Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.06.2020 року у справі №295/16030/18

Постанова

Іменем України

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 295/16030/18

провадження №61-8195св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Верховний Суд України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 12 березня 2020 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Верховного Суду України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на виконання ухвали Верховного Суду України від 20 січня 2017 року у справі № 296/3557/16-а про залишення її заяви про перегляд судового рішення без руху вона сплатила судовий збір у розмірі 716,56 грн та 15 лютого 2017 року надіслала суду відповідну квитанцію від 14 лютого 2017 року № 113 про сплату судового збору.

Ухвалою судді Верховного суду України від 16 березня 2017 року їй заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2016 року було повернуто, а ухвалою судді Верховного суду України від 05 вересня 2017 року було задоволено її клопотання про повернення судового збору. Разом з тим, станом на 26 листопада 2018 року сплачений нею судовий збір у розмірі 716,56 грн їй не повернуто.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути з Верховного Суду України 90
000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неповернення їй судового збору у справі № 296/3557/16-а.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 12 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного суду України про відшкодування моральної шкоди.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на спірні правовідносини щодо вимог до Верховного Суду України не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки суддя, як посадова особа, що відправляє правосуддя, а також суд, як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення.

Підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права, зокрема, неправильне застосування пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України щодо закриття провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, заявник вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме положень статті 1176 ЦК України щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб'єктів, зокрема, суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не ґрунтуються на вимогах закону, прийняті без дотримання статей 8, 40, 55, 56, 124, 150 Конституції України. Крім того, суди повинні були застосувати до спірних правовідносин положення статей 16, 22, 1176 ЦК України щодо завдання їй моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року в. о. Голови Верховного Суду України подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Верховного Суду України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 12 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного суду України про відшкодування моральної шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Судами установлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Верховного Суду України про відшкодування моральної шкоди, завданої діями судді Верховного Суду України внаслідок порушення її конституційних прав, завданих неповерненням судового збору у справі № 296/3557/16-а.

Відповідно до частини 5 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинулина постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

При цьому на спірні правовідносини щодо позовних вимог до Верховного Суду України не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.

Такий висновок відповідає положенням статей 56, 126, 129 Конституції України, а також роз'ясненням, викладеним у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" та у ~law17~.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин необхідно дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно керувався положеннями пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України і дійшов правильного висновку, що спір щодо вимог до Верховного Суду України виключає можливість його розгляду судом.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються із правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 454/3206/16-ц, провадження №61-18195св18, від 23 січня 2020 року у справі № 296/5199/19, провадження № 61-17020св18, і підстав для відступлення від цієї позиції немає.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які обґрунтовано їх спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 12 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян