених правочинів, відчужувалось як завершений будівництвом об'єкт нерухомості. На даний час право власності на будинок зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, спадкоємцями за законом після його смерті, які прийняли спадщину є його діти ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_7, частки кожного з яких є рівними.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 березня 2004 року про встановлення опіки над ОСОБА_5 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12 скасовано із закриттям провадження у справі.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року скасоване ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області з касаційного розгляду справ від 14 грудня 2007 року.

У жовтні 2004 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання дійсним договору від 10 вересня 2004 року купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1442 га та житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованих по АДРЕСА_1.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2004 року в справі №2-9225/2004, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2006 року, позов задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, визнано за ОСОБА_9 право власності на земельну ділянку площею 0,1442 га та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташовані по АДРЕСА_1.

21 січня 2005 року ОСОБА_9 уклала з ОСОБА_10 договір дарування спірного житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хімченко Р. О., зареєстровано в реєстрі за № 247. Державна реєстрація права власності ОСОБА_10 на нерухоме майно на підставі договору дарування проведена бюро технічної інвентаризації 25 січня 2005 року.

01 квітня 2005 року ОСОБА_9 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хімченко Р. О., зареєстровано в реєстрі за №1351.

01 квітня 2005 року ОСОБА_10 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу указаного житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Хімченко Р. О., зареєстровано в реєстрі за №1346. Державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу проведена бюро технічної інвентаризації 05 квітня 2005 року.

15 липня 2005 року ОСОБА_3 отримала державний акт серія ЯБ №295573 на право власності на спірну земельну ділянку, який видано на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2005 року за реєстровим № 1351.

Після відчуження ОСОБА_9 нерухомого майна ухвалою Верховного Суду України від 27 вересня 2006 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2004 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2006 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року, ухваленим у справі № 1512/3763/2012, скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2014 року, визнано за ОСОБА_12, ОСОБА_2, ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 право кожного по 1/4 частині земельної ділянки площею 0,1442 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_1, оформлення та одержання в установленому порядку державних актів на землю; визнано за ОСОБА_7 у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 право на 1/4 частку вказаної земельної ділянки, оформлення та одержання в установленому порядку державного акта на землю. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 022681, виданий Одеським міським управлінням земельних ресурсів 02 серпня 2004 року на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року у справі № 2-2321/04, що скасовано, та рішення Одеської міської ради від 15 жовтня 2001 року №2989-ХХШ на ім'я ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1442 га цільового призначення "для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель", розташовану по АДРЕСА_1. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД №062573, виданий Одеським міським управлінням земельних ресурсів 27 січня 2005 року на підставі рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 08 грудня 2004 року в справі № 2-9225/04, що скасовано, на ім'я ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,1442 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", розташовану по АДРЕСА_1. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_2 по 1/4 частці вказаної земельної ділянки.

Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 право кожного на 1/4 частку незавершеного будівництвом (готовністю 96%) житлового будинку літ. "А" загальною площею 491,8 кв. м житловою площею 108,0 кв. м підсобною площею 383,8 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, що належало спадкодавцю ОСОБА_5 підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 3 вересня 2003 року у справі № 2-4860/2003, з правом здачі житлового будинку, господарських будівель і споруд в експлуатацію та отримання документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно. Визнано за ОСОБА_7 після смерті чоловіка ОСОБА_5 у порядку спадкування за законом право на 1/4 частку вказаного незавершеного будівництвом (готовністю 96%) житлового будинку, з правом здачі житлового будинку, господарських будівель і споруд в експлуатацію та отримання документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно.

Визнано недійсним розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 09 липня 2004 року № 943 "Про затвердження державного акта прийняття в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 громадянкою ОСОБА_8".

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на домоволодіння, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 16 липня 2004 року серія САА №440173 на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 09 липня 2004 року № 943 про належність ОСОБА_8 на праві приватної власності домоволодіння розташованого по АДРЕСА_1. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_12, ОСОБА_2 по 1/4 частці кожному зазначеного незавершеного будівництвом (готовністю 96 %) житлового будинку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року залишено без змін.

На час ухвалення рішення суду першої інстанції право власності на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами зареєстровано за ОСОБА_3, про що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зроблено запис № 41240 в книзі 269-65, запис внесений 05 квітня 2005 року, реєстраційний номер майна 6665263.

ОСОБА_2, який як і позивачі в даній справі, є спадкоємцем ОСОБА_5, на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року, 28 березня 2017 року звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок з надвірними спорудами за ОСОБА_3, що зареєстроване за номером 6665263. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ДП "Центр обслуговування громадян" Ковач В. П. від 28 березня 2017 року №34485001 у скасуванні запису про право власності за номером 6665263 було відмовлено. При цьому, в зазначеному рішенні держреєстратор зазначив, що під час розгляду заяви про скасування встановлено, що заявники звертаються з метою скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок з надвірними спорудами за ОСОБА_3, право у якої виникло на підставі договору купівлі-продажу № 1346 від 01 квітня 2005 року. Однак, з резолютивної частини поданого заявниками рішення апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року вбачається, що у задоволенні позовних вимог заявників до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено, в зв'язку із чим держреєстратор дійшов висновку, що вказані юридичні обставини позбавляють можливості здійснити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації скасування права власності.

14 квітня 2017 року до апеляційного суду Одеської області звернулась представник ОСОБА_2 із заявою про роз'яснення рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року, за результатами розгляду якої ухвалою від 29 червня 2017 року Апеляційний суд Одеської області відмовив у задоволенні заяви про роз'яснення рішення.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Визнаючи за спадкоємцями частку у праві власності, апеляційний суд в рішенні від 18 червня 2015 року вказав, що спадкове майно з володіння ОСОБА_5 вибуло на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна та в подальшому скасованого, відтак, вибуло поза його волею. ОСОБА_8 набула право власності на майно на підставі судового рішення, що скасовано. ОСОБА_9 набула право власності на майно на підставі судового рішення, що скасовано. ОСОБА_9 подарувала будинок ОСОБА_10 на підставі нотаріально посвідченого правочину. ОСОБА_10 продав будинок ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого правочину. Правочину, що став підставою для набуття ОСОБА_3 права власності на спірний будинок передували судові рішення, як підстава набуття права власності на майно, що скасовані. Спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_16 є його діти: ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_17 та дружина ОСОБА_7, яким належить по 1/4 у праві власності на спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами (готовністю 96 %), ОСОБА_3 не є власником спірного майна.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правомірно врахував преюдиційний характер вказаного судового рішення, оскільки обставини, встановлені ним не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, скасування запису у Реєстрі прав власності на нерухоме майно та виселення відповідача, правильно виходячи з встановлених порушень прав спадкоємців на спірне майно та наявності підстав щодо усунення перешкод у правомірній реалізації позивачами своїх прав на це майно.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 висновки судів не спростовують, зводяться, зокрема, до незгоди з встановленими у справі № 1512/3763/2012 фактичними обставинами справи щодо належності їй на праві власності спірного будинку, та до переоцінки доказів у даній справі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 на законність оскаржуваних рішень не впливають, оскільки право на спірний будинок вирішено у справі № 1512/3763/2012, заявлені позивачами вимоги у цій справі є похідними від вирішених вимог в указаній справі.

Суд касаційної інстанції наголошує, що в силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції

залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року, а тому, у зв'язку із залишенням цього рішення без змін, необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило